Поки Микола Злочевський був при владі, пов'язані з ним фірми отримували дозволи на надра

Державна посада, газовий бізнес і спеціальні дозволи на надра, видані рівно в ті роки, коли їхній майбутній бенефіціар сидів у міністерському кріслі. Історія, яку неможливо пояснити випадковим збігом, але яку так само неможливо закрити самими лише збігами: тут потрібні документи, а не підозри.

Нагадаємо хронологію посад. Микола Злочевський за Януковича очолював природоохоронне міністерство у 2010-2012 роках. Після звільнення з посади міністра у квітні 2012 він не пішов у приватне життя, а став заступником секретаря РНБО - і залишив цю посаду лише в лютому 2014. Саме на ці періоди, рік у рік, лягають дати видачі дозволів компаніям, чиї корпоративні зв'язки треба перевіряти не за сьогоднішнім реєстром, а на момент кожного окремого рішення. Різниця принципова: власник 2016 року і власник 2011-го можуть виявитися різними людьми, і плутати їх означає програти справу ще до її початку.

Питання, з якого ми починаємо, звучить просто. Державна дозвільна система працювала в інтересах держави - чи окремий бізнес отримував переваги завдяки доступу до влади? Відповідь не в емоціях і не в загальному обуренні. Вона в дозвільних справах, рішеннях, підписах, корпоративних архівах і платежах. Тому далі не абстрактні звинувачення, а конкретні номери.

Харківщина. Дозвіл №5360 на Ракитнянське родовище для "Еско-Північ", датований 13 січня 2011 року. Дозвіл №4096 на Деркачівсько-Войтенківську площу, датований 16 лютого 2012 року.

Львівщина. Спеціальний дозвіл №5398 для ТОВ "Парі" на Семигинівське родовище, виданий 25 жовтня 2011 року на підставі наказу від 15 вересня 2011 року №69. Обставини цієї видачі згодом стали предметом адміністративного спору, і той спір завершився для прокуратури процесуальною поразкою через пропущений строк звернення до суду. А поруч - дозвіл №4212 на Водянівське родовище для "Системойлінженерінг", датований 27 серпня 2012 року.

Що ж пов'язує ці компанії з фігурою колишнього міністра? Звіт ІПВГ містить відомості про бенефіціарні зв'язки "Еско-Північ" і "Парі" зі Злочевським, але станом на пізніший корпоративний зріз 2016 року. Це важлива цеглина в історії власності, проте не заміна документів про те, хто контролював ці фірми у 2011-2012 роках. Тримайте цю різницю в голові: саме вона тут визначає все.

Отже, що конкретно треба встановити. Хто подав заяву. Хто перевірив підстави. Хто погодив рішення. Хто підписав наказ. І хто зрештою отримав економічну вигоду. П'ять питань, за якими стоять конкретні прізвища, а не абстрактні посади.

Окрема, і чи не найцікавіша, лінія - доля Семигинівського родовища в судах. 13 травня 2025 року Верховний Суд залишив у силі процесуальні рішення, які перешкодили розгляду позову прокуратури через пропуск строку. По суті заявлених претензій суд не висловився взагалі: справу закрили не тому, що дозвіл законний, а тому, що держава спізнилася. Суд при цьому звернув увагу на промовисту деталь - прокурор міг отримати відповідну інформацію щонайменше з березня 2021 року, а зі запитом звернувся лише 7 серпня 2024-го. Три роки різниці.

І тут виникає друга відповідальність, про яку зазвичай воліють мовчати. Якщо держава вважала дозвіл незаконним, чому її ж представники не забезпечили своєчасного розгляду претензій? Хто контролював строки? Хто ухвалював рішення? Чи проводилася бодай якась перевірка після того, як позов розсипався на процесуальній дрібниці? Бо втратити справу через пропущений строк - це теж результат, і в нього теж є свої автори.

Саме тому ми плануємо звертатися не з гаслами, а з конкретикою. НАБУ та САП мають перевірити обставини видачі дозволів у період державної служби Злочевського. Окремий запит до ДБР стосуватиметься обставин можливого неналежного виконання службових обов'язків у прокурорському реагуванні, хоча остаточна підслідність залежатиме від установлених фактів, суб'єкта і кваліфікації, і забігати тут наперед не варто.

Предмет перевірки має бути так само конкретним, як і номери дозволів. Дозвільні рішення - це повні справи, підстави видачі, застосування аукціонної чи іншої процедури, погодження і підписанти. Історичний контроль - це власники, бенефіціари, представники та джерела фінансування заявників саме на дату отримання прав, а не десятиліття потому. Економічна вигода - це вартість отриманих прав, платежі державі, подальші доходи та операції з корпоративними правами. І, нарешті, процесуальні рішення - це хто розслідував ці обставини, що саме перевірив, чому завершив провадження або не звернувся до суду вчасно.

Улюблений контраргумент захисту вгадується наперед: у людини успішний газовий бізнес, звідки взагалі питання про походження грошей? Але питання "звідки гроші?" не знімається згадкою про успішний бізнес. Воно вимагає дослідити, як виник сам актив, хто профінансував його придбання і чи не було службове становище тим самим інструментом, який перетворив доступ до влади на прибуток.

І одразу застереження, без якого вся ця конструкція перетворилася б на полювання на відьом. Кримінальна кваліфікація потребує доказів конкретного складу, а не гарної версії. Для зловживання владою мало самого лише збігу посадових дат. Для легалізації коштів необхідно спершу встановити їхнє злочинне походження. Податкові претензії потребують власної доказової бази. І застосовувати тут слід закон з належним урахуванням часу вчинення діяння, зворотної дії більш м'якого закону та правил давності. Це не лазівки для фігурантів, це рамки, поза якими будь-яке гучне викриття розвалиться в першому ж суді - так само, як розсипався позов у справі Семигинівського.

Тож перевірятимемо ми не лише тих, хто отримував дозволи, а й тих, хто мав вчасно захищати державний інтерес і не захистив. Далі будуть конкретні родовища, конкретні дати, конкретні рішення і конкретні питання для документальної перевірки походження активів та відповідальності посадовців. Це не фінал, а перша сторінка справи.