Приватна застава як інструмент впливу: хто і навіщо заплатив 16 мільйонів за нардепа Лабу
Історія із заставою за народного депутата Михайла Лабу — це не просто деталь кримінального провадження. Це ілюстрація того, як у сучасній українській політиці формується тіньова система фінансового страхування для посадовців, що опинилися під слідством.
НАБУ і САП підозрюють Лабу в отриманні неправомірної вигоди за голосування у Верховній Раді. Вищий антикорупційний суд визначив йому запобіжний захід у вигляді застави розміром 20 мільйонів гривень. Далі починається головне — не юридична, а економічна частина цієї історії.
Лише 499 тисяч гривень із цієї суми вніс сам Михайло Лаба. Ще кілька мільйонів покрили троє фізичних осіб. А 16,1 мільйона гривень — понад 80 відсотків усієї застави — заплатила приватна компанія «Тап Сіті Сервіс».
Ця компанія зареєстрована у Києві, її профіль діяльності формально не має жодного стосунку до політики — оптова торгівля зерном, насінням і кормами для тварин. Проте її бенефіціаром із 2024 року є Ігор Проценко, колишній заступник прокурора Київської області, нині адвокат. Саме він публічно підтвердив, що представляє інтереси Лаби, але відмовився коментувати сутність справи.
Таким чином виникає конструкція, у якій колишній представник органів прокуратури через приватну структуру фактично фінансує вихід народного депутата з-під варти. Формально — це просто застава. Фактично — це створення фінансової залежності між підозрюваним політиком і приватним гравцем з юридичним та силовим бекграундом.
Це не перший випадок використання цієї ж компанії як фінансового «рятувального круга». Раніше «Тап Сіті Сервіс» уже вносила багатомільйонну заставу за колишнього керівника Одеського ТЦК Євгена Борисова, фігуранта резонансної справи про незаконне збагачення та розкішне життя під час війни. Сценарій ідентичний: гучна справа, велика застава, та сама компанія, той самий фінансовий донор.
У підсумку формується не випадковість, а повторювана модель. Є група фігурантів — посадовці, силовики, політики. Є одна і та сама структура, яка системно бере на себе фінансові ризики їхнього звільнення. І є колишній прокурор у центрі цієї схеми як бенефіціар і одночасно представник інтересів підозрюваних.
Це означає, що застава перестає бути лише процесуальним запобіжником і перетворюється на інструмент впливу. Той, хто платить 16 мільйонів, отримує не просто квитанцію — він отримує важіль. Не юридичний, а політичний, репутаційний і, ймовірно, майбутній економічний.
Саме тому ця історія важлива не через прізвище Лаби. Вона важлива як демонстрація того, що в Україні формується паралельна інфраструктура «порятунку своїх», яка працює поза партіями, поза державою і поза публічним контролем. І поки вона існує, антикорупційна система залишатиметься процедурою, а не механізмом зміни правил гри.
