Англійський проєкт 1612 року: Московія від самого початку була венеціансько-британською франшизою
Ми звикли бачити 1612 рік у патріотичному московському міфі: “московський народ піднявся проти польських загарбників і врятував свою державу”. Але в архівах Британії зберігаються документи, що показують зовсім іншу картину.
Ще в 1914 році історикиня Інна Любименко натрапила на папери, які можна назвати історичною бомбою. Там ішлося про “англійський проєкт 1612 року” - план підпорядкування Московії під протекторат короля Якова I. І не просто як політичний союз, а як фактично монопольний контроль над “Північним шовковим шляхом” - торговою артерією від Архангельська до Каспійського моря.
Цей епізод ніколи не був частиною офіційної історії Московії. Адже він підриває головний міф: що Москва була незалежною імперією. Насправді вона ще з самого початку була залежною від Орди, а з середини XVI століття була фінансово й політично залежною від англійського капіталу.
Те, що відбувалося у 1612 році - не спроба героїчного порятунку від поляків. Це була боротьба між різними західними центрами за право контролювати Московію, яка вже тоді була криптоколонією.
Московська компанія як реальний володар Москви
У 1551 році з ініціативи відомого венеціанського мореплавця Себастьяна Кабота в Лондоні було засновано “Mystery and Company Merchant Adventurers for Discovery of Regions, Dominions, Islands, and Places unknown”, що можна перекласти як “Торгова компанія купців-мандрівників для відкриття земель, країн, островів та невідомих місць”.
У 1555 році торгову корпорацію перейменували у Московську компанію. Формально це був союз англійських купців, але насправді - транснаціональний проєкт, де ключову роль відігравали венеційські банкіри, які після падіння Константинополя втратили контроль над старим “Шовковим шляхом” і шукали нові маршрути на Схід.
З цього моменту Московія перестала бути замкненою відсталою державою. Вона стала франшизою британського капіталу, її власною Ордою. Іван Грозний отримав зброю, спеціалістів, технології й головне - фінансову підтримку. Натомість він віддав англійцям монопольне право на торгівлю хутрами, льоном, деревиною - ресурсів, що мали стратегічне значення для англійської корони, її флоту.
Архівні джерела свідчать: купці компанії не лише торгували, а й виконували функції послів, радників і розвідників. Вони диктували, з ким Москві воювати, а з ким миритися. Через них англійський вплив проник у самі основи державного управління.
Венеційські та лондонські фінансисти бачили у Волзі майбутній сухопутно-річковий Шовковий шлях, який міг замінити контрольовані османами морські маршрути. І саме тому Московія стала для них ударною силою, яка мала завоювати потрібні території.
Фактично Москва замінила для Венеції Сарай, який занепав після захоплення Османами Константинополя.
Війни за Волгу: британський кредит і зброя
Після підписання угод із Московською компанією Москва різко змінила масштаби своїх імперських амбіцій. Вже в середині XVI століття Іван IV розпочав серію походів, які мали на меті підкорити всі торгівельні артерії, що визначили долю держави на століття вперед.
У 1552 році було захоплене Казанське царство. Через чотири роки - Астраханське. Так Москва отримала контроль над усім середнім і нижнім Поволжям.
Фактично, це була геоекономічна революція, адже Волга перетворилася на стратегічний коридор, що з’єднував Архангельськ з Каспієм, а отже — із Персією, Бухарою і навіть Китаєм. Це був новий Шовковий шлях, створений завдяки військової сили Москви, та завдяки іноземним грошам і технологіям.
Англійські купці постачали гармати, порох, свинець, сірку, корабельні матеріали. Разом із цим приходили найманці та інженери. Для Москви, що не мала власної промислової бази, це була критична підтримка.
Втім, Лівонська війна (1558–1583), яку Грозний вів за доступ до Балтики, стала провалом. Англійці хотіли отримати незамерзаючі порти, але Москва зазнала поразки. Тому ставка була зроблена на Волгу та Каспій, де опір був слабшим, а прибутки — значнішими.
Московія як раніше Сарай фактично перетворилася на військову підрядницю. Її цар сидів на грошах і поставках англійських та венеційських купців, а самі завоювання виглядали не стільки “східним походом православної держави”, скільки частиною глобального торгового проєкту Заходу.
