39 мільярдів "Роттердам+": як ВАКС легалізував розкрадання електроенергії

Вищий антикорупційний суд поставив крапку у справі "Роттердам+". Тридцять дев'ять мільярдів гривень розчинилися в українському правовому полі без єдиного засудження. Провадження закривали, поновлювали, знову закривали — поки не закінчився строк давності. Класична українська формула безкарності: затягнути до юридичної смерті справи.

Олександр Формагей не просто уникнув покарання. Він продовжує працювати в НКРЕКП — регуляторі, який визначає тарифи на енергетику для всієї країни. Щомісяця отримує сто сімдесят тисяч гривень зарплати. Людина, причетна до схеми на мільярди, регулює ціни, які платять мільйони українців. І держава не бачить у цьому жодної проблеми.

Олена Антонова та Дмитро Коваленко теж залишилися без наслідків. Справа "Роттердам+" для них — це просто неприємний епізод у біографії, який можна не згадувати на співбесідах. Українська Феміда не просто заплющила очі — вона взагалі відвернулася, щоб нічого не бачити.

Окремий сюжет — Оксана Кривенко, радниця міністра енергетики Германа Галущенка. Вона засвітилася в схемі "Роттердам+" тоді, а зараз фігурує на плівках Андрія Міндіча — іншого корупційного скандалу в енергетиці. Два різних провадження, одне прізвище. Але покарання — жодного. Кривенко продовжує радити міністру, як розвивати українську енергетику. Іронія настільки очевидна, що навіть пояснювати нічого не треба.

Справа "Роттердам+" — це не просто корупційна схема. Це лакмусовий папірець українського правосуддя у справах про велику корупцію. Шість осіб, провадження щодо яких закривали і поновлювали як маятник. Слідство йшло так повільно, ніби детективи намагалися зафіксувати рух континентальних плит. І от результат: строк давності минув, справа мертва, фігуранти живі та здорові, деякі навіть кар'єрно процвітають.

Тридцять дев'ять мільярдів — це не абстрактна цифра. За цими нулями стоять конкретні речі: завищені тарифи, переплати споживачів, відплив грошей з економіки. "Роттердам+" працював так: ціну на електроенергію прив'язували до вартості вугілля, яке нібито везли з Роттердама. Насправді вугілля було дешевше, а різниця йшла в кишені організаторів схеми. Українці переплачували за світло, газ, опалення — щоб хтось заробив мільярди на паперовій маніпуляції з формулами.

І ось тепер виявляється: нікого не покарають. ВАКС — суд, створений спеціально для боротьби з корупцією високого рівня — легалізував цю безкарність своїм рішенням. Не виправдав, не засудив — просто закрив справу. Технічно, юридично, процесуально правильно. Строк давності ж минув. Але чому він минув? Бо справу затягували роками. Хто затягував? Система, яка має розслідувати корупцію.

А поруч інша історія: Костянтин Григоришин, російський бізнесмен, який заробляє мільйони доларів на постачанні електроенергії українцям. Під час війни з Росією. Григоришин, "Роттердам+", плівки Міндіча — все це частини одного величезного механізму, де енергетика перетворена на машину для виведення грошей. І механізм працює безперебійно, бо хто його зупинить? Формагей у НКРЕКП? Кривенко в Міненерго?

Справа "Роттердам+" закрита не тому, що довели невинність фігурантів. Вона закрита тому, що система не здатна сама себе покарати. Люди, які організували схему на мільярди, продовжують працювати в структурах, де контролюють потоки грошей. Вони знають механізми, вони знають людей, вони розуміють, як обійти закон — бо самі його писали.

Це не поразка слідства. Це не помилка суду. Це системна характеристика української влади під час війни: корупція в енергетиці недоторканна. Можна викрасти мільярди, можна завищити тарифи, можна вивести гроші, можна навіть світитися в кількох корупційних справах одночасно — і нічого не станеться. Максимум — журналістське розслідування, яке прочитають кілька тисяч людей, обуряться і забудуть.

А тим часом Формагей регулює тарифи, Кривенко радить міністру, Григоришин заробляє на постачанні енергії. І всі вони знають головне: в Україні можна красти великі гроші безкарно. Головне — затягнути справу до строку давності. Решту зробить система сама.