Після закінчення війни в першу чергу поїду в Маріуполь - подруга Афіна, боєць ДУК «Правий сектор»

Подруга Афіна ідеально знає англійську, їй 22 роки, і вона – боєць 2 батальйону ДУК «Правий сектор».

Такий позивний дівчині дали задовго до війни, але він ідеально пасує. Як і древньогрецька богиня, Афіна володіє військовим мистецтвом та обожнює вчитись. Так нещодавно вона закінчила навчання в якості оператора ПТРК.

Війна Афіни почалась у 2018 році, коли замість того, щоб закінчити другий курс Політології, дівчина рушила на фронт. Повернувшись, одружилась та влаштувалась перекладачем у видавництво «Пропала грамота». Весною вона мала поїхати з чоловіком в Париж, а літом – в Іспанію. Проте «русскій мір» вніс свої корективи.

Щойно почалось повномасштабне вторгнення, Афіна взяла до рук зброю та вступила до лав ДУК «Правий сектор». Її чоловік теж воює, але в іншому підрозділі. 

Ми поговорили з Афіною, щоб дізнатись її думку про війну, свою участь та плани після: 

🔻 Я знала, що повномасштабна війна буде, рано чи пізно це мало статись. Хоча особисто мені все одно це на голову не налазило. Ввечері 23 лютого я пішла з подругою гуляти і вона питала «Ну скажи, буде війна?», а я їй «Колись буде. Чи буде зараз? Мабуть ні». Наступного дня о 7:30 ранку ми з чоловіком прокинулись, бо в кімнату зайшла бабуся зі словами «Вставайте, почалась війна». Спросоння подумала, що бабуся начиталась якоїсь фігні в Вайбері, але зайшла в Тєлєгу і зрозуміла, що війна таки почалась. Тоді я відкрила шафу та почала звідти вигрібати все камуфляжне, сказала «Валік, бувай» та поїхала на місце збору. Мій чоловік теж поїхав на війну, але через пару днів.  
🔻 Спершу хотіла поїхати до свого колишнього командира в Маріуполь, але зрозуміла, що в разі чого туди не доберусь. Тоді я сконтачилась з вінницьким «Правим сектором», з’їздили на стрільбища. Думала, опозорюсь, бо за три роки цивільного життя навіть зброї не торкалась, але виявилось, що механічна пам'ять на місці.
🔻 Пішла воювати, бо мала попередній досвід. Якби я була цивільною, чесно скажу, волонтерка була б моїм максимумом. Але якщо я щось вмію, чого сидіти вдома? Мені совість не дозволила лишитись. 
🔻 Якщо командир не хоче бачити жінку у своєму підрозділі, навіть якщо можна натиснути через командування, мені це не треба. Якщо між мною та командиром не буде конекта, нащо одне одного напрягати? Мій командир в мене повірив, хоч і вважає, що війна не жіноча справа. Об’єктивно середньостатистична жінка дійсно фізично слабша за середньостатистичного чоловіка. Щоб до тебе ставились, як до рівної, потрібно постійно це підтверджувати – на тренуваннях чи в бою. 
🔻 Наші життя з чоловіком зараз проходять окремо, але ми обидва військові, тому набагато краще можемо зрозуміти проблеми одне одного, що кого тривожить. Хапаємось за будь-яку можливість зустрітись. Але я за те, щоб воювати в різних підрозділах. Одна справа, коли знаєш, що десь щось може статись, а інша, коли можеш стати свідком цього. Це не плюс для психіки.
🔻 Повернення до кордонів 24 лютого – не перемога. Якщо ми в’язались в повномасштабне зіткнення, то маємо як мінімум дотиснути до заявлених в нашій Конституції кордонів. Маємо добити до кінця та повернути своє. Тоді це дійсно буде перемога. 
🔻 Після закінчення війни в першу чергу поїду в Маріуполь. По-перше, через те, що свою першу війну я захищала його околиці – Широкине, Водяне. По-друге, в Маріуполі загинув мій дуже хороший друг і я б хотіла вшанувати його пам'ять хоч би тим, що я поїду в те місто, за яке він поліг.