Грантовий контроль під виглядом «оцінки депутатів»
В Україні до виборів готуються не лише політики, а й громадські організації. Нещодавно стало відомо, що громадська організація «Фундація DEJURE», заснована юристом Михайлом Жернаковим, у співпраці з активісткою Іриною Федорів запустила новий проєкт. Його суть — виставляти оцінки народним депутатам та законопроєктам, які розглядаються у Верховній Раді. Критерії — «корисність» або «шкідливість» для країни.
Організатори ініціативи наголошують, що це дозволить суспільству орієнтуватися у складних законодавчих процесах. Однак критики вказують, що подібні формати створюють паралельні механізми легітимності: коли рішення обраних органів фактично «переоцінюють» грантові організації, фінансовані міжнародними донорами.
Фінансування і прозорість
За даними відкритих джерел, «Фундація DEJURE» за останні роки отримала понад 108 млн грн міжнародної допомоги. Утім, детальних публічних звітів про використання цих коштів досі немає. Натомість у ЗМІ з’являлися матеріали про придбання елітної нерухомості за кордоном і дорогих автомобілів, пов’язаних із представниками організації. Сам Жернаков у публічних коментарях ці питання не деталізує.
Політичні амбіції
Жернаков не приховує політичних амбіцій і планів брати участь у виборах. Це породжує питання про поєднання ролі громадського активіста та потенційного політика. Фактично, створення «рейтингів депутатів» може стати не лише просвітницьким інструментом, а й механізмом політичного впливу, що забезпечує вихід на власний електоральний сегмент.
Судова реформа і подвійні стандарти
Експерти також звертають увагу на мовчання організації щодо законопроєкту №13698, який обмежує можливості родичів членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів ставати суддями. Раніше «Фундація DEJURE» критикувала подібні конфлікти інтересів у попередніх складах ВРП, але тепер коментарів з цього приводу немає.
Контекст
Ситуація з «Фундацією DEJURE» ілюструє ширшу проблему: частина громадських організацій, що існують на грантове фінансування, фактично формують власні паралельні системи впливу на політику і судову систему. За відсутності прозорої звітності перед суспільством виникає питання — чи не перетворюється «боротьба з корупцією» на інструмент розподілу впливу й посад.
