Міхалич: Війна зрівняла всіх, горе це загальне для всіх
Боєць батальйону "Архангели Михайла" та заступник начальника штабу батальйону Гончаренко Михайло, позивний Міхалич про єднання українців перед війною та формування свого батальйону.
Сергій Куценко: Представтесь, будь ласка.
Міхалич: Доброго дня, я Гончаренко Михайло, позивний Міхалич, на сьогодні виконую обов'язки заступника начальника батальйону, а саме заступника начальника штаба. Відповідаю за забезпечення батальйону всім необхідним. За професією своєю я адвокат. Коли сталося те, що сталося перше питання було: “що робити?” - першим ділом вивіз своїх дітей. Оскільки чекати повістку з воєнкомата це довго вирішив приєднатися до територіальної оборони міста Києва. Зараз наш батальйон знаходиться в стадії постійного формування, весь час приходять люди. Основне наше гасло “Все для перемоги”. Коли я прийшов до батальйону - запитали чи маю я досвід військовий. Да я колись служив, потім працював в поліції ще тоді - це ще в 90-х було. Ну я поставив питання чи є, якісь пропозиції, мені відповіли, що є групи, які готуються потім виконувати бойові завдання. Перше моє питання було: “Хто входить в ці групи?”, но знаєте, нажаль в ці групи входили 80% людей, які взагалі не служили, не мають ніякого військового досвіду, бойового досвіду, але вони всі патріоти, всі переживають за майбутнє наше, хочуть якимось чином допомогти перемозі. Те, що ми переможемо тут не сумнівається ніхто. Тому було прийняте рішення - мене попросили залишитись для того, щоб поділитися досвідом, надати тим хто хоче воювати можливість. Тому в нас зараз організовується тренувальний процес, запрошуються спеціалісти, загалом, зараз в нас працює порядка 10 інструкторів, при чому більшість із них - це американські інструктори, які приїхали з гарячих точок нашої планети поділитись своїм досвідом, а це Ірак, Афганістан. Ви знаєте, це дуже безцінний досвід, тому що одне діло ти в бою цей досвід маєш - друге діло це коли тобі спеціалісти прийшли… Ну і плюс це багато наших спеціалістів, які вже з 14 року воюють, но зараз, на сьогоднішній день основне завдання - це забезпечення порядку на території громади Києва, оскільки ми є об'єднання добровольче, ну і плюс підготовка фахівців, щоб будь-яка агресія, наступна навала і ми вже були готові. На сьогодні у нас є всі можливості, є допомога волонтерів, це дуже безцінний вклад - фактично, ми забезпеченні й одежею і зброєю, понятно що є бажання - ще більше зброї, але на сьогодні, поки що, ресурси є. Безпосередньо, як бачите, стоїмо зараз на фоні трофея, це той самий знаменитий російський трофейний "Тигр", який відбито було у кадирівців у київській області, так що перспективи у нас дуже-дуже нормальні, люди вірять в перемогу, йдуть. В нас все добре.
Сергій Куценко: Я так зрозумів, що ви займаєтесь матеріальним забезпеченням, правильно?
Міхалич: І не тільки матеріальним забезпеченням.
Сергій Куценко: Ну як одним із напрямів.
Міхалич: Так.
Сергій Куценко: От ще таке питання, ви казали, що ваша цивільна спеціалізація адвокат-юрист.
Міхалич: Я юрист, адвокат.
Сергій Куценко: Скажіть, будь ласка, до початку бойових дій, як до вас звертаються?
Міхалич: До цього, до мене так і зверталися адвокат Михайло Гончаренко.
Сергій Куценко: А скажіть коли ви з адвоката Михайла Гончаренка стали Міхаличем? Звідки це Міхалич?
Міхалич: Ну Міхалич, це ще з 90-х це така довга історія, коли служив… в технікумі, ну так сталося, але зараз це мій позивний.
