П’ять базових консенсусів США щодо Китаю та «зони неконсенсусу»
У цій статті зроблено спробу систематизувати основні точки згоди політичного істеблішменту США — як Республіканської, так і Демократичної партій — щодо Китаю та китайсько-американських відносин. Слід наголосити: саме ділянки консенсусу становлять найбільший інтерес, оскільки саме вони з найбільшою ймовірністю трансформуються у конкретну політику.
I. П’ять ключових консенсусів політики США щодо Китаю
Нижче викладено п’ять головних точок згоди між двома провідними партіями США, представниками різних політичних таборів, а також значною частиною американського громадянського суспільства щодо КНР.
Консенсус 1: Китай — головний стратегічний суперник США, потужніший за СРСР у добу Холодної війни
Китай є найближчим за масштабом потуги до США державним актором у сучасній історії, що постає безпрецедентним конкурентом на військовому, економічному та технологічному фронтах. Його потенціал перевищує радянський зразка Холодної війни, а стратегічне суперництво з США має всеохопний характер.
У військовій сфері КНР здійснює системну й стійку модернізацію армії, яку підтримує потужна промислова база та високі науково-технологічні компетенції. Її темпи зростання та технологічна динаміка викликають серйозне занепокоєння у Вашингтоні. Китай поступово скорочує відставання, а подекуди вже й перевершує США у таких сферах, як чисельність флоту, гіперзвукові озброєння, балістичні ракети проти кораблів, протисупутникові технології та безпілотні рої.
У сфері економіки ВВП Китаю вже досяг близько 70% від ВВП США, а за паритетом купівельної спроможності перевищує його дев’ять років поспіль. Ба більше, Китай посідає ключову позицію у глобальних виробничо-логістичних ланцюгах, а економіки США і КНР перебувають у стані глибокої взаємозалежності — «в тобі є частина мене, а в мені — частина тебе». Це унеможливлює просту стратегію ізоляції чи стримування Китаю без значної шкоди для самих США.
У технологічному вимірі Китай входить до числа лідерів у сферах 5G, штучного інтелекту, квантових обчислень. Протягом багатьох років він посідає перше місце у світі за кількістю патентних заявок; темпи інновацій у цифровій економіці вражають; вищі навчальні заклади щороку випускають у кілька разів більше інженерів і фахівців технічних спеціальностей, ніж у США; наукові публікації у низці галузей уже випереджають американські. Китай поступово переходить від позиції «наздоганяючого» до режиму «паралельного», а в окремих сферах — і «лідируючого» інноватора.
Попри те, що частина експертів продовжує висувати тезу про можливий крах китайської економіки чи політичної системи у середньостроковій перспективі (так звана «теорія краху Китаю»), переважає думка, що КНР вже досягла рівня складної й синергетичної могутності, що робить її найсерйознішим конкурентом США у світовій історії. Цей погляд став загальноприйнятим у американській зовнішньополітичній аналітиці й аналітичних центрах, і саме він формує логіку політичних рішень.
Консенсус 2: Китай становить загрозу для Сполучених Штатів — у тому числі для їхнього способу життя
Значна частина американського політичного класу, а також експертного й безпекового середовища вважає Китай не просто конкурентом, а загрозою — іноді навіть екзистенційною. Часто вживається формулювання, що Китай становить загрозу «американському способу життя» (way of life). Проте важливо уточнити, що загальноприйнятий консенсус не обов’язково зводиться до уявлення про військове вторгнення чи спробу встановити над США політичну або ідеологічну гегемонію. Радше він ґрунтується на таких положеннях:
Піднесення Китаю означає відносний занепад США
Американська гегемонія тримається не лише на силі, а й на винятковому становищі в системі світового порядку. Зміцнення Китаю веде до ерозії цієї унікальної позиції, зменшуючи здатність США залишатися єдиним глобальним домінантом.Втрачена гегемонія — це втрата привілеїв
Разом із гегемонією США ризикують втратити супутні їй привілеї: здатність нав’язувати норми, керувати міжнародними інституціями, встановлювати правила гри в торгівлі, фінансах, безпеці тощо. Це прямо впливає на національні інтереси США.Китайський досвід має глобальну привабливість
Система управління Китаю, заснована на довгостроковому плануванні, високій мобілізаційній здатності, гнучкій адаптації та взаємодії держави, ринку, суспільства і особи, демонструє помітну ефективність. У поєднанні з цивілізаційною спадщиною, соціальною стабільністю та історично вкоріненими етичними практиками, це створює унікальну модель — «китайський шлях» — що дедалі більше приваблює країни Глобального Півдня. Така альтернатива підважує наратив про «американську винятковість» як єдино успішну модель розвитку, й відповідно — м’яку силу США.Піднесення Китаю — це не тільки зовнішня загроза, але й внутрішній виклик для США
Замість того, щоб Китай приймав американські моделі, дедалі частіше США змушені аналізувати й переймати китайські підходи — до державного управління, інфраструктурного розвитку, стратегічного планування. Це явище навіть отримало назву «китайський футуризм» (Sinofuturism): уявлення про майбутнє, в якому технічний прогрес, політична інновація та культурне відродження відбуваються під егідою держави, а не ліберального ринку. У цьому контексті занепокоєння США набуває характеру ідеологічного — побоювання, що Китай змінить саму суть американської ідентичності.
