Руслан Кравченко оприлюднив підозру Кривоносу: фіктивне батьківство і хабар за землю
Учора генеральний прокурор оголосив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, і на цьому зупинився, додавши стримане "Далі буде...". Сьогодні "далі" настало. Спершу з'явилося відео з назвою "Епізод №1. Частина перша", а слідом Руслан Кравченко виклав у своєму каналі повний текст самого документа - 34 сторінки, з коротким супроводом: "Тут про склад злочину, докази, кваліфікації". Якщо вранці була заявлена гроза, то тепер прокурор, який тиждень тому подав у відставку, вивалив на голову чинного директора антикорупційного бюро увесь бойовий комплект. Тож нарешті можна не переказувати чутки, а прочитати, у чому саме Офіс генерального прокурора підозрює людину, яка очолює головний антикорупційний орган країни.
А підозрюють його у двох сюжетах, розділених у часі п'ятьма роками, але зшитих в одне кримінальне провадження №22014101110000061, внесене до реєстру ще 25 квітня 2014 року. Кваліфікація громіздка і прив'язана до старих редакцій Кримінального кодексу: підроблення документа, який видається установою і надає права (ч. 2 ст. 358 в редакції від 11 червня 2009 року), використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358 тієї ж редакції), прохання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб (ч. 4 ст. 368 в редакції від 23 жовтня 2014 року) і, нарешті, організація складання завідомо підробленого офіційного документа руками оцінювача (ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 тієї ж редакції). Підозрюваний тут один і той самий - Кривонос Семен Юрійович, 16 січня 1983 року народження, уродженець Маріуполя. Але історій, як я вже сказав, дві.
Епізод перший: як народився син, якого не було
Почнемо з того, що і Кравченко виніс у назву відео, - з батьківства. І тут доведеться повернутися у 2009 рік.
У червні того року Голосіївський районний суд Києва розглядав кримінальну справу №1-519/09. На лаві підсудних сидів Кривонос С.Ю., якого обвинувачували за ч. 3 ст. 157 КК України - умисний злочин проти виборчих прав громадян, вчинений, за версією слідства, у попередній змові з певним Жмудом О.М. та іншими особами, матеріали щодо яких виділили в окреме провадження. Річ була не жартівлива. Санкція статті передбачала обмеження або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади. А головне - і це Кривонос, за викладом підозри, чудово усвідомлював - засудження за такий злочин назавжди зачинило б перед ним двері державної служби. Жодних посад у системі юстиції, жодного НАБУ через кілька років. Нічого.
Вихід був один - амністія. Але й тут була проблема. Закон "Про амністію" №660-VI від 12 грудня 2008 року у пункті "в" статті 1 звільняв від покарання тих, хто має на утриманні дітей до 18 років. У Кривоноса дітей не було. І ось приблизно тут, за версією слідства, у нього і виник умисел: якщо потрібної дитини немає, її треба здобути. Не народити - здобути документально.
План, який описує підозра, майже елегантний у своєму цинізмі. Залучена Кривоносом невстановлена особа мала знайти самотню жінку з дитиною, у чиєму свідоцтві про народження графа з батьком лишалася порожньою - тобто відомості про батька були внесені зі слів матері, за статтею 135 Сімейного кодексу. Таку жінку знайшли. Нею стала Хомченко Світлана Володимирівна, 6 січня 1981 року народження, неодружена, на утриманні якої були двоє малолітніх дітей, зокрема син Максим, народжений 4 травня 2008 року.
Далі, як зазначено в документі, Кривонос зателефонував Хомченко особисто і, скориставшись її довірливістю, розповів історію про роботу за кордоном: мовляв, роботодавець вимагає документи, які підтверджують наявність дитини на утриманні. Під цим приводом він і запропонував жінці подати спільну заяву про визнання батьківства - щоб він офіційно став батьком її сина Максима. Хомченко, не здогадуючись про справжні наміри, погодилася. Домовилися, що це ненадовго, не більше ніж на рік, після чого вона викреслить його з актового запису і повернеться до статусу одинокої матері з відповідними пільгами. Тобто вигоду в цій оборудці мала отримати не тільки одна сторона.
