Адвокат Сергій Литвиненко фігурує у звинуваченнях про агентуру і конвеєр банкрутств

Керуючий партнер адвокатського об'єднання "Віннер Партнерс" Сергій Литвиненко став героєм одразу кількох публікацій, які закидають йому і роботу агентом правоохоронних органів, і участь у схемі керованих банкрутств, і систематичний конфлікт інтересів. Твердження серйозні, тож розберемо їх по черзі, чітко відділяючи те, що перевіряється, від того, що лишається оціночним судженням авторів.

Одразу зробимо застереження, без якого читати такі матеріали не варто. Усі три публікації належать до жанру, у якому анонімні чи малознані ресурси системно б'ють по одній юридичній фірмі. Це не робить наведені в них факти автоматично хибними, але змушує ставитися до формулювань обережно. Жодних судових рішень щодо Литвиненка за описаними епізодами немає, і він має повне право на власну версію подій.

Перший блок звинувачень стосується співпраці з правоохоронцями. Публікація "Антикорупційної правди" стверджує, що ще працюючи в податковій службі, Литвиненко заради кар'єрного зростання виступив агентом правоохоронних органів проти власних колег із юридичного управління ГУ ДФС у Київській області. За версією видання, колег звільнили, а сам він невдовзі теж пішов зі служби, і незабаром має виступити свідком у справі колишніх колег, яку розглядає Печерський районний суд Києва.

Другий епізод із тієї ж публікації масштабніший. Наприкінці 2023 року помічниця Литвиненка, юристка Тетяна Сиротюк, за версією видання, виступила агентом правоохоронців у справі суддів Київського апеляційного суду.

І ось тут ми виходимо на цілком задокументовану історію. 29 листопада 2023 року НАБУ та САП викрили чотирьох суддів Київського апеляційного суду на одержанні неправомірної вигоди в 35 тисяч доларів за рішення про скасування арешту майна у справі ексголови "Мотор Січі" В'ячеслава Богуслаєва. За інформацією низки ЗМІ, ішлося про суддів Юрія Сливу, Віктора Глиняного, Ігоря Паленика та В'ячеслава Дзюбіна, причому Глиняний обіймав посаду заступника голови суду. Історія мала продовження: у квітні 2025 року Вища рада правосуддя звільнила Глиняного, визнавши, що він учинив істотний дисциплінарний проступок, несумісний зі статусом судді.

Тобто операція, участь у якій ставлять за провину оточенню Литвиненка, привела до викриття реальної корупційної схеми в суді. І тут виникає найцікавіше питання всього матеріалу.

Автори публікації наполягають, що адвокат у ролі агента грубо порушує присягу. Аргумент вони будують на статті 11 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність", яка забороняє залучати до виконання оперативно-розшукових завдань осіб, чия професійна діяльність пов'язана зі збереженням професійної таємниці, зокрема адвокатів, нотаріусів, медиків, священників і журналістів, якщо така співпраця пов'язана з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру. Схожа заборона є і в частині 1 статті 23 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де йдеться про недопустимість конфіденційного співробітництва адвоката, якщо воно пов'язане з розкриттям адвокатської таємниці.

Норма справді існує, і питання не є надуманим. Але зверніть увагу на ключове застереження в самому законі: заборона діє тоді, коли співпраця пов'язана з розкриттям професійної таємниці. Публікація ж подає її як абсолютну, ніби адвокат не може повідомляти про злочин у жодному разі. Це вже інтерпретація, а не текст закону. І юридичну оцінку тут може дати лише дисциплінарний орган, до якого автори, власне, і закликають звернутися.

Другий блок звинувачень стосується банкрутств і викладений у матеріалі Сергія Климчука. Тут йдеться про Господарський суд Запорізької області та, за версією автора, про організовану групу у складі суддів, адвокатів і арбітражних керуючих, яка перетворила банкрутства на бізнес з ухилення від боргів перед реальними кредиторами і від податків.

