ПВЛ – головна грибниця міфів: інструмент виправдання історичних маніпуляцій

«Повість минулих літ» (ПВЛ), первинні джерела якої дійшли до наших днів і створені наприкінці XIII століття, є одним із найважливіших джерел ранньої історії Русі. Проте, з точки зору критичного аналізу, вона не стільки документує реальність, скільки формує міфологічне обґрунтування для соціальної, політичної та релігійної системи, необхідної церковній владі, яка в той час залишалася чи не єдиною стабільною вертикаллю управління.

ПВЛ слугувала інструментом у руках духовенства для зміцнення свого впливу, створення комплексу національної неповноцінності та виправдання історичних маніпуляцій, які сприяли посиленню вертикалі влади. Вона заслужено стала основою для міфології “Третього Риму”, що сприяла піднесенню Москви не лише як політичного, але й нового духовного центру.

Міф про покликання варягів: інструмент формування комплексу неповноцінності

Одним із центральних міфів ПВЛ є легенда про покликання варягів: “Земля наша велика й багата, а порядку в ній немає. Прийдіть княжити й володіти нами”.

Цей наратив став основою комплексу національної неповноцінності. Згідно з цією версією, самі жителі Русі виявилися неспроможними до самоорганізації й, щоб якось існувати, закликали зовнішню силу для управління.

Інакше кажучи, не обраний народом, не син народу, а запрошений завойовник – найкраща форма правління для тих, хто сам такого представника народити не здатен.

Як працював цей міф:

• Він виправдовував дії загарбників, обґрунтовуючи ідею нормальності запрошення зовнішніх правителів, чи то варягів, чи монголів.
• Така логіка навіювала, що залежність від окупаційних сил – це не поразка, а вимушений захід, спрямований на певне покращення життя, історична закономірність.

Міфологізація покликання варягів ставала інструментом для виправдання будь-яких подальших актів підпорядкування зовнішнім загарбникам. Наприклад, монгольська влада тепер сприймалася як логічне продовження усталеної моделі.

Крім того, цей міф підкреслював необхідність сильної централізованої влади, що зміцнювало позиції Володимира, а згодом Москви як спадкоємця влади й центру нового порядку.

Міф про древній Новгород: зручна ретроспектива

ПВЛ також створює уявлення про Новгород як про древній і значущий політичний центр. Хоча на той час Новгород був важливою факторією – торговельним і економічним вузлом, який лише починав набирати силу.

Реальна мета міфу:

• Виправдати багатство та важливість Новгорода в церковній системі. Для церкви було важливо закріпити контроль над багатим торговельним регіоном, обґрунтовуючи його значимість історичними традиціями.
• Переконати паству, що центр церковної й світської влади може зміщуватися залежно від обставин, як, наприклад, від Риму до Константинополя, від Новгорода до Києва, від Києва до Володимира.

Цей міф також створював підґрунтя для прийняття майбутніх змін центру влади. Логіка зміщення центрів закріпилася в свідомості, що зіграло на руку піднесенню Москви.

Міф про перенесення сакральної столиці: підготовка до зміни церковної кафедри

Перенесення центрів влади з Новгорода до Києва, а потім до Володимира, Царая чи Москви в ПВЛ подається як певна історична норма. Однак цей процес був радше стратегією церковної влади, ніж природним розвитком подій.

Як працював цей міф:

• Церква використовувала ідею зміни столиці, щоб виправдати перенесення своєї кафедри ближче до економічно вигідних центрів.
• Ідея перенесення центру влади дозволяла церкві залишатися непідвладною земним обмеженням.

ПВЛ як інструмент виправдання жадібності церкви

Упродовж XIII століття церква активно адаптувалася до нових економічних і політичних реалій, слідуючи за джерелами багатства. ПВЛ надала ідеологічне прикриття цим маневрам. Легенди про покликання варягів, древній Новгород і перенесення центрів влади створювали наратив, у межах якого всі дії церкви виглядали логічними й неминучими.

«Повість минулих літ» у тому вигляді, в якому вона дійшла до нас, це не просто літопис, а інструмент маніпуляції свідомістю, створений церквою для зміцнення своєї влади. У основі міфів, викладених у хроніці, лежали конкретні політичні та економічні цілі. ПВЛ не просто описувала минуле, а активно реконструювала його, щоб навіяти народу ідеї смирення, терпимості до утисків і необхідності церковного керівництва.

Ці міфи відіграли ключову роль у формуванні концепції “Третього Риму” й утвердженні Москви як нового центру духовної та світської влади.