Вороги змін: Як грантожери блокують розвиток громадянського суспільства або чому гранти не врятували Україну від корупції?
У 2019 році, практично 6 років тому, я підготував, щоб попередити корупцію в сфері цифровізації, яка буйно розквітла після «Революції Гідності». Коли ситуація в країні довела справедливість тези про те, що «Будь-яку революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники».
Можете вважати мене ким завгодно, але плоди революції 2014 року дісталися саме негідникам. Проти чого, власне, так невдало й проголосував народ у 2019-му. Але досить лірики, давайте повернемося до суворої прози життя, до проблеми, яку актуалізувала нещодавня ситуація із замороженням грантового фінансування паразитів, що відверто шкодять Україні та перешкоджають її розвитку.
Не буду редагувати текст — він залишиться таким, яким був у записці з 2019 року.
Розвиток економіки, цифрової інфраструктури, демократії, громадянського суспільства та медіа взаємопов’язані, й їх у принципі неможливо розділити чи відокремити. Ці процеси тісно переплетені, і будь-який розрив між ними не сприяє подальшому розвитку, а швидше вносить дисонанс, що зрештою робить систему нестабільною.
Однак проблема нерівномірного розвитку сфер не є чимось дивним або неприродним. Навпаки, вона куди більш органічна та обґрунтована законами еволюції. Проблема, яка дійсно існує й яку ігнорувати не можна — це проблема тиску, впливу та стимулювання розвитку суспільства й його інституцій.
Виявляється, без усвідомлення необхідності, без розуміння проблеми, без прагнення її вирішити всі процеси стимулювання приречені на провал. Суспільство не здатне розвиватися штучно, приймати нав’язані протоколи та істини, не здатне засвоювати уроки з неусвідомлених, «безкоштовних» або безпроблемних рішень. Лише долаючи природні труднощі розвитку, суспільство здатне рости.
У штучних, «тепличних» умовах суспільство лише втрачає волю, прагнення до зростання, а в результаті деградує, імітуючи рух, зростання та розвиток. Приклади такої деградації ви можете сьогодні спостерігати в Україні. Спроби змінити країну коштом донорів, спонсорів, грантодавців призвели до того, що розвиток, реформи та зміни набули форми імітації, а природні паростки й ініціативи змін було задавлено фінансово сильнішими гравцями.
Фінансова ін’єкція розвинула «ракові пухлини», які замість розвитку сприяють деградації суспільства та придушенню всіх його живих, природних і органічних спроб рости.
Найкращий приклад — медіа
Рівень розвитку ЗМІ в країні фактично показує, наскільки країна є демократичною і наскільки ця демократія відрізняється від її імітації. Сьогодні, аналізуючи власність ЗМІ в Україні, можна сміливо сказати, що наша демократія імітаційна, а фактичний управлінський устрій є олігархічною деспотією.
Як і в чому це проявляється?
70% ЗМІ належать начебто комерційним, але фактично олігархічним структурам;
20% працюють за грантові кошти донорів;
5% — нібито державні, але фактично під контролем олігархів, які перебувають при владі в даний момент;
5% мають невизначений статус.
Через таку структуру загальна картина українських ЗМІ розмита й не відповідає реальності. Комерційні ЗМІ обслуговують інтереси своїх власників і подають новини в потрібному для них світлі. Олігархічні ЗМІ є збитковими та не генерують прибутку для своїх власників, тому вони не є частиною справжнього ринку.
Грантові ЗМІ просто імітують діяльність, час від часу виконуючи замовлення комерційних або політичних структур (що в Україні одне й те саме). Сьогодні вони майже не займаються проєктами, адже більшість часу йде на складання звітів. Вони фактично створюють лише звіти на папері, а не самі проєкти, і донорів це не турбує. Грантодавців цікавить тільки публічність і нескінченна кількість форумів та зустрічей, що імітують звітність за результатами діяльності.
Грантові ЗМІ також не зацікавлені у створенні контенту для користувачів, адже їхнє головне завдання — відповідати очікуванням донорів. При цьому ні комерційні, ні грантові ЗМІ не зацікавлені в якості контенту, оскільки їхні схеми існування не прив’язані до економічних показників — вони за замовчуванням збиткові.
