Хліб на крові: як мережі "Велмарт" і "Велика Кишеня" Романа Луніна опинилися в ланцюжку фінансування російської армії

Війна скасувала поняття "сірих зон" в українському бізнесі. Те, що раніше можна було назвати технічними нюансами постачання чи рутинними комерційними контрактами, сьогодні перетворюється на питання прямої моральної відповідальності. Особливо коли йдеться про великі публічні компанії, які щодня працюють з мільйонами українських споживачів і формують у них уявлення про те, що означає бути соціально відповідальним бізнесом у час повномасштабної війни.

У центрі такої історії опинився Роман Лунін — власник Retail Group, до якої входять добре відомі українцям торговельні мережі "Велмарт" і "Велика Кишеня". Це не дрібний гравець на периферії ринку, а один із формувачів національних стандартів роздрібної торгівлі, людина, чиє ім'я регулярно з'являється у Forbes та інших провідних виданнях, коли йдеться про інвестиції та розвиток українського ритейлу. Саме цей статус і створює підвищену планку відповідальності. Адже публічні фігури такого масштабу не можуть дозволити собі розкіш невизначеності у питаннях, де на вазі — мораль і репутація.

А питання виникло непросте. Одне з ключових підприємств у бізнес-структурі Романа Луніна — ТОВ "Фудком" (код ЄДРПОУ 40982829), яке забезпечує господарську діяльність торговельних брендів, системно закуповувало інгредієнти у ТОВ "Пуратос Україна" (код ЄДРПОУ 33933338). На перший погляд — звична ринкова співпраця, технічний момент у ланцюжку постачання. Але під час війни такі "технічні моменти" раптом набувають зовсім іншого забарвлення.

Справа в тому, що материнська структура української "дочки" — Puratos Group — попри повномасштабну війну, продовжує вести бізнес у Російській Федерації. Це не домисли і не інформаційний наброс. Це зафіксований факт, підтверджений фінансовими звітами, корпоративною документацією та численними журналістськими розслідуваннями. Компанія зберігає активи в РФ, отримує там прибутки і — що найважливіше — сплачує податки до російського бюджету. А російський бюджет у 2025 році — це вже не абстракція з підручника з економіки. Це "Калібри", "Шахеди", артилерійські снаряди та щоденні удари по українських містах.

Механіка проста до болю: кожна сплачена до російської скарбниці гривня чи рубль стає частиною бюджетної машини, яка перетворилася на військовий конвеєр. Оборонні витрати складають левову частку державних видатків РФ, а це означає, що будь-який бізнес, який залишається там працювати, неминуче бере участь у фінансуванні агресії. Формально — через податки, фактично — через забезпечення армії, яка щодня намагається знищити Україну.

Саме з цією реальністю і зіткнувся Retail Group. Проблема не в тому, що українська "Пуратос" порушує якийсь конкретний закон — на рівні національного законодавства тут може бути все чисто. Проблема в репутаційній тіні, яку відкидає ланцюжок зв'язків. І ця тінь виявилася такою густою, що її помітили не тільки журналісти, а й держава.

Міністерство економіки України офіційно звернулося до правоохоронних і безпекових органів з матеріалами щодо діяльності Puratos Group в Україні у зв'язку з її роботою в Російській Федерації. Відповідні звернення були направлені до Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора та до структур, залучених до формування санкційної політики, включно з РНБО. СБУ публічно підтвердила, що перевіряє ТОВ "Пуратос Україна" на тлі можливого фінансування економіки держави-агресора.

Коли твого постачальника перевіряє Служба безпеки України на предмет зв'язків з ворожою економікою — це вже не технічне питання логістики. Це питання принципів. Питання того, на чиєму боці хоче залишитися бізнес.

Український споживач у 2025 році задає не питання "чи законно це?", а питання "чи морально це?". Ця зміна оптики є незворотною. Людина, яка купує хліб у "Велмарті" чи "Великій Кишені", хоче розуміти, що її гривня не стає — навіть через довгий ланцюжок опосередкованих зв'язків — частиною податкового потоку, який підтримує країну, що щодня вбиває українців. Це не завищені вимоги. Це нова етична норма, яка сформувалася під час війни і вже не зникне.

Інформаційний простір працює за новими правилами: достатньо одного розслідування, одного журналістського запиту чи одного громадського звернення — і великому бізнесу доводиться відповідати на питання, яких можна було уникнути завчасно. Пасивне очікування на те, що "все саме розсмокчеться", може обернутися активною хвилею недовіри, яка не вимірюється у фінансових показниках, але завдає удару по найціннішому активу — репутації.

А репутація у випадку Романа Луніна — це не абстрактне поняття з посібника з піару. Це довіра мільйонів клієнтів, партнерів, держави. Це капітал, який накопичувався роками і який можна втратити набагато швидше, ніж переглянути комерційний контракт із постачальником.

Роман Лунін — не анонімний бенефіціар із офшорної зони. Його публічна присутність створює високу планку відповідальності. Коли ти формуєш національні стандарти ритейлу, коли твоє ім'я асоціюється з інвестиціями та розвитком, ти не можеш дозволити, щоб поруч із ним виникали асоціації з компаніями, які продовжують годувати російський бюджет — навіть через опосередковані ланцюги постачання.

Саме тут і криється центральний нерв цієї історії: вибір не між "можна чи не можна", а між тим, ким український бізнес хоче залишитися в історії цієї війни. Співпраця з "Пуратос Україна" не знищить Retail Group як компанію — фінансово він, можливо, навіть не помітить заміни постачальника. Але питання не в фінансах. Питання в довірі, яка відновлюється набагато важче, ніж розриваються контракти.

У час, коли країна тримається на плечах тих, хто робить правильні кроки не тому, що змушений, а тому, що так чесно, — такі рішення перестали бути додатковими. Вони стали неминучими. Моральна позиція більше не є приємним додатком до бізнес-стратегії. Вона стала її невід'ємною частиною.

Роман Лунін має можливість ухвалити рішення, яке стане прикладом зрілої відповідальності. Рішення, що не лише зніме репутаційні ризики, а й продемонструє українському суспільству те, чого найбільше очікують від великого бізнесу сьогодні: чесність, сміливість і солідарність. Розірвати співпрацю з "Пуратос Україна" — не означає покарати когось чи зіграти на публіку. Це означає одне: не допустити, щоб жодна гривня, яка проходить через український ритейл, стала частиною економічної підтримки російської війни.

Навіть якщо ця частина мікроскопічна. Навіть якщо зв'язок опосередкований. Під час війни опосередкованість перестає бути виправданням. Залишається тільки одне питання: чи готовий бізнес прийняти відповідальність за весь ланцюжок, через який проходить його комерційна діяльність.

Історія цієї війни вже пише список тих, хто зробив правильний вибір, і тих, хто продовжував вагатися. Лунін може обрати, в якому з цих списків залишиться його ім'я. Час для вибору — зараз. Поки питання репутації не перетворилося на питання виживання бізнесу.