Консенсус 3: Зменшення залежності від Китаю та обмеження його впливу на економіку США
У рамках цього консенсусу суть має значно більше значення, ніж риторичне оформлення. Тому не має вирішального значення, як саме позначають відповідну політику — «стратегічне розмежування» (strategic decoupling), «зниження ризиків» (de-risking) чи іншим чином. Важливо, що за всіма цими термінами криється схожа стратегічна логіка, яку підтримують різні політичні сили у США.
У серцевині американського консенсусу — дві основні цілі:
Скорочення залежності у критично важливих сферах
З міркувань національної безпеки та економічної стабільності, у Вашингтоні зростає підтримка створення автономної від Китаю індустріальної бази в стратегічних галузях. Йдеться про формування замкнених виробничих ланцюгів — від видобутку сировини, енергетичних ресурсів і ключових технологій до кінцевого виробництва — які не залежали б від китайського сегмента.
Сюди належать галузі, що визначають силу держави у глобальному суперництві:рідкоземельні метали та критично важлива сировина,
чисті джерела енергії,
напівпровідники та мікроелектроніка,
штучний інтелект і квантові технології,
новітнє виробництво (включно з дронами, робототехнікою),
біомедицина та громадське здоров’я.
Незгода (неконсенсус) полягає в тому, де саме мають локалізуватися ці виробничі потужності — чи повинні вони бути повернуті на територію США (і таким чином відродити американське виробництво), чи допустима стратегія «дружнього аутсорсингу» (friend-shoring) у країнах-партнерах. Ці дебати вже видно на прикладі ситуації з виробництвом напівпровідників (TSMC у Тайвані) або збірки iPhone (Apple в Китаї).
Зниження загальної економічної залежності США від Китаю
Йдеться про зменшення можливостей Китаю використовувати економічну взаємозалежність як інструмент геополітичного впливу. Це, по суті, і є логіка «розв’язування» (decoupling), хоча вона не обов’язково вимагає ізоляції в кожній галузі, а радше передбачає асиметричне розмежування: зменшення залежності США при одночасному збереженні стратегічного тиску на Китай.Конкретні напрями реалізації включають:
Торгівля: скорочення імпорту з Китаю, зменшення позитивного торговельного сальдо КНР у відносинах зі США, зниження частки китайської торгівлі в загальній структурі зовнішньої торгівлі США.
Також розглядається обмеження надання послуг, пов’язаних з високими технологіями, галузевою політикою та національною безпекою (наприклад, обмеження на кіберсервіси чи фінансові послуги). Деякі галузі, зокрема освітні чи культурні, становлять виняток і викликають суперечки.Інвестиції: обмеження як китайських інвестицій у США, так і американських в КНР. При цьому ключовим чинником є не просто фінансовий обсяг, а стратегічний характер цільових галузей. У перспективі США прагнуть навіть зменшити свою залежність від Китаю у сфері фінансування боргу (особливо щодо тримання КНР державних облігацій США), хоча на практиці це дуже складно. У суспільстві та політичному середовищі існує зростаюча підтримка вимоги до американського бізнесу згортати присутність у КНР, аби зменшити його спокусу лобіювати про-китайську політику у Вашингтоні.
Консенсус 4: Стримування технологічного розвитку Китаю та перешкоджання його стратегічному наздоганянню
Збереження стратегічної переваги в умовах тривалого суперництва вимагає від США не лише подальшого розвитку власних технологічних потужностей, а й активної протидії прогресу Китаю в ключових галузях. З огляду на це, серед американських еліт сформувався консенсус: необхідно обмежити доступ Китаю до ресурсів, які можуть посилити його технологічну та індустріальну потугу.
Це завдання вирішується двома основними шляхами:
Пасивна оборона — недопущення витоку ресурсів до КНР. Йдеться про блокування доступу до:
передових технологій,
науково-технічного ноу-хау,
людського капіталу (талантів і спеціалістів),
фінансових ресурсів.