1612 рік: польська інтервенція і англійський план
Смутний час (1605–1613) поставив Московію на межу розпаду. Польські війська стояли в Кремлі, Швеція контролювала північ, у країні панував голод і хаос. Здавалося, що московська держава от-от зникне.
Саме тоді на сцену виходить англійський проєкт, про який у 1914 році повідомила історикиня Інна Любименко. У британських архівах вона знайшла документи, які відкривали сенсаційний план: передати під протекторат короля Якова I територію від Архангельська до Волги, з виходом на Каспійське море.
У документах ішлося, що місцеве дворянство “охоче погоджується”, бо втомилось від “жахів війни” й воліє віддатися під руку англійського монарха, ніж будь-кого іншого. Головними агентами плану виступали сір Джон Меррік і сір Вільям Рассел, пов’язані з Московською компанією. Вони пропонували від імені Якова I фактично прийняти титул “імператора й покровителя” Московії.
Що ще цікавіше - фінансувати цей протекторат мали самі московські землі. Московити повинні були передати англійцям достатньо грошей і товарів, аби оплатити наймане військо. Це була модель м’якої окупації, коли колонізатор отримує владу, не витрачаючи власних ресурсів.
У чернетках навіть зазначалося, що достатньо буде “1000 англійських солдатів для укріплення Архангельська”. Тобто йшлося не про масову інтервенцію, а про точковий контроль над ключовими торгівельними артеріями.
Але вже у лютому 1613 року зібрався Земський собор і обрав нового царя - Михайла Романова. Саме його поява нібито перекреслила англійський план. Принаймні - у відкритій формі.
Романови: британський проєкт із “римським підтекстом”
Обрання Михайла Романова у 1613 році виглядало як диво: знесилена країна раптом обирає царя, навколо якого згодні об’єднатися розрізнені еліти. Але якщо придивитися уважніше, постає зовсім інша картина.
Михайло був юним, політично безсилим, без власної армії чи грошей. Саме такий кандидат був потрібен зовнішнім гравцям: керований, залежний, символічно “чистий”. Його династія, за усіма ознаками, була політичним конструктом.
Фамілія “Романов” була обрана не випадково. Це був бренд, який натякав на “Ромейську спадщину” - тобто на Візантію, яку Венеція свого часу подарувала Москві, і яку мріяли “повернути” московські самодержці. Насправді ж ідея “повернення” полягала не в духовному відродженні, а у відновленні контролю над шляхами до Чорного моря й далі - до Середземномор’я. Це була геополітична заявка під зручним релігійним прикриттям.
Сам факт, що документи англійського проєкту датуються квітнем 1613 року - буквально перед обранням Михайла - виглядає як збіг занадто красномовний, щоб бути випадковим. Романов був ідеальною фігурою для продовження венеціанського проекту: Москва як ударна сила проти Османської Порти. При тому новий “Шовковий шлях” відходив британській короні. Що нібито виводило його за рамки майбутнього конфлікту.
Московія за Романова могла претендувати на Другий Рим, але по суті залишалася криптоколонією, що виконувала завдання своїх справжніх хазяїв.
Криптоколонія замість імперії
Традиційна історія описує Московію як “молоду імперію”, що піднялася завдяки силі й народному героїзму. Але факти свідчать про інше.
Від 1555 року Московія була залежною від британських грошей і торгівлі. Московська компанія не просто купувала хутро - вона визначала політику: куди йти війною, які території підкоряти, які порти відкривати.
Війни за Казань, Астрахань і Сибір були не “національною місією”, а частиною глобального проєкту відновлення Шовкового шляху в обхід Османської імперії. У Смутний час англійські дипломати готували план протекторату над північними землями. А після 1613 року на троні з’являється династія Романових - символічний бренд, що прикривав реальну залежність від зовнішніх сил.
Московія не була імперією. Вона була франшизою, криптоколонією, що виконувала чужі завдання. Ідея “Третього Риму” стала лише прикриттям для інтересів Лондона й Венеції.
Сьогодні ця історія нагадує: імперський міф Росії будується на чужих кредитах і чужих стратегіях. За лаштунками “самодержавства” завжди стояли ті, хто вкладав гроші й отримував надприбутки.
