Ми не здамося і не програємо!

Історична промова у британському парламенті Президента України Володимира Зеленського.

Пане Спікер! Пане Премʼєр-міністре! Члени Уряду, Парламенту, лорди. Леді та джентльмени!

Я звертаюся до усіх людей Сполученого Королівства. До усіх людей Великої Британії. Великого народу. З великою історією. Я звертаюсь до Вас як громадянин, як президент, але теж великої країни. З великою мрією. І великою боротьбою.

Я хочу розказати вам про наші 13-ть днів. 13-ть днів війни, яку ми НЕ розпочинали. НЕ хотіли. Але ведемо. Тому що не хочемо втратити свою країну так само, як ВИ не хотіли втратити свій острів, коли нацисти готувались розпочати битву за Британію.

13-ть днів нашого захисту.

У 1-й день о 4-й ранку на нас полетіли крилаті ракети. Так, що прокинулась вся Україна. Відтоді не спить. Ми всі стали до зброї. Ставши великою армією.

На 2-й день відбивались від атак у повітрі, на суші й на морі. І наші героїчні прикордонники на острові Зміїний у Чорному морі розповіли всім про фінал війни. А саме: куди зрештою відправиться ворог. Коли російський корабель вимагав від наших хлопців скласти зброю, вони відповіли йому... Так, як не скажеш в парламенті. І ми відчули силу. Велику силу народу, який до кінця гнатиме окупанта.

На 3-й день російські війська не ховаючись били по житлових будинках. Артилерією. Авіабомбами. І це остаточно показало нам і світу – хто є хто. Хто великі люди, а хто просто звірі.

На 4-й день, коли полонених ми брали вже десятками, ми не втратили гідність. І не знущались. Ми ставимось до них, як до людей. Бо ми лишились людьми на 4-й день війни.

На 5-й день терор проти нас вже був відвертим. Проти міст та містечок. Зруйновані райони. Бомби на будинки. На школи. На лікарні. Це геноцид. Який не зламав нас. Мобілізував нас. І дав нам відчуття великої правди.

На 6-й день російські ракети упали на Бабин Яр. Місце, де нацисти стратили 100 тисяч людей. Через 80 років потому Росія вбила їх вдруге.

На 7-й день ми зрозуміли, що вони руйнуватимуть навіть церкви. Бомбами! Вони не знають святого і великого, як знаємо ми.

На 8-й день світ побачив, що з російських танків стріляють по атомній станції. Найбільшій в Європі. І світ почав розуміти, що це терор проти всіх. Великий терор.

На 9-й день ми слухали зустріч країн НАТО. Без результату. Без мужності. Так ми відчули, що альянси не діють. Навіть небо закрити не можуть. І тому гарантии безпеки в Європи треба будувати з нуля.

На 10-й день беззбройні українці в окупованих містах повсюдно протестували. Зупиняючи бронетехніку голіруч. Ми стали незламними.

На 11-й день, коли бомбили житлові райони, коли від вибухів усе руйнувалось, коли евакуювали дітей з пошкодзеної окнолікарні... Ми усвідомили: українці стали героями. Сотні тисяч людей. Цілі міста.

На 12-й день, коли втрати російської армії вже перевищили 10 тисяч убитих, у цьому рахунку зʼявився і генерал. І це дало нам впевненість: за усі злочинні накази буде відповідальність. Міжнародного суду або української зброї.

На 13-й день у блокованому російськими військами Маріуполі померла дитина. Від зневоднення. Чуєте? Там у людей немає навіть води! За 13-ть днів російського вторгнення було вбито вже 50 дітей. 50 великих мучеників. Це страшно! Це пустота. Замість 50-ти всесвітів, які могли би жити, але у нас їх забрали.

Велика Британія!

Україна не прагнула цього. Не шукала величі. Але стала великою за 13-ть днів. Україна, яка рятує людей попри терор окупантів. Яка захищає свободу попри удари однієї з найбільших армій світу. Яка обороняється попри відкрите небо. Все ще відкрите для російських ракет, літаків, гвинтокрилів.

"Бути чи не бути?" - ви добре знаєте це шекспірівське питання.

13-ть днів тому це питання ще могло прозвучати про Україну. Але зараз - вже ні. Очевидно, що - бути. Очевидно, що вільними. І де, як не тут, нагадати вам слова, які Велика Британія вже чула. І які актуальні знову. Ми не здамося і не програємо! Ми підемо до кінця. Ми будемо боротися на морях, будемо битися в повітрі, ми будемо захищати нашу землю, якою б не була ціна.

Ми будемо битися в лісах, полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах... І я додам: териконах, на березі Кальміуса і Дніпра! Ми не здамося!

Звичайно, з вашою підтримкою, за яку ми вдячні і на яку ми ЩЕ розраховуємо. І я окремо тобі вдячний, БОрисЕ!!!

Посилюйте санкції проти держави-терориста. Визнайте її нарешті державою-терористом. Знайдіть спосіб зробити безпечним наше небо. Зробіть те, що ви можете. Що повинні. До чого зобовʼязує велич.

Слава великій Україні! Слава Великій Британії!