Активний наступ — цілеспрямоване обмеження діяльності китайських підприємств і наукових структур:
включення китайських компаній до санкційних списків (entity list),
обмеження експорту технологій та компонентів,
обмеження академічного обміну,
запровадження бар’єрів для дослідницької та інвестиційної співпраці.
Наслідком цього консенсусу стали такі довгострокові тренди:
Розрив комерційних і технологічних зв’язків. Співпраця між американськими й китайськими структурами в стратегічних галузях піддається дедалі жорсткішому контролю. Зокрема, підозрюється, що будь-яке партнерство може призвести до:
втрати американських технологій,
підсилення китайських конкурентів,
загрози національній безпеці США.
Американський істеблішмент особливо не довіряє великим транснаціональним корпораціям, які можуть пожертвувати інтересами США заради ринку Китаю. Саме тому, крім існуючих механізмів (наприклад, експортного контролю), ймовірне ухвалення нових законодавчих актів і норм, які ще жорсткіше обмежать:
створення R&D-центрів у Китаї,
спільне використання технологій,
підготовку китайських кадрів,
працевлаштування китайських спеціалістів у США.
Фінансове розмежування.
США намагаються обмежити інвестиції як з боку Китаю в американські стратегічні галузі, так і навпаки — заборонити американському капіталу підтримку китайських високотехнологічних компаній.
Ідеологічною основою цього підходу стала стратегія «America First Investment Policy», ухвалена ще адміністрацією Трампа. Вона передбачає:заборону інвестицій у китайські стратегічні проєкти,
обмеження виходу китайських компаній на американські біржі,
блокування IPO китайських структур на Wall Street.
Академічне розмежування.
Поглиблення технологічного суперництва призводить до згортання наукових і освітніх зв’язків, особливо в стратегічно чутливих сферах:заборони на стажування китайських студентів у США в окремих спеціальностях,
обмеження академічних обмінів і колаборацій,
контроль за працевлаштуванням китайських науковців у критично важливих галузях.
Серед галузей, які підпадають під обмеження, згідно з “America First Investment Policy”, фігурують:
напівпровідники й мікроелектроніка,
штучний інтелект,
квантові технології,
біотехнології,
аерокосмічна галузь,
новітнє виробництво (advanced manufacturing),
сучасні телекомунікації.
Під дію обмежень у майбутньому можуть потрапити всі галузі, що потенційно здатні змінити баланс сил у китайсько-американському суперництві.
Питання "зворотного проникнення" — тобто інвестицій китайських компаній у США з метою створення тут R&D або виробництва — викликає у США суперечки. Адміністрація Трампа була готова дозволяти це (з мотивів зайнятості й вигоди для США), однак єдиної думки в елітах щодо цього немає.
Консенсус 5: Розмежування у чутливих сферах — збереження контактів у нечуливих
Незалежно від політичного табору — чи йдеться про адміністрацію Байдена, що репрезентує інституційний центр, чи про популістсько-праву адміністрацію Трампа з її жорстким торговим крилом, — у США утвердилася позиція, що так зване «від’єднання» (decoupling) з КНР не повинно бути всеосяжним. Йдеться про вибіркове (або стратегічне) розмежування — з розділенням сфер, де така політика виправдана, та сфер, де економічна співпраця з Китаєм може зберігатися.
Чи суперечать одне одному поняття "стратегічного" й "неповного" розмежування? Ні.
По-перше, повне економічне розмежування між США і Китаєм є практично нездійсненним через глибоку взаємозалежність обох економік. По-друге, навіть якщо б це було технічно можливим, повне розірвання зв’язків не відповідає економічним інтересам США. Саме тому формується збалансована стратегія:
👉 від’єднання у чутливих, безпекових і стратегічних сферах,
👉 збереження співпраці у нечуливих і масових споживчих галузях.
Цей підхід має три основні складники:
Зменшення загальної залежності економіки США від Китаю
Як КНР прагне знизити залежність від американських ринків, так і США вживають кроків до диверсифікації й побудови альтернативних ланцюгів поставок.Вибіркове розмежування в сферах національної безпеки та стратегічної конкуренції
Це включає технології подвійного призначення, ключові ланцюги вартості, військово-промислові й інформаційні системи, а також галузі, що визначають глобальну технологічну динаміку.Збереження торгівлі в нечуливих сферах
Це охоплює:Імпорт китайських товарів повсякденного вжитку, який не становить загрози безпеці США — від різдвяних прикрас до побутових товарів. Ці продукти можуть бути як під китайським брендом, так і під американським або вироблені для третіх країн. Хоча адміністрація Трампа закликала до повернення виробництва на територію США, всі сторони визнають, що трудомісткі, низькомаржинальні галузі виробництва не можуть бути повноцінно реінтегровані в американську економіку.