17 червня 2009 року Кривонос і Хомченко разом прийшли до відділу реєстрації актів цивільного стану Голосіївського РУЮ на вулиці Великій Васильківській, 92. Подали заяву про визнання батьківства, у якій Кривонос називав себе батьком чужого сина, а мати це підтверджувала. Начальник відділу Журавльова Г., жодним чином не обізнана з тим, що відбувається насправді, на підставі цієї заяви внесла до Книги реєстрації актів про народження - до актового запису №700 від 15 травня 2008 року - завідомо неправдиві відомості: по батькові дитини "Семенович", прізвище батька "Кривонос", ім'я "Семен", дата народження "16 січня 1983 року". Того ж дня на світ з'явився документ, якого не мало бути, - свідоцтво про народження серії 1-БК №180829, у якому батьком Максима значився Семен Кривонос. Копію на прохання Кривоноса йому люб'язно видали.
А вже 25 червня 2009 року з цим свідоцтвом на руках Кривонос звернувся до Голосіївського районного суду з клопотанням про застосування до нього амністії. До клопотання він долучив підроблене свідоцтво і довідку Голосіївської райдержадміністрації про те, що батьківських прав його не позбавляли. Головуючий суддя Рибак І.О., за версією слідства введений в оману, того ж дня ухвалив рішення у справі №1-519/09: звільнити Кривоноса від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 157 у зв'язку з амністією, а справу закрити.
Так одним рішенням суду і зникла перешкода, яка мала б назавжди відрізати Кривоносу шлях на державну службу. А далі, як єхидно нагадав Кравченко у підписі до відео, "із цим минулим він успішно пройшов конкурс за участі міжнародних експертів і очолив НАБУ. Доброчесність як вона є". Іронія, погодьтеся, витончена: людина, яку саму призначили стерегти доброчесність інших, у викладі підозри розпочала кар'єру з підробки свідоцтва про народження.
Епізод другий: земля, оцінка і 72 тисячі доларів
Друга історія молодша на п'ять років і значно більш приземлена - у прямому сенсі, бо йдеться про землю.
У 2014 році Кривонос обіймав посаду начальника реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області. Тобто був службовою особою, яка, за термінологією Кримінального кодексу, займає відповідальне становище. І саме у цій ролі він, за версією слідства, увійшов у чужу на перший погляд оборудку.
Почалося все не з нього. Сільський голова Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Горбаченко Петро Михайлович, 25 травня 1952 року народження, навесні 2014 року отримав звернення від такого собі Рузматова В.В., який просив безоплатно виділити йому у власність земельну ділянку 0,25 га в селі Тарасівка. Замість того щоб просто виділити землю за законом, Горбаченко вирішив на цьому заробити і повідомив прохачеві, що влаштувати справу можна - за неправомірну вигоду.
Тут сюжет робить різкий поворот. Уже 24 квітня 2014 року Рузматов звернувся до правоохоронців і почав діяти під їхнім контролем. Тобто те, що для Горбаченка виглядало як звичайне вимагання, від самого початку було операцією з викриття. Саме тому, до речі, і провадження №22014101110000061 з'явилося наступного дня після заяви Рузматова.
12 травня 2014 року біля адмінбудівлі сільради у Старих Безрадичах Горбаченко озвучив ціну: 3000 доларів США за сотку, а за ділянку на вулиці Пушкіна в Тарасівці виходило 72 000 доларів США. І ось для реалізації цієї суми, усвідомлюючи, що сам не впорається, Горбаченко, як стверджує слідство, залучив до справи двох людей: начальника реєстраційної служби Кривоноса і такого собі Булашенка Віталія Івановича. Обидва, за версією документа, погодилися.
