Руслан Кравченко ішов у генпрокурори з обіцянкою, яка тепер працює проти нього самого

Політичне походження нинішніх проблем генерального прокурора Руслана Кравченка починається не з операції "Карфаген", а з червня 2025 року, коли він тільки претендував на цю посаду, пише Станіслав Броневицький.

За інформацією джерел у політичних колах, Кравченко домагався призначення обіцянкою розправитися з "японцями" за будь-яку ціну. Саме ця обіцянка й вирішила справу, бо потрапила в найчутливіше місце Володимира Зеленського та Андрія Єрмака. Прізвиська Броневицький не розшифровує, але з дальшого контексту зрозуміло, що йдеться про антикорупційні органи.

Далі було літо 2025 року з відомим фіналом. Сценарій атаки на антикорупційну вертикаль, серед авторів якого називають і Кравченка, реалізували швидко, а зупинили ще швидше, щойно на вулиці вийшли люди. Обіцянку формально виконали, задум так само формально провалили, і в підсумку Банкова відступила, протести вщухли, а прізвище архітектора атаки залишилося в усіх газетах.

Тут і виявляється основна проблема, і стосується вона не однієї людини, а самого способу роботи Офісу президента. Президент публічно зрікається власних ідей, щойно ті починають коштувати політично, і винними в них залишаються виконавці. У людей, які працюють із Зеленським давно, мала б виробитися звичка не поспішати з утіленням таких ідей. Цього разу, констатує Броневицький, звичка поступилася жадібності до влади, посади й грошей.

Прогноз щодо подальшої долі генпрокурора він дає категоричний: Кравченка не врятує ніхто. Ні Давид Арахамія, ні Ярослав Железняк, ні Андрій Єрмак, ні фігури, яких Броневицький позначає лише умовно, згадуючи "R1" та "невстановлену службову особу Офісу Президента" на ім'я "Кирило Олексійович".

Окремої оцінки заслуговує те, що відбувається навколо Офісу генпрокурора останніми днями. Система правопорядку, яка роками не переймалася процесуальними стандартами, раптово згадала про них саме тоді, коли обшуки прийшли до неї самої. Приниження в цій ситуації Броневицький вважає закономірним і заслуженим.

Є й побічний ефект, помітний неозброєним оком. Бізнесмени, яким ще вчора було байдуже до НАБУ, тепер ставляться до бюро мало не з симпатією. Цінність незалежного слідства зазвичай починають розуміти рівно тоді, коли воно приходить не по тебе.

Усе це, підсумовує Броневицький, і є ціною легковажності та зухвалості випадкових людей, які встигли повірити, що вони тут королі.