Державні ЗМІ, як би вони не називалися, від самого початку були пристановищем для людей, далеких від розуміння журналістики та законів ринкової економіки. У той же час реальні громадянські ЗМІ не розвиваються, оскільки донори не виділяють кошти на низові або маловідомі проєкти. Донори фінансують лише великі програми, які знову-таки імітують діяльність.
Громадянські ЗМІ, які могли б виникнути через несприйняття фейків в Україні, були знищені відсутністю ринкових умов. Брак фінансування поховав усі хороші проєкти. Останні з тих, що вижили, сховалися в соціальних мережах і месенджерах, адже це єдине місце, де вони можуть існувати без коштів на утримання.
Сьогодні громадянські й незалежні ЗМІ, той невеликий сегмент, що залишився, — це «самогубці», які або стають «політичними повіями», або зникають, оскільки пересічні громадяни не вміють платити за контент і готові споживати будь-який безкоштовний інформаційний «мотлох» лише б не платити за правду.
Іншими словами, проблема розвитку вільних і незалежних ЗМІ в Україні полягає в тому, що це середовище існує поза економічними законами й тому з самого початку є нежиттєздатним.
Основне завдання грантів — імітувати розвиток, а краще перешкоджати йому
Ви напевно здивуєтеся, коли я скажу, що грантодавців у нашій країні ніхто не критикує, а навпаки, лише звеличує їх і всіляко підкреслює важливість їхньої участі. Але це дійсно так.
І причина цього більш ніж смішна: усі як один упевнені, що таким чином вони собі гарантують можливість у майбутньому стати учасником грантової програми. Не розуміючи, що в принципі така їхня модель поведінки загалом схожа з тією, завдяки якій у нас так буйно розвивалася і продовжує розвиватися корупція.
Чи знаєте ви, чому корупція у нас невикорінна?
Тому що кожен, хто знає про схему або бере в ній участь, ніколи не повідомить про неї, у надії, що незабаром він займе місце корупціонера і ті, хто стоятимуть під ним, так само як і він, не будуть заважати розкрадати країну. Не розуміючи, що така ситуація в принципі неможлива.
Як рік у рік не змінюється список грантоотримувачів, так і на місце корупціонерів приходять лише ті, хто здатен купити це місце.
Не маючи жодних ілюзій щодо «грантоїдства», я дозволю собі розповісти вам про причини, які дозволяють стверджувати, що гранти — це зло.
1. Костилі замість крил
Грантова допомога — це костилі, які нам дають для того, щоб ми ніколи не розвивалися і не могли стати на власні ноги.
Жодна донорська допомога нікому ніколи не допомагала. Вона лише розбещувала і перетворювала отримувачів на інфантильних ідіотів, які втрачають прагнення до життя, перестають боротися і шукати нові можливості.
Покладіть людину в ліжко, годуйте її найвишуканішими делікатесами та стравами, і через два місяці вона перетвориться на рослину.
Труднощі, які ми долаємо самостійно з наявними або відсутніми ресурсами, як мінімум роблять нас сильнішими, а як максимум — більш винахідливими. Ми стаємо гнучкішими та винахідливішими і менш крихкими.
Є проблема — людина знайде рішення. Немає проблеми — людина деградує до рівня рослини.
Це прекрасно розуміють донори, і тому кількість їхніх програм лише зростає.
2. Несправедлива конкурентна перевага
Здавалося б, якщо гранти — це зло і, отримуючи їх, ми більше втрачаємо, ніж отримуємо, то якщо вони дістаються у всьому своєму обсязі «грантоїдам», які десятиліттями імітують активну діяльність, проводячи однаково безкінечні й безглузді тренінги, семінари, форуми та інші «кофебрейкінги» — то це добре.
На жаль, знову ні.
Проблема тут у тому, що через донорів на ринку складаються неконкурентні умови. Точніше буде сказати — саморегульований і саморозвиваний ринок зникає як явище.
«Грантоїди» — імітатори, які отримують донорську допомогу, мають конкурентну перевагу перед тими, хто своїми силами і використовуючи власні ресурси намагається зробити щось корисне.
Наприклад: у «грантоїда» завжди є ресурс на піар і рекламу, адже це обов’язкова частина імітації активної діяльності, після якої він взагалі може нічого не робити, а у реального активіста на рекламу грошей немає, і про його подвиг, як правило, не знає ніхто взагалі.
