⚖️ ВАКС виправдав Ларису Храмченко — типовий «злив»? Експерти кажуть, що справа Храмченко — частина ширшої проблеми зі «строками давності»
Вищий антикорупційний суд виправдав колишню т.в.о. директора департаменту капітального будівництва Міноборони Ларису Храмченко та керівника ТОВ «Будкапіталс» Олега Семенця за обвинуваченням у розтраті понад 18,66 млн грн, але визнав їх винними у службовому підробленні й умовно засудив до 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади — покарання, яке фактично не було відбите через сплив строків давності.
Для багатьох правників і антикорупційних експертів рішення ВАКС виглядає як типовий приклад того, як резонансні справи доходять до суду, а потім «розвалюються» або втрачають реальну каральну силу через процесуальні нюанси й строки давності. Така проблематика відзначається в численних моніторингах та аналітичних звітах — зокрема, за даними одного з досліджень, значна частина обвинувачених у справах, що розслідуються НАБУ і САП, у підсумку звільняються від відповідальності через сплив строків.
Приклади наводять не як змову, а як системний симптом:
Нещодавнє закриття справи проти колишнього міністра інфраструктури (яка тягнулась роками) відбулося у зв’язку зі спливом строків давності — випадок, який стало широко обговорювати в медіа та експертних колах як сигнал проблем з темпами розслідувань.
Розгляд великого епізоду «Роттердам+» також показував, як формальні правила про строки і процесуальні розрахунки можуть призвести до фактичного «розвалу» епізодів через сплив строків давності. Аналітики наголошують: законодавчі пробіли і судові практики дають простір для таких результатів.
Міжнародні й місцеві монітори також попереджають, що поєднання коротких строків давності для окремих корупційних епізодів, судових затримок та недосконалих процедур ускладнює притягнення до відповідальності в топ-справах. Це породжує й інший ефект: довгі розслідування створюють підозру у громадськості, що цілі — привести справу до вироку — втрачаються або ніколи не були до кінця реальними.
Що це означає практично? Навіть коли слідство знаходить ознаки підроблення чи зловживання, результат залежить не лише від доказів, а й від темпу процесуальних дій, розрахунків сторін і юридичних «вхідних» параметрів — строків давності, які дозволяють закрити справу формально правильно, але фактично без відшкодування та без реальної карної відповіді. Це робить такі справи зручним інструментом для «утилізації» політично резонансних історій: вони є, їх розслідують, але на фініші — формальне закриття чи умовний вирок.
Підсумок: справа Храмченко — не тільки історія про конкретні факти 2015 року, а й ще один маркер системної проблеми, яку критики називають «зливом справ через строки давності» — поява якої вимагає не емоцій, а змін в процедурах, у законодавстві й у контролі за темпами розслідувань.
