Шлях до ефективного видобутку рідкісноземельних металів: виклики та реальність

Сьогодні вся прогресивна спільнота обговорює новий для себе термін, будує припущення, теорії, ділиться думками в межах своїх можливостей і знань, швидко здобутих із Google. Пропонуємо поглянути на цю тему під іншим кутом і розповісти про проблеми та поширені хибні уявлення, пов’язані з видобутком РЗМ.

Домінування Китаю у сфері видобутку РЗМ

Як відомо, провідним добувачем рідкісноземельних металів є Китай. Його частка на ринку становить близько 70%, тоді як інші країни задовольняються лише 1%. Це пояснюється не лише вигідним географічним розташуванням, а й здатністю китайського бізнесу інвестувати в довгострокові проекти.

Ця стратегія, на жаль, не є характерною для нашого бізнесу, адже пріоритетним є отримання швидкого прибутку за мінімальних витрат. Велика частина підприємств, які нині працюють у видобувній сфері, була запущена ще за часів Радянського Союзу або розвинулася на їхній базі. Водночас видобуток РЗМ є надзвичайно затратним процесом, що включає багато чинників, які слід враховувати ще на етапі передпроектних досліджень.

Проблеми з підтвердженням запасів

Наявні в нас запаси, про які часто згадують, спочатку потрібно підтвердити. Адже більшість із них була розвідана ще у 1970–1980-х роках. Це означає, що крім колосальних витрат існують ризики отримати цифри, які суттєво відрізнятимуться від очікувань.

Якщо ж припустити, що запаси підтверджені й процес може рухатися далі, наступним кроком стане їх розкриття та початок гірничопрохідницьких робіт. Проте ці етапи передбачають мільярдні витрати, включно з логістикою (транспорт, дороги) та забезпеченням енергоресурсами. Таким чином, перші РЗМ у вигляді руди можна буде отримати не раніше, ніж через 3–5 років.

Виклики збагачення та технологічна залежність

Але навіть після цього настає найскладніший етап — збагачення руди, без якого РЗМ неможливо отримати. І тут знову повертаємось до Китаю. На сьогодні він володіє всім необхідним — обладнанням, технологіями, фахівцями та хімічною промисловістю, включно з реагентами для обробки руди. На відміну від Китаю, у нас немає достатніх потужностей у цих сферах.

Крім того, варто зважати на екологічний аспект: процес збагачення може перетворювати ліси на пустелі, а річки й озера — на безжиттєві отруєні водойми. Чи готові ми до таких наслідків?

Проблеми з імпортом технологій

Якщо ми розраховуємо на закупівлю технологій та обладнання, виникає питання: чи Китай взагалі готовий ділитися ними навіть за великі гроші? Багато РЗМ у Китаї вважаються стратегічно важливими й обмежені для продажу навіть на внутрішньому ринку.

Альтернативою можуть бути американські технології, але практика показує, що до обладнання допускають лише перевірений персонал, а в разі непередбачених ситуацій воно може просто припинити роботу. Таким чином, залишається відкритим питання, чи зможемо ми забезпечити стабільність виробничого процесу.

Висока собівартість і відсутність виробничої бази

Навіть у разі подолання всіх перешкод постає питання собівартості. Видобуток ресурсів у нашій країні є одним із найдорожчих через кліматичні та геологічні умови. Це ще більше ускладнює економічну доцільність видобутку РЗМ.

Крім того, потрібно визначитися, куди направляти отримані матеріали. Чи є в нас достатньо виробничих потужностей, які зможуть переробляти РЗМ і випускати продукцію, що окупить витрати? На жаль, таких підприємств або немає, або їх недостатньо. У результаті постає дилема: продавати сировину на Захід чи в Китай, втрачаючи всю додану вартість.

Необхідність змін у підході до розвитку галузі

Це не означає, що потрібно відмовитися від розвитку галузі. Навпаки, необхідно не просто шукати можливість вигідного продажу ресурсів, а змінювати підхід до ведення бізнесу: розвивати суміжні галузі, інвестувати в науку, технології, освіту та виробництво. Лише так можна забезпечити справжню конкурентоспроможність у сфері видобутку та переробки рідкісноземельних металів.