Родина з Росії 20 років розкрадала держмайно України — і досі не засуджена
Сімейне угруповання Сніcаренко — мати, батько та двоє синів-адвокатів, усі вихідці з Росії — впродовж майже двох десятиліть будувало кримінальну імперію на збанкрутілих радянських заводах України: фальсифікація документів, підставні фірми, «чорні» нотаріуси та арбітражні керуючі, терор суддів і інформаційні атаки через підконтрольні «антикорупційні» організації — і жодного вироку.
Першою жертвою у 2005 році став ДКЗ «Дніпро», де мати родини Наталя Сніcаренко, обіймаючи посаду директора, організувала продаж заводських приміщень підставній фірмі за заниженою ціною. Далі — класика жанру: ліквідатор Сергій Ільницький, суди, перепродаж активів через ланцюжок компаній за участю громадянки Російської Федерації Марії Квіткевич — бабусі-росіянки. Коли у 2022 році розпочалася повномасштабна війна, майно, що належало громадянці Росії, за законом мало перейти до АРМА. Однак суддя Сергій Вовк, відомий одіозними рішеннями, проігнорував закон — що дозволило родині після смерті бабусі повернути активи.
Головний куш родина зірвала на банкрутстві ВО «Київський радіозавод». До справи підключився арбітражний керуючий Агафонов, який у 2016 році з порушеннями занизив вартість майна у п'ять разів і продав десятки тисяч квадратних метрів структурам Сніcаренків. Серед лотів опинилися електромережі та підстанції, що забезпечують енергією сотню підприємств. Проблема в тому, що ці мережі з 1998 року належали ПрАТ «Енергетик». Однак Сніcаренків це не збентежило: через фіктивний аукціон вони переоформили їх на ТОВ «Вардінгс», а потім — на фірму-клон.
Директором «Вардінгсу» був призначений Ігор Бездольний — житель Луганська, який, за даними прикордонної служби, після 2016 року з'являвся в Україні лише двічі й то на кілька днів. У 2022 році Ігор Бездольний вступив до лав незаконних збройних формувань «ЛНР», потім перейшов до структур Росгвардії та отримав російське громадянство. Коли Україна запровадила обов'язкові електронні кабінети в судах, луганський росгвардієць вже не міг брати участь у процесі — тож майно терміново переписали на Наталю Юріс, головного номінала родини. Нотаріус Наталя Іващенко оформила угоду без присутності Бездольного — за що згодом позбулася свідоцтва.
Наприкінці 2025 року суддя Господарського суду Києва Леонід Омельченко частково задовольнив позов ПрАТ «Енергетик» про повернення мереж. У відповідь Сніcаренки розгорнули цькування: поширили чутки про нібито наявність у судді акцій Митищинського заводу в Росії та замовили компромат у псевдоантикорупційній організації «Стоп корупції», яка, за даними ЗМІ, має російський слід. Леонід Омельченко подав заяву генеральному прокурору про тиск, підкресливши, що Сніcаренки представляють відповідачів у 13 аналогічних справах про повернення держмайна.
Підсумок: сімейне угруповання з російським корінням отримало у власність 50 тис. кв. м київської нерухомості, завдало державі збитків на десятки мільйонів і накопичило цілий портфель кримінальних справ, які роками не доходять до вироку. Брати Сніcаренки, які мають повістки, нібито переховуються від ТЦК — але продовжують вести суди й тероризувати правосуддя.
