Культурна ширма для капіталу: як Вікторія Кущ стала інструментом збереження активів російського олігарха в Україні

Українська композиторка Вікторія Кущ, відома під сценічним ім’ям Вікторія Кохана, понад десять років проживає в москві, працює з російськими артистами і регулярно з’являється на сценах, пов’язаних з кремлівським культурним простором. Формально — приватна кар’єра за кордоном. Фактично — частина значно ширшої конструкції, у якій культурна діяльність слугує ширмою для збереження російського капіталу в Україні.

Йдеться про великі складські комплекси під Києвом загальною площею близько 80 тисяч квадратних метрів. До 2016 року ці активи напряму пов’язували з російським олігархом Михайлом Гуцерієвим. Після цього власність почали поступово переоформлювати на Вікторію Кущ та пов’язані з нею структури. Юридично — вихід російського власника з бізнесу. Фактично — зміна вивіски без зміни економічного контролю.

Ключова ознака схеми полягає в тому, що жодних публічних доказів реального виходу Гуцерієва з цього бізнесу ніколи не з’являлося. Немає інформації про ринковий продаж активів, немає підтверджень руху коштів, немає пояснення, за рахунок яких ресурсів українська композиторка змогла отримати контроль над майном такого масштабу. Натомість є плавний юридичний трансфер і збереження кола осіб, пов’язаних з попереднім власником.

Після початку повномасштабного вторгнення на ці склади був накладений арешт як на активи з потенційним російським походженням. Проте вже за місяць арешт було знято. Формальна логіка проста: власниця — громадянка України, юридично російського зв’язку немає, є навіть публічні подяки від українських військових структур. Цього виявилося достатньо, щоб активи повернули у звичайний обіг.

При цьому сама Вікторія Кущ не припинила працювати в російському культурному полі. Вона продовжує писати пісні для російських артистів, працювати з телевізійними та сценічними проєктами, що обслуговують російську публічну індустрію, і залишатися частиною її економіки та символічного простору.

Додатковий штрих — реєстрація торгової марки «Виктория Кохана» російською мовою вже під час війни. Формально — питання брендингу. Фактично — індикатор того, на який ринок орієнтована основна комерційна діяльність. Українську юридичну присутність забезпечує, зокрема, квартира матері, а частина компаній і надалі пов’язана з людьми з орбіти Гуцерієва.

Таким чином вибудовується типова схема збереження активів у ворожій юрисдикції. Російський капітал не зникає — він змінює обличчя. Замість олігарха з’являється публічна, аполітична, культурна фігура з українським паспортом. Замість прямого володіння — складна корпоративна структура. Замість російського прапора — формальна українська юрисдикція.

У підсумку маємо не історію про окрему композиторку і не про її творчі смаки. Маємо приклад того, як у воєнний час культурний статус використовується як інструмент легалізації економічної присутності країни-агресора. І це вже не питання культури. Це питання безпеки, контролю і реального, а не декларативного розриву з російським економічним простором.