Діяльність американських компаній у Китаї.
Щорічні продажі американських фірм у КНР становлять понад 500 мільярдів доларів (майже еквівалент китайського експорту до США), а обсяг торгівлі послугами перевищує 90 мільярдів доларів. Ці сегменти — від споживчих товарів (Apple, Nike, Starbucks), до автомобілебудування (GM, Ford, Tesla), медичних послуг (Pfizer, J&J) і фінансів — здебільшого не належать до стратегічно чутливих.
Відповідно, американська держава не лише не забороняє, а й часто заохочує економічну активність у цих галузях, оскільки вона приносить дохід США й водночас поширює американські культурні впливи.Однак у Вашингтоні зростає усвідомлення, що вигоди глобалізації привласнюються корпораціями, але не розподіляються на користь пересічного американця, що підсилює соціально-економічну напругу всередині США. Звідси — політична підтримка повернення частини виробництва в США, яка, втім, поступається реаліям глобального ринку.
Оцінка ризиків: “Коєфіцієнт стратегічного від’єднання” як аналітична рамка
У рамках концепції «вибіркового» або «стратегічного розмежування», логічним кроком є розробка методології, яка дозволяє оцінити, наскільки та чи інша галузь піддається ризику економічного «від’єднання» між США і КНР.
Пропонується коєфіцієнт ризику від’єднання — від 0 до 1:
0 означає нульовий ризик (галузь не підлягає обмеженням, співпраця безперешкодна),
1 означає максимальний ризик (галузь знаходиться у центрі стратегічного розриву).
Параметри для оцінювання ризику:
Чутливість до національної безпеки (ступінь зв’язку з обороною й розвідкою)
Технологічна передовість (рівень інновацій і проривних рішень)
Чутливість даних (які дані генерує/зберігає галузь і наскільки вони стратегічно важливі)
Критичність у глобальному ланцюзі постачань
Ступінь уваги урядових структур (чи є галузь предметом держполітики, контролю або пільгового режиму)
Усі сектори економіки, залучені до двосторонньої торгівлі й інвестицій, можна розташувати в цій шкалі між 0 і 1.
Оцінка за галузями:
📈 Високий ризик (0.85–0.95):
Напівпровідники, інтегральні схеми — 0.95
Штучний інтелект — 0.95
Квантові обчислення — 0.90
Військово-промисловий комплекс — 0.95
Аерокосмічна галузь — 0.85
Сучасні телекомунікації — 0.85
⚠️ Середній ризик (0.45–0.70):
Електромобілі — 0.60
Біомедицина — 0.55
Високоточне обладнання — 0.65
Чисті джерела енергії — 0.50
Фінансові послуги — 0.45
Хмарні технології, дата-центри — 0.70
🛒 Низький ризик (0.05–0.30):
Споживчі товари й ритейл — 0.10
Сільськогосподарська продукція — 0.15
Традиційне виробництво — 0.20
Культурна індустрія, розваги — 0.30
Туризм, готельний сектор — 0.05
Чим вищий коефіцієнт, тим більший ризик "від’єднання" у середньо- й довгостроковій перспективі — це означає скорочення торгівлі, інвестицій, кооперації. Водночас низький ризик свідчить про стійкість сектора до політичного втручання та збереження звичайного ринкового режиму.
Ключове уточнення: дані, штучний інтелект і "інтелектуальне від’єднання"
У разі, якщо продукт:
має підключення до інтернету,
збирає дані,
має інтеграцію зі штучним інтелектом,
то навіть суто побутовий товар переходить до високоризикової категорії.
Приклад: якщо електромобіль оснащений AI, підключений до мережі, та аналізує дані користувача — ризик миттєво зростає до стратегічного рівня.
Те саме стосується будь-яких продуктів, що пов’язані з контентом, ідеологією чи інформаційним суверенітетом. Тут найвищий ризик має інтернет і соціальні мережі.
Наприклад:
TikTok — максимальний ризик, через соціальну платформу та потенціал впливу на інформаційний простір США,
Shein або Temu — нижчий ризик, оскільки це e-commerce з відносно нейтральною контентною природою.
Усі ці приклади наведені як рамка оцінки, що дозволяє бізнесу та аналітикам самостійно оцінити власні ризики у взаємодії з КНР.
II. «Неконсенсус»: суперечливі аспекти американської політики щодо Китаю
Окрім п’яти стабільних напрямів міжпартійної згоди, існує низка важливих тем, де є серйозні розбіжності, внутрішньополітична боротьба та стратегічна невизначеність. Ці питання становлять зону «неконсенсусу», і саме вони найчастіше визначають, якою саме буде американська політика на практиці.
🔹 1. Природа китайської державності: цивілізаційна держава чи ідеологічний противник?
Одна з головних суперечок полягає в тому, як інтерпретувати Китай у фундаментальному сенсі:
Чи є він цивілізаційною (етнокультурною) державою з унікальною історичною траєкторією?
Чи радше — дзеркальним відображенням СРСР, тобто політико-ідеологічною конструкцією, з якою США ведуть екзистенційне змагання?
Від цього залежить усе інше:
👉 Чи прагне Китай замістити США як глобального гегемона?
👉 Чи лише посунути США та запровадити багатополюсний порядок?
👉 Чи Китай є рушієм нового міжнародного устрою, що прагне його реформувати — чи ж ревізіоністом, що хоче його зруйнувати?
👉 Нарешті: чи справді Китай становить для США екзистенційну загрозу, чи лише виклик на рівні впливу, торгівлі та технологій?
Ці питання ділять Вашингтон на фракції — від "яструбів", які бачать у КНР нову версію Холодної війни, до прагматиків, які визнають унікальність китайської моделі та її прагнення «визнаного співіснування».
🔹 2. Захищатися чи нападати: стратегія пасивного стримування чи активної трансформації КНР
Вашингтон також поділений у питанні, як саме слід реагувати на зростання Китаю:
Одні виступають за оборонну стратегію — обмеження, стримування, контроль, зменшення залежності, але без амбіції змінити сам Китай.
Інші просувають ідею "м’якої трансформації" КНР — шляхом впливу на її цінності, політичну систему, внутрішній лад. Цей підхід часто апелює до концепції «мирної еволюції» (peaceful evolution) — зокрема, шляхом культурної дипломатії, академічних обмінів, впливу на молодь, технологічного зараження «зразками демократії».
Невизначеним лишається і питання обсягу впливу США на зовнішню політику своїх союзників — чи повинні США змушувати партнерів розривати зв’язки з Китаєм? Якщо так — то якою ціною?
🔹 3. Тайвань: актив політики чи джерело непотрібного ризику?
Величезні розбіжності викликає питання Тайваню:
Одні вважають, що Тайвань має бути інтегрований у західні ланцюги постачання, зокрема в критичних галузях (наприклад, напівпровідники), і потребує беззастережного захисту з боку США.
Інші вважають, що високий ступінь американської підтримки Тайваню є надмірно ризикованим і загрожує прямою війною з Китаєм, тоді як стратегічна цінність острова не виправдовує такого рівня ескалації.
🔹 4. Війна з Китаєм: допустима перспектива чи стратегічна помилка?
Чи припустиме використання військової сили проти Китаю (включаючи пряму війну або через проксі-механізми)? Чи є це взагалі реалістичним сценарієм?
Одні вважають, що США повинні готуватися до військового зіткнення, бо логіка геополітичного конфлікту до нього неминуче приведе.
Інші переконані, що війна з КНР — це стратегічна катастрофа, яка зруйнує обидві економіки та підірве саму американську гегемонію.
🔹 5. Можна чи не можна переймати досвід Китаю?
Ще одне чутливе питання — чи дозволено в американському дискурсі визнавати ефективність китайських інститутів, політик, підходів?
Одні вважають, що будь-яке посилання на Китай як зразок — неприпустиме й загрожує легітимізацією авторитаризму.
Інші закликають прагматично аналізувати китайські інструменти розвитку — наприклад, у сфері інфраструктури, планування, технологічного фінансування — і використовувати їх для реформування США.
🔹 6. Китайці у США: ресурс чи загроза?
Нарешті, серйозним предметом суперечок є ставлення до китайських громадян та осіб китайського походження в США:
Одні вважають, що китайська діаспора — стратегічний міст, джерело людського капіталу, наукової сили, культурного діалогу.
Інші — що Китай може використовувати її як інструмент «соціального проникнення», інформаційного впливу, збору розвідданих або підриву американського суспільства «зсередини».
Висновок
Сфера «неконсенсусу» не менш важлива, ніж усталені точки згоди. Саме в цій зоні народжуються нові політичні ідеї, відбувається боротьба за стратегічні вектори, формуються альянси всередині американського істеблішменту. Аналіз цих розбіжностей — ключ до розуміння того, якою може стати американська політика щодо Китаю у майбутньому.
