Донат не рятує від тюрми: чому рішення ВАКС щодо угод зі слідством змінює правила гри для топкорупціонерів
У медіапросторі регулярно спалахують дискусії навколо угод зі слідством, які укладають топкорупціонери. Якби заголовки новин формувалися на основі емоційних реакцій окремих блогерів, то черговий випад проти принципової позиції феміди міг би звучати як звинувачення на адресу міжнародних експертів, які відбирали суддів.
Проте реальним приводом для гострої дискусії стало жорстке та принципове рішення судді Вищого антикорупційного суду (ВАКС) Ірини Тесленко, яка відмовилася затвердити угоду між Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) та народним депутатом від забороненої партії ОПЗЖ Олександром Качним (підозрюваним у незаконному збагаченні на 13 млн грн). За умовами цієї угоди, політик мав перерахувати 3 млн грн благодійному фонду «Повернись живим» і на цьому уникнути реального покарання.
Рішення судді Тесленко оголило набагато глибшу і системну проблему: недопустимість купівлі свободи за тяжкі корупційні злочини під виглядом благодійності.
Чому практика «донат замість в’язниці» руйнує антикорупційну реформу?
Антикорупційна вертикаль (НАБУ, САП, ВАКС) створювалася громадянським суспільством та міжнародними партнерами точно не для того, щоб багаті злочинці отримували зручний інструмент легального відкуплення від правосуддя.
Позиція судді Ірини Тесленко є абсолютно обґрунтованою з кількох ключових причин:
Відчуття тотальної несправедливості. Формула «вкрав мільйони — задонатив частину — вільний» повністю нівелює саму суть правосуддя. Це створює паралельну реальність, де для топпосадовців чи нардепів тюремне ув'язнення підміняється звичайним «податком на корупцію», який легко сплатити з награбованого.
Проблема походження коштів. Ніхто належним чином не перевіряє, якими саме грішми фігурант намагається купити собі свободу. Виникає цинічне замкнене коло, коли підозрюваний у незаконному збагаченні перераховує на армію чи фонди ті ж самі брудні активи, які він вивів із державного бюджету.
Межі судового контролю. Суддя слушно зауважила, що подібні добровільні внески фактично опиняються поза межами реального контролю суду та учасників кримінального процесу, перетворюючись на кулуарні домовленості.
Подвійні стандарти та «такса» на правосуддя
Кейс Олександра Качного підіймає ще одне болюче питання: чому в єдиній антикорупційній судовій інституції досі відсутня єдина практика? Частина суддів ВАКС рішуче відхиляє подібні угоди, захищаючи суспільний інтерес, тоді як інші — штампують їх пачками, дозволяючи фігурантам виходити сухими з води. У юридичних колах дедалі частіше лунають запитання: чи не існує вже негласна «такса» на затвердження подібних компромісів із прокуратурою?
Патріотизм, благодійність та підтримка Збройних Сил України — це священний обов'язок кожного громадянина, але вони не можуть і не повинні бути індульгенцією чи «пропискою на свободу» для тих, хто роками грабував державу.
Ніхто не забороняв ані пану Качному, ані будь-якому іншому підозрюваному перераховувати кошти на підтримку армії. Але робити це треба щиро — як громадянам, а не як плату за квиток до закриття кримінальної справи.
Позиція судді ВАКС у цій справі — це потужний сигнал і крок до справжнього, а не «фасадного» верховенства права в Україні.