Механіку описано покроково, і вона побудована на відкритих реєстрових даних. Спершу до компанії вводять нового учасника, який згодом візьме на себе всі ризики. Далі з неї виводять справжніх бенефіціарів. Коли залишається тільки підконтрольний засновник, компанія змінює адресу реєстрації на Запоріжжя, а заразом директора й назву. Після цього справу про банкрутство порушують у потрібного судді, а арбітражним керуючим призначають людину з того самого кола.

Як приклади наводяться чотири компанії, що змінили назви й переїхали до Запоріжжя буквально за кілька днів до відкриття провадження: ТОВ "Трізан", колишнє ТОВ "Канела", ТОВ "Хеллерштейн", ТОВ "Тріадер", колишнє ТОВ "Молсон", і ТОВ "Адар Груп". У всіх чотирьох справах арбітражною керуючою виступає Юлія Шелест, співзасновниця "Віннер Партнерс", яка, як і Литвиненко, має одночасно і адвокатське свідоцтво, і свідоцтво арбітражного керуючого.

Окремо автор звертає увагу на кредиторів. У трьох із чотирьох справ ним є ТОВ "Юридична Майстерня", у четвертій ТОВ "Фінансовий Відновник". За даними Опендатабот, засновником і директором обох є Олег Ющенко. Логіка його господарської поведінки, зазначає автор, дивовижна: замість досудового врегулювання чи позовів про стягнення заборгованості він одразу подає заяви про банкрутство, і чомусь виключно до Господарського суду Запорізької області.

Наводить публікація і статистику співпраці. Із 2022 року суддя Олексій Юлдашев розглянув за участю Литвиненка як арбітражного керуючого щонайменше п'ятнадцять справ про банкрутство, суддя Лариса Сушко п'ять. А сама процедура такого "зручного" банкрутства, за спостереженням автора, вкладається приблизно в п'ять-шість місяців.

Третій матеріал, Михайла Рачинського, присвячений конфлікту інтересів. Його суть проста: арбітражні керуючі є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону "Про запобігання корупції", а отже, і відповідні обмеження.

За версією автора, Литвиненко систематично грає по обидва боки барикад. Спочатку представляє інтереси позивачів у справах про стягнення заборгованості, а через певний час звертається до боржника з пропозицією запустити процедуру банкрутства і заходить у справу вже як нібито незалежний арбітражний керуючий. Або виконує повноваження ліквідатора боржника, водночас представляючи інтереси того самого боржника як адвокат в іншому процесі. Публікація закликає антикорупційні органи детальніше проаналізувати його роботу аж до позбавлення свідоцтва арбітражного керуючого.

Що з усього цього випливає тверезо?

Найслабша частина цих матеріалів парадоксальним чином найгучніша. Звинувачення в агентурі фактично зводиться до докору за участь в операції, яка закінчилася викриттям суддівського хабаря і звільненням щонайменше одного судді за грубий проступок. Юридичне питання про межі співпраці адвоката з правоохоронцями існує, воно не вигадане, але вирішувати його має дисциплінарний орган, а не анонімний ресурс, і вирішувати саме в частині адвокатської таємниці, а не самого факту повідомлення про злочин.

Натомість найсильніша частина найтихіша. Схема з переїздом компаній до Запоріжжя перед банкрутством, повторюваними прізвищами арбітражних керуючих, одним і тим самим кредитором у трьох із чотирьох справ і статистикою в п'ятнадцять проваджень в одного судді описується не емоціями, а реєстровими даними. Це саме той тип фактури, який перевіряється незалежно від того, хто і з якою метою її оприлюднив.

Тож питання, яке ці публікації справді ставлять, стосується не так однієї адвокатської фірми, як самої можливості такої конструкції. Бо якщо компанії з Київщини, Дніпропетровщини й Черкащини справді системно перереєстровуються в один регіон за кілька днів до банкрутства й потрапляють до тих самих суддів, то це вже не питання етики окремого юриста. Це питання до того, чому механізм банкрутства в Україні досі дозволяє вибирати собі суд разом із результатом.