Про дивну (і майже забуту) війну Великої Британії та США… і на чиєму боці опинився Гітлер

Історія сповнена парадоксів і несподіваних поворотів. Одна з таких маловідомих сторінок — Війна в Гран-Чако (1932–1935) між Парагваєм і Болівією. На перший погляд, це була звичайна регіональна сутичка між двома південноамериканськими країнами. Але якщо копнути глибше, реальність виявляється значно більш прагматичною і раціональною. За лаштунками конфлікту йшла прихована боротьба між двома потужними транснаціональними гравцями — британськими та американськими нафтовими інтересами, які підтримували відповідно Велика Британія та США.

Але найцікавіше, на мій погляд, не стільки в інтересах корпорацій, які глобальні імперії прагнули захистити, скільки у тому, чиїми руками вони це робили. І тут несподівано в кадрі з’являються німецькі та російські офіцери, які залишилися "не при справах" після Першої світової війни. Сталін, Рузвельт, Гітлер та ціла низка подій, які, ймовірно, вплинули на світову політику набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Передісторія

У липні 1932 року в Південній Америці спалахнула Чакська війна. Болівія та Парагвай розпочали запеклі бойові дії за пустельний регіон Гран-Чако, де, на думку експертів, було виявлено великі поклади нафти.

• 30 січня 1933 року – Адольф Гітлер стає рейхсканцлером Німеччини.
• 4 березня 1933 року – Франклін Делано Рузвельт вступає на посаду президента США, започатковуючи свій знаменитий "Новий курс".

На тлі Великої депресії та загостреної конкуренції за природні ресурси, війна в Південній Америці швидко перестала бути просто локальним конфліктом. За лаштунками зіштовхнулися інтереси двох нафтових гігантів:

• Royal Dutch Shell (Велика Британія + Нідерланди) — підтримувала Парагвай.
• Standard Oil (США) — фінансувала Болівію, де мала нафтові концесії та переробні потужності.

Британський слід: Парагвай

Британці зробили ставку на Парагвай, але прямо у конфлікті участі не брали. Замість цього постачання зброї та боєприпасів для парагвайської армії здійснювалося через найманців — російських офіцерів, які оселилися в різних країнах після Громадянської війни.

Прямих офіційних документів, що підтверджують участь Британії, збереглося мало, але непрямі докази та діяльність Royal Dutch Shell вказують на очевидну зацікавленість Лондона в перемозі Парагваю.

Американський слід: Болівія

США, а точніше корпорація Standard Oil, мали прямий інтерес у болівійських нафтових родовищах, але теж не брали безпосередньої участі у війні. Натомість болівійська армія отримувала фінансову підтримку, а для командування деякими військовими підрозділами запросили іноземних спеціалістів із Німеччини. Як і російські офіцери, багато німецьких військових залишилися без роботи після Першої світової війни.

Тут ми зустрічаємо цікаві постаті:

• Ернст Рем – Той самий Рем, якого Гітлер пізніше ліквідує під час "Ночі довгих ножів" (30 червня — 2 липня 1934 року). У 1928–1930 роках він був військовим радником у Болівії, допомагаючи модернізувати болівійську армію.

• Ганс Кундт – німецький офіцер часів Першої світової війни, який у 1932–1933 роках став головнокомандувачем Болівійської армії у найважчий для країни період.

Втручання Гітлера: чому Німеччина вийшла з війни?

На початку конфлікту Німеччина брала активну участь. Німецькі офіцери воювали в Південній Америці не лише як найманці, а й як інструктори та командири. Однак у 1933–1934 роках Гітлер відкликав німецьких найманців із Болівії.

Більшість істориків вважає, що Гітлер ухвалив таке рішення через необхідність відновити вермахт. Нібито Берліну терміново знадобилися досвідчені фахівці, щоб швидше реорганізувати армію після обмежень Версальського договору.

Насправді ж причина полягала в зниженні інтересу США до війни. До 1934 року американська підтримка Болівії ослабла, оскільки інвестори вирішили, що подальше фінансування конфлікту не є доцільним. Війна затягнулася і не принесла успіху, а США зосередилися на "Новому курсі" Рузвельта.

Без німецьких найманців Болівія почала програвати битву за битвою, зазнаючи дедалі більших поразок.

Остаточно війна завершилася 12 червня 1935 року перемир’ям, а в 1938 році було підписано мирний договір, за яким Болівія втратила більшу частину спірного регіону.

Підсумки

Війна в Гран-Чако (1932–1935) залишається в тіні більших подій XX століття. Але якщо аналізувати економічні та політичні інтереси США, Великої Британії, СРСР і Німеччини, стає зрозуміло, що цей "маленький" конфлікт був ланкою у великому ланцюгу глобальних угод та інтриг.

• Британія, руками російських найманців і Гітлера, фактично вийшла переможцем із війни, закріпивши свій вплив у Парагваї.
• США, відмовившись від Болівії, переключили увагу на освоєння нових ринків — СРСР.
• СРСР отримав ключового технологічного інвестора, що допомогло Сталіну модернізувати армію і підготуватися до експансії в Європі.
• Німеччина, забравши своїх військових, зосередилася на створенні нового вермахту, що дозволило Гітлеру розпочати завоювання Європи.

Так, нафтова війна в забутому регіоні Латинської Америки вплинула на глобальний баланс сил і багато в чому стала прологом до Другої світової війни.

Але найсмішніше, про що ніхто не хоче згадувати, – це те, що в Чако так і не знайшли жодної нафти, хоча саме чутки про її наявність стали однією з головних причин війни між Болівією та Парагваєм!

Виявилося, що війна, яка забрала життя 90 000 людей, велася за безплідні землі, в надрах яких не було жодної нафти!