Схему збудували так, щоб між хабародавцем і чиновниками не було прямого контакту. Кривонос мав знайти підставну особу - нею став Оверченко В.В., - якій сільрада безоплатно виділить землю, а потім ця земля через договір купівлі-продажу перейде до Рузматова. Булашенко виконував роль посередника, який пояснював Рузматову, що єдиний "законний" спосіб отримати ділянку - це купити її в Оверченка. Зустрічі відбувалися у цілком упізнаваних місцях: кафе "Мафія" на Великій Васильківській, 74, кафе "Чайкофф" на проспекті Перемоги, 1. Там і повторювали суму в ті самі 72 000 доларів.
Механічна частина спрацювала бездоганно. 24 вересня 2014 року рішенням 35-ї сесії Старобезрадичівської сільради землю площею 0,25 га передали у власність Оверченку. А вже 30 вересня службовці реєстраційної служби, яку очолював Кривонос, зареєстрували за Оверченком право власності на ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:018:0222, видавши свідоцтво від 2 жовтня 2014 року. Тобто відомство під керівництвом підозрюваного оформило право власності на землю, яку сам підозрюваний, за версією слідства, і виводив під майбутній продаж.
Найцікавіше в цьому епізоді - навіть не сам хабар, а те, як його намагалися замаскувати. Учасники, серед яких з'явився ще й такий собі Шнайдер Д.М., домовилися занизити вартість ділянки в документах. Реальна її вартість становила 345 000 гривень. Але показати таку суму означало заплатити податки і, що важливіше, вийти за межу готівкових розрахунків: постанова Національного банку від 6 червня 2013 року дозволяла фізособам розраховуватися готівкою за такими угодами лише в межах 150 000 гривень. Тому 28 жовтня 2014 року Кривонос, за викладом підозри, особисто дав вказівку Шнайдеру знайти оцінювача, готового скласти завідомо неправдивий звіт. Оцінювача знайшли - ним став Рябокінь С.І., якого схилили до потрібного результату. 30 жовтня він видав звіт №К518-141030-036, у якому ринкова вартість ділянки чудесним чином усохла до 149 896 гривень 25 копійок замість реальних 345 000. Рівно стільки, щоб влізти під банківську межу.
І тут операція обірвалася. Перехід права власності від Оверченка до Рузматова так і не завершився, бо учасникам стало відомо, що правоохоронці їх уже викрили. Через це, до речі, у кваліфікації і фігурує замах, а не закінчений злочин: 72 тисячі доларів у цьому епізоді ніхто фізично так і не отримав, бо гроші від початку були приманкою в контрольованій операції. Підсумок для Кривоноса за цим сюжетом подвійний - прохання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за ч. 4 ст. 368 і організація виготовлення підробленого звіту оцінювача за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358. Підписав документ, як і належить, генеральний прокурор Руслан Кравченко.
Чому це поки що документ, а не вирок
А тепер найважливіше, про що в запалі публікацій легко забути. Усе описане вище - це версія однієї сторони, викладена у повідомленні про підозру. Не вирок, не встановлена судом вина, а позиція обвинувачення, яку ще належить довести. Кривонос має право на захист і презумпцію невинуватості, і про це, до слова, прямо написано на тих самих сторінках документа, де перелічено процесуальні права підозрюваного.
Є тут і суто юридичні питання, повз які пройти не можна. Перше - вручення. Ще вранці в НАБУ наголосили, що жодної підозри своєму директору офіційно не вручено, а отже, заяви генпрокурора мають поки що публічний, а не процесуальний характер. І це не формальна відмовка: статус підозрюваного людина набуває саме з моменту вручення повідомлення, а не з моменту його підписання, реєстрації в реєстрі чи викладення в телеграм-канал. Доки папір не вручено, він лишається папером.
Друге питання - час. Провадження внесене до реєстру у 2014 році, події першого епізоду взагалі сягають 2009-го, а підозра підписана у вересні 2026-го. Питання строків давності за статтею 49 Кримінального кодексу тут виникає само собою, і відповідь на нього залежатиме від того, чи зупинявся їхній перебіг усі ці роки