Системна помилка розвитку: історія знищення еліт у Росії та в Україні

Протягом століть московські правителі застосовували політику систематичного “просіювання” еліт, щоб не дозволити їм зміцнитися настільки, щоб кинути виклик владі. Саме ця політика влади призвела до того, що країна назавжди застрягла в розвитку.

Іван Грозний: опричнина та знищення боярства

Проголосивши себе царем, а насправді “царем царів” або “тварним царем” — монархом, обраним Богом для правління на землі, Іван IV (Грозний) для утвердження своєї необмеженої влади запровадив опричнину — потужний механізм придушення боярської опозиції та конфіскації їх майна.
Ця репресивна політика зміцнила абсолютну владу царя, сприяла перетворенню країни на криптоколонію Британії, тим самим підірвавши її потенціал, знищивши провідні управлінські та економічні еліти, а також здатність до розвитку.
Але чи мав сенс переживати Грозному за розвиток країни, якщо на кону стояло набагато важливіше питання: чи зможе він утримати всю повноту влади у своїх руках. По суті, він пожертвував потенціалом країни задля того, щоб успішно продати її Британії на розграбування й утриматися при владі.

Сталін і Великий терор: повторення моделі знищення еліт

У 1937–1938 роках Сталін провів масові репресії (Великий терор), практично без розбору знищивши значну частину партійного, військового та наукового керівництва. Ця чистка допомогла йому утримати контроль, але суттєво послабила державні інститути. Після закінчення Другої світової війни Сталін, розчарований її результатами, не провів нової чистки, що стало його фатальною помилкою. Унаслідок перевороту в 1953 році “непросіяні” еліти його отруїли.

Чому знищення еліт стало гальмом розвитку Росії?

Регулярне придушення еліт не дозволило Москві та її колоніям, більш відомим під назвою “Росія”, пройти природний еволюційний шлях, як це сталося в Європі. Європейські національні еліти, накопичивши капітали в період початкового накопичення, перейшли до фази, коли їхні інтереси почали збігатися з довгостроковими інтересами держави — розвитком промисловості, науки, добробуту. У Росії цей процес розпочався в останні дні Російської імперії, коли виник сплеск меценатства, а підприємці: Морозови, Третьякови, Мамонтови, почали вкладати капітали в суспільне благо та розвиток. Цей процес було успішно зупинено революцією 1917 року. Більшовики, які прийшли до влади, оголосили еліти й інтелігенцію ворогами народу та знищили тих, хто не встиг емігрувати.
Мимоволі складається враження, що більшовицька революція була спровокована саме для того, щоб не дати російським елітам вийти на новий рівень і перетворитися на клас, здатний побудувати розвинену державу.

Порівняння з Туреччиною

В Османській імперії діяла м’якша система контролю над елітами. Високопоставлені чиновники не могли передавати (награбоване) майно у спадок, що стримувало особисте збагачення еліт, але не знищувало їх. Це дозволило сформувати стійку національну еліту, яка відіграла ключову роль у модернізації Туреччини за часів Ататюрка.

Україна: еліти без національного стрижня

🇺🇦 В Україні ситуація з елітами була ще гіршою, ніж у Росії. Українські еліти протягом століть фактично приватизувалися зовнішніми центрами влади. Руська шляхта, що була основою української національної еліти, спочатку асимілювалася польською аристократією, потім московським дворянством і радянською номенклатурою. В середовищі еліт розмовляти українською мовою вважалося недоречним і навіть принизливим.
У результаті Україна залишилася без власних еліт, здатних дбати про її розвиток.

Сучасні псевдоукраїнські еліти, хоча формально й називаються українськими, не мають необхідної риси — національного характеру. Вони не розвивають країну, а займаються її систематичним грабунком, виводячи капітали в офшори. Цей фактор залишається непрохідною перешкодою на шляху до природного розвитку нашої держави й сьогодні. Попри війну, так звані еліти продовжують грабувати країну та народ, прикриваючись патріотичними гаслами.

Висновок: системна помилка розвитку

Політика знищення еліт у Росії або їх приватизації в Україні перешкодила еволюційному переходу наших країн до тієї стадії, коли інтереси еліт збігаються з інтересами суспільства. На відміну від європейських національних еліт, які переросли стадію накопичення капіталу й почали інвестувати в розвиток своїх країн, еліти Росії та України залишаються по суті “варягами”, які грабують наші країни, не залишаючи їм шансів на розвиток або сил для протесту проти моделі грабіжницької поведінки. Саме тому обидві країни стикаються з проблемами модернізації та стійкого розвитку.