Закон за рублі: як Москва купила мовну політику України руками Ківалова та Колесніченка
Журналісти «Схем» встановили, що «закон Ківалова-Колесніченка» 2012 року — який надав російській мові статус регіональної у 13 областях України — просувався за гроші російського державного «Правфонду»: Вадим Колесніченко особисто отримав понад 3,25 мільйона рублів, отримував від Москви не лише фінансування, а й прямі інструкції щодо змісту матеріалів, а сам закон — попри визнання неконституційним у 2018 році — досі цитують українські судді, включно з суддями Верховного суду.
У лютому 2012 року, за пів року до ухвалення закону, народний депутат від «Партії регіонів» Вадим Колесніченко звернувся до російського «Правфонду» з проханням про фінансування. Він просив майже два мільйони рублів — близько 65 тисяч доларів — на написання, друк та поширення альтернативного звіту про нібито невиконання Україною Європейської хартії регіональних мов. «Правфонд» виділив 1 мільйон 250 тисяч рублів — майже 41 тисячу доларів. Гроші пішли на публікацію книги, переклад двома мовами, гонорари експертам та масштабну медіакампанію: сюжети на телебаченні та статті у пресі. Книгу розіслали до українських і європейських бібліотек — на її другій сторінці містилася «щира подяка» «Правфонду».
Москва надавала не лише кошти, а й змістовні вказівки. Тодішній керівник «Правфонду» Ігор Панєвкін особисто радив Колесніченку змінювати тези в англомовному перекладі звіту так, щоб українській владі було важче їх спростувати. У листуванні помічниця нардепа Яна Салміна уточнювала організаційні деталі — зокрема, чи надасть перекладача Міністерство закордонних справ Росії, яке є співзасновником «Правфонду». Сам Колесніченко в одному з листів прямо вказав мету звіту — політичний тиск на українську владу. Угоди з «Правфондом» він укладав через власну громадську організацію «Російськомовна Україна».
У 2013 році фінансування зросло. «Правфонд» виділив два мільйони рублів — близько 66 тисяч доларів — на видання брошури для «російських співвітчизників» з інструкціями, як використовувати щойно ухвалений мовний закон у діловодстві, судах та освіті замість української мови. Показово, що в угоді про надання гранту зазначалося: кореспонденцію Колесніченку надсилати на адресу Верховної Ради, але відомості про проєкт — тримати в таємниці. Брошуру надрукували накладом 15 тисяч примірників і роздавали безкоштовно. Презентувати її мав Сергій Ківалов — другий співавтор закону, якому роком раніше Путін вручив відзнаку «за популяризацію російської мови». Захід відтермінували, і замість Ківалова на презентації виступив Михайло Товт — колишній нардеп і тодішній працівник Академії наук України. Співавтором брошури також став Степан Черничко — нині ректор Закарпатського угорського інституту та депутат Закарпатської обласної ради від «Партії угорців України». Обидва отримали по 5 тисяч гривень — тоді близько 600 доларів. Черничко в розмові з «Схемами» заявив, що не знав про російське фінансування, хоча подяка «Правфонду» міститься на другій сторінці книги, яку він написав. Товт також заявив, що не пам'ятає, хто фінансував видання.
За сім місяців після ухвалення закону президент Росії Володимир Путін нагородив Ківалова і Колесніченка в Кремлі відзнаками «за популяризацію російської мови». Під час зустрічі Ківалов назвав своєю головною метою домогтися надання російській мові статусу другої державної.
Закон діяв до 2018 року, коли Конституційний суд визнав його неконституційним. Однак, як встановили «Схеми», він і досі живе в українській судовій системі. Суддя Оболонського районного суду Києва Олексій Диба посилався на нечинний закон щонайменше чотири рази у 2025 році. Судді Верховного суду Володимир Погребняк, Олег Васьковський та Вячеслав Пєсков використали його у спорі між компаніями на суму понад два мільярди гривень — також у 2025 році. Суддя Верховного суду Євген Синельников застосував закон у рішенні 2024 року. Суддя Алла Олійник посилалася на нього у 2023 році — і тепер засідає у Конституційному суді, який свого часу сам скасував цей закон. В усіх випадках після запитів журналістів суди або виправляли рішення, або пояснювали це «описками».
Долі авторів закону склалися по-різному. Вадим Колесніченко втік до Росії, живе в окупованому Криму, веде телепрограму з критикою України, у 2021 році потрапив під українські санкції, а у 2023-му його заочно засудили до восьми років ув'язнення. З квітня 2014 року він має російський паспорт. У Криму Колесніченко веде дрібний бізнес: володіє 50% ТОВ «Пласт полімер» у Севастополі з виторгом три мільйони рублів за 2024 рік, а також має ТОВ «Бімс» із виторгом 692 тисячі рублів та боргом у два мільйони рублів за оренду землі. Ще одне його підприємство, ТОВ «Русский мельник», після судового позову окупаційної адміністрації Керчі у 2024 році ліквідували. Сергій Ківалов натомість залишився в Україні — він досі очолює Національний університет «Одеська юридична академія» та Міжнародний університет в Одесі, бенефіціарами якого є його родичі. Онук Ківалова Сергій Кос'яненко був директором у британській компанії Holland Park Villas Management разом із Сергієм Нестеренком — підприємцем, який перебуває під українськими санкціями з 2022 року. Після запиту «Схем» Кос'яненко того самого дня вийшов із ради директорів.
Помічниця Колесніченка Яна Салміна, яка фігурувала у заявці на отримання російських коштів, нині працює головною науковою консультанткою у Верховній Раді. Руслан Бортнік, який також фігурував у заявці як заступник керівника проєкту, очолює власну політичну школу та аналітичний центр. Обидва заперечують отримання російських грошей.
