Українці вже 1000 років як посилають загарбників одним і тим самим курсом!

Україна лежить на перетинанні шляхів, на перетинанні світі. Знаходиться на тому місці де Захід зустрічається зі Сходом.

Де зустрічаються і тисячоліттями б'ються два цивілізаційні шляхи, дві моделі, два майже протилежні світи.

За тисячоліття історії України війна стала частиною нашого побуту, нашого життя, а наша територія майже всю свою історію знаходилась під владою загарбника.

Здавалось би нормальні люди мають покинути цю землю залишивши її назавжди воякам, та й шукали б собі тихого міста осторонь України, що зробили дуже багато з наших співвітчизників, але не всі так можуть.

Більшість українців залишається тут назавжди і не дивлячись на те, що для найбільш відданих Батьківщині це дуже короткий життєвий час, вони не відступають, даючи ворогу відсіч, боронячи нашу святу країну, нашу Україну.

Але повернемось до історії. Історії яку деяким певним чином актуалізували прикордонники з острова зміїний, коли запропонували “русскаму ваєннаму караблю” взяти курс на… ну ви в курсі.

Так ось.

Тим чи іншим шляхом, але наш український етнос частково асимілювався з тюркськими які мали значний вплив на нашу країну. Звичайно, через сильну сакральну природу ми зберегли більшість наших традицій та звичок, але ввібрали і традицій тих народів, з якими дуже часто воювали.

Так запозиченим, але скоріше відповіддю на певну традиції кочових народів, стала традиція наших воїнів носити чуба. Козацького чуба.

Багато хто скаже, що насправді чуб не є досягненням давніх українських стилістів, і він перекочував до нас від інших народів.

Але це трохи взагалі і близько не так.

Першу знахідку із зображенням людини з характерною зачіскою можна знайти на кістці мамонта, яка зроблена, на думку вчених, близько 17 тисяч років. 

Ця унікальна знахідка була знайдена на стоянці Мізіна, яка є представником середньодніпровської культурно-історичної спільноти у Чернігівській області.

Наступна історична теорія стверджує, що чуб ми запозичили від арійських племен, котрі перекочували до нас з Індії 4 тисячі років тому, де ця зачіска була символом військової касти - кшатріїв.

Згідно з легендою кшатрії називали свою зачіску: шикхандака і за їх глибоким твердженням, асоціювалася вона з промінцем вранішнього сонця, що трактувалася стародавніми аріями як зневага до смерті. Людина, яка носила таку зачіску, була впевнена, що після смерті її душа підніметься до сонця.

Першим з київських князів який носив таку зачіску був Святослав Хоробрий.

Нагадаю: наша давня столиця - Київ стоїть на шляху великого переселення народів, і через Україну пройшли: анти, гуни, угри, булгари, та інші народи про які ми вже й пам'ятати забули.

Україну завжди атакували, намагалися поневолити і досягли в цьому підприємстві чималих успіхів саме кочові племена, які в основному складаються з тюркських народів.

Так ось у всіх кочових племен була одна єдина традиція, що об'єднує всіх їх: вони знімали скальпи з переможених ворогів.

Саме відповіддю на цю кочову традицію і стала зачіска Святослава.

Бриючи голову налисо, та залишаючи лише чуб, наші воїни ніби казали ворогу: “Я тебе не боюся”!

Але це якби ми можна так сказати, звернення в дуже м'якій формі.

Якщо ж перейти на більш сучасну лексику, з використанням тюркських слів, то фактично, чуб на голові воїна вказував супротивнуку той самий напрям за яким нещодавно пішов “русский ваєнний карабль”!

Уявіть собі таку картину: їдуть широким полем українським, хазари веселі, і бачить, що на зустріч їм виїжджає військо.

Хазари дивляться на них, і розуміють, що у випадку їх безпосередньої зустрічі, ніхто нікого жаліти не буде. Битися прийдеться не на життя, а на смерть. 

А тому, почухавши потилицю, найчастіше слідували вони за запропонованим нещодавно російському загарбнику напрямом!

Цікаво, що самі запорізькі козаки, які найбільш прославили чуб, демонстрували ним свою військову зрілість, а тому молодим козакам носити чуба забороняли.

Бунтівний дух українського народу народив ще одну легенду, яка розповідала про певні функціональні властивості такої зачіски.

Згідно з нею, козаки носили чуб через те, що розуміли, що якщо нагрішать вони на землі нашій і опиняться в пеклі в них є шанс на порятунок. Чому? Бо всемилостивий Бог може пожаліти воїна-грішника і витягти його з пекельного полум'я схопившись саме за чуба! 

За цим же повір'ям, позбутися чуба, у козаків вважалося надзвичайною ганьбою, і знаючи це турки (та через давні звичаї тюркських народів) відрізали довгі чуби у полонених запорожців, щоб позбавити їх надії на порятунок.

Ось така вам історія про те що кожен корабель загарбників який, будь то морем, будь то суходолом доходив до України, йшов звідти за одним незмінним курсом!

Така наша давня, славетна традиція!