Сергій Куценко: Тобто ви прийшли в підрозділ і сказали: “Так, хлопці, ніякого Гончаренка я Міхалич”, да?
Міхалич: Якщо ми в підрозділі, людей багато, люди міняються і коли ти по радіостанції починаєш говорити прізвище, ім'я, по-батькові - не практично, по-друге, знаєте, в часи війни, під час бойових дій це норма, коли позивний це норма, це коротко і ясно й ти розумієш до кого звертаєшся, а ворог не зможе цього зрозуміти, тому маємо таке.
Сергій Куценко: У вас же є рідня. близькі, де вони зараз?
Міхалич: Це військова таємниця.
Сергій Куценко: Нє нє, не саме де, просто - вони в безпечному місці чи ви відчуваєте…
Міхалич: Ну скажем так - незалежно де вони за рідних завжди відчуваєш якусь тривогу, тому сьогодні війна нас роз'єднала, частина родини зараз за кордоном, частина зараз тут. Старший син він зараз військовослужбовець, переживаємо, віримо в перемогу.
Сергій Куценко: В принципі вони вас психологічно підтримують і кажуть: “Міхалич продовжуй” да?
Міхалич: Тут не тільки вони, тут всі в родині один одного підтримуємо, да і депресія, особливо в перший тиждень було дуже складно, ну, як завжди у всіх, але раз уже є порозуміння, наснага, то віримо 100% в перемогу. Коли вона буде? Ну мріємо, щоб вона була якмога ближче.
Сергій Куценко: Скажіть, будь ласка, от сформувався підрозділ, всі люди нові прийшли, фактично не знали один одного, чи можливо хтось знав…
Міхалич: Знаєте, такі у нас колаборації вийшли, що приходиш в підрозділ, починаєш спілкуватися і: “О, Олег, ти шо тут робиш?” 10 років людину не бачив, вона за кордоном, бізнес все, тобто самодостатні бізнесмени. Не просто люди з вулиці, такі що поприходили. З точки зору патріотичних ідей, з точки зору захисту Батьківщини нема різниці. Війна зрівняла всіх, горе це загальне для всіх. І що вони прийшли сюда, то шана хм велика за це і дякувати, і дякувати, і дякувати. Деякі взагалі попали, тому що їх в ЗСУ не взяли, через стан здоров'я, вік і так далі. Тим паче люди прийшли. Є люди категорії від 18 до 60 з гаком, тому… знаєте, це ота можливість людини реалізуватися, які хочуть попасти туди, але не змогли дійти до фронту. Це теж фронт, це теж оборона. І чим сильніше тил, ти сильніше передок це аксіома, тому що ми вже маємо досвід, коли ми розуміємо, що 2 армія у світі терпить такі страшні втрати. А чому? Тому що не можуть забезпечити тил. Це наш плюс, це наша земля і це наша фішка, тому ми будемо далі так воювати тут. В них шансів немає ніяких.
Сергій Куценко: А наскільки швидко ви між собою познайомились? Наскільки зараз тісні стосунки? Ви знаєте один одного наскільки вже?
Міхалич: Ви знаєте, знати один одного наскільки дозволяє час це важко, але, коли критична ситуація, коли нема часу на вибір і ти вже розумієш ця людина нормальна чи не нормальна.
Сергій Куценко: Що б ви хотіли сказати українцям?
Міхалич: Ну знаєте, до українців, до матерів тут уже багато звертались. Тому я хочу низько вклонитися, подякувати всім, хто вболіває за перемогу, хто небайдужий. Фронт будь-який… ну знаєте ну гуманітарка - банально передали якісь речі, ті ж шкарпетки. Знаєте коли людина дістала свіжі шкарпетки і нема можливості помитися. Ті ж вологі серветки… Коли війна почалась я перший тиждень дітей вивозив, на блокпості якийсь час стояв, і знаєте - всюди відчувається дух наш український. Подолати цю націю неможливо це точно.
Сергій Куценко: Дякую.