Ми знаємо про мільйон псевдоактивістів, розкручених у ЗМІ, і нічого не знаємо про тих, хто на низовому рівні намагається змінити нашу країну.
Штучні, синтетичні, пластикові, целулоїдні «грантоїди» буквально поїдають живих, справжніх, органічних активістів, які розвиваються за законами конкурентного, а отже, живого ринку. Здорова ринкова конкуренція через донорів зникає.
3. «Грантоїди» — бур’яни
Третя проблема — це простір. Проблема бур’янів не в тому, що їх не можна їсти, вони не красиві або їх безглуздо культивувати. Проблема в тому, що бур’яни захоплюють життєво необхідний простір і не дають культурним рослинам можливості вижити. Точніше, їм просто ніде жити. «Грантоїди» фактично заповнюють собою весь інформаційний і оперативний простір, таким чином створюючи монополію на громадський активізм і знищуючи все живе, органічне і природне.
4. Донори створюють і замкнюють нескінченні петлі процесів
Якщо взяти корупцію загалом, то її можна назвати економікою процесів. Чим довше триває процес і чим більше ресурсів він поглинає, тим ефективніша така економіка.
Донорам, корупціонерам, як і будь-яким іншим паразитам, потрібні якомога триваліші програми процесів, адже вони дозволяють продовжувати їх рік за роком, а відповідно – і отримувати на них фінансування. Рішення знищують економіку процесів. Тому, коли донорам пропонують профінансувати вирішення проблеми — відмова гарантована. Рішення закриває проблему, дозволяє перейти на наступний рівень та вирішувати інші питання. А це, як мінімум, означає необхідність вигадувати нові схеми відкатів, розкрадань і симуляції діяльності.
Процес, який ніколи не завершується, дозволяє «грантожерам» жити у своє задоволення, що цілком влаштовує й грантодавців.
Також варто пам’ятати, що час — обмежений ресурс, і поки ми займаємося або спостерігаємо за нескінченними процесами, ми не шукаємо нових рішень. Як наслідок, прогресу немає. Фактично, нам сьогодні «допомагають» створювати петлі процесів і ніколи не фінансують рішення. Нам допомагають марнувати час на процеси, щоб у нас не залишалося часу на реальні вирішення проблем.
5. Експертиза
У процесі ухвалення рішень про надання чи ненадання грантового фінансування беруть участь «експерти», які роками просувають до фінансування «свої» проєкти.
Завдяки масштабним піар-кампаніям ці люди є шанованими та впливовими особами в суспільстві. Ніхто навіть не припустить думки, що це — безграмотні шахраї, які роками займалися корупційними схемами, розкраданнями та відкатами.
Ці шахраї бояться, як вогню, опинитися віч-на-віч із людьми, які мають реальний досвід і експертизу, здатними довести їхню некомпетентність.
Саме тому їх завданням є знищення реальних компетентних експертних спільнот, замінюючи їх на «паперово підтверджених» спеціалістів.
Відсутність досвіду та бажання щось змінювати в країні (адже зміни знищать їхній статус) змушують таких «почесних експертів» всіляко перешкоджати будь-яким інноваційним, справді революційним ідеям та проєктам.
Це п’ять найбільших проблем, чому безкоштовний сир, скільки б його нам не давали, не допоміг нам змінити країну. Точніше, імітація змін, яка була досягнута завдяки величезним ресурсам, призвела до того, що сьогодні в нас майже немає значущих досягнень.
Підсумовуючи те, що було сказано шість років тому, я хотів би додати: тоді я навіть не міг повірити, що під егідою боротьби з корупцією вся ця грантово-активістська тусовка не перемогла її, а очолила.
Усі ці молоді реформатори, ніжно обласкані грантовими ЗМІ, стали ще більш страшними та цинічними корупціонерами, ніж їхні попередники.
Як сказав мені один глибоко обізнаний у проблематиці чоловік: «Старі корупціонери крали з прибутків, молода команда краде зі збитків».
Складно з цим посперечатися. Як би не були великими розкрадання до 2019 року, державні підприємства залишалися прибутковими.
Нова команда молодих реформаторів вирішила не працювати за старими схемами. Вже за кілька років прибуткові підприємства стали збитковими, а рівень доходів корупціонерів перейшов усі межі пристойності.
