У Києві все йде за песимістичним сценарієм

"Сьогодні я покинув Київ."

Такий пост на своїй сторінці виклав Ігор Іванов - молодий киянин і докладно пояснив чому:

"Не тому, що на місцевих виборах перемогли старі кандидати, коли багато хто писав: “Пора валити”. Не тільки тому.

Знайомі давно помітили велику кількість моїх скарг на умови життя в столиці. Звертати увагу на проблеми почав лише останніх років 5. Жив з 2006го року, але раніше до того діла не було через навчання, пошуки першого житла і перших грошей на виживання. У такі періоди не дуже турбують кондиціонери на фасадах чи надмірні розміри вивісок. А от коли почав заробляти достатньо, щоб думати про майбутнє і власне житло – вже не турбувало, а дратувало.

Можна чекати змін і змінювати щось самому. Пробиватись у владу, наприклад. Бачу не лише зраду, а й хороше. У Києві меншає шанхаїв з кіосків, кількість зовнішньої реклами, ремонтуються вулиці, після запуску Інспекції з паркування та масового встановлення стовпчиків містом стало легше і ходити, і їздити.

Ще рік тому оцінював перспективи. Мені 30+. Припустимо, за позитивним сценарієм до влади приходять нові прогресивні люди, готові змінювати умови життя киян на краще. Скільки років потрібно, щоб відремонтувати мости і дати швидкий транспорт Троєщині? Щоб продовжити трамвай від вокзалу в центр? Щоб розісклити всі балкони? Щоб на ринку з’явились новобудови, зручні для життя? Щоб забути про підземні переходи, як страшний сон? Щоб розібрати Повітрофлотський і Шулявку? Я буду пенсіонером, якщо взагалі доживу.

Але виглядає так, що у Києві все йде за песимістичним сценарієм. То чого чекати, якщо добре жити хочеться вже зараз?

Якщо не змінювати самому, то інший варіант – перебратись туди, де потенційно краще. Але які речі тримають мене в столиці? Можливо, у мене тут сім’я? Ні. Маю власний бізнес з прив’язкою до локації? Ні. Чи дорога душі власна квартира на привабливій вулиці? Ні. А робота? Так, робота у мене хороша, гріх скаржитись. Але якщо робота – це єдине, що є хорошого у житті, то щось пішло не так. Хоча і там нас 2020ий покидав по офісах…

Головне – у Києві не маю людей, заради яких варто лишитись. Звісно, за роки знайшов купу друзів, якими пишаюсь, але чим далі, тим менше ми бачимось, а спілкуємось в соцмережах все так само. Плюс доросле життя у всіх з його наслідками. Скільки різних побачень було – все марно.

У п’ятницю був останній робочий день. Більшість не розуміють, чому я звільнився, якщо можна працювати віддалено. Тепер можу пояснити детальніше. У першу чергу хочу на новому місці обзавестись хоч якимись соціальними зв’язками, я тут чужа людина поки. На роботі жодного разу не відчував втому, та попередній рік виглядав гіршим по продуктивності: завдання, які раніше міг виконати швидко, то затягував, то відкладав на завтра. Це недобрий знак. Не можеш – не мучайся, звільни місце завзятішим. Можливість працювати з дому є перевагою, але надалі обиратиму роботу, де захочу більшість часу перебувати в офісі.

Задумав переїзд не раптово, а ще десь так з 2019го. Коронавірус відклав його на рік. Почав їздити Україною, щоб подивитись і порівняти. Пригадую, мене несподівано вразив Івано-Франківськ, від якого нічого не очікував. Рівний, компактний, доглянутий, з приємним центром, потенційно чудовими локаціями, які ще споруджуються. Читав багато хороших новин про Вінницю. Там постійно різні урбаністичні заходи впроваджують першими. У місті справді побачив комфортні вулиці і громадські місця, є сильний потенціал, та все ж очікування були завищені.

Виїжджати за кордон наразі не маю бажання. Зі всього, що бачив у нашій країні, тенденції і підходи Львова найбільш прогресивні й сучасні, як на мене. Хочу пояснити чому, але це так об’ємно, що варто винести в окрему публікацію. Інший рівень, коротше.

Задавався питанням, що втрачаю, виїжджаючи. У столицю прилітають артисти світового масштабу, але якщо покласти руку на серце, то за життя відвідав лише кілька таких. При бажанні можна приїхати на день. У Львові немає водойми. Але камон, чи у Києві вона по правді є? Значно далі їхати, щоб навідувати батьків. Та якщо чесно, і до того не часто їздив. Спрінтер до Коропа – це більша біда, ніж комфортний Інтерсіті зі Львова до Києва. Коротше, я думав, але для себе не знайшов питань, з якими не можна було б впоратись. Можливо, треба якийсь час пожити, щоб відчути.

Що планую далі? Для початку вирішу побутові моменти на новій квартирі. Ознайомлюсь з районом. І районами. Потім підсумую свій досвід і складу резюме. На нову роботу не поспішаю бігти, але знаю себе, не можу довго без діла сидіти. Тому буду радий, якщо в коментарі напишете назви компаній з хорошою репутацією, в яких фронтендщику працювати не соромно.

Ніхто не каже, що я ніколи не повернусь до Києва. Але що це не буде скоро – точно. Він дістав. Забагато негативного.

Можна засудити мій вчинок, типу: “Та, здався, значить. Зламався.” Можна вітати, типу: “Намагається покращити своє життя, вийшов з зони комфорту”. От тільки мені ті думки вже байдужі. Сам розпоряджатимусь власною долею і прийматиму свої помилки.

До речі, може, і вам пора переїхати? Чи задумувались куди і що не відпускає?"

А ви що думаєте, шановні читачі? Чи не плануєте ви також покинути Київ?

Дивіться також

Маріуполь Війна
Маріуполь
23 березня
65
0
Маріуполь - це Україна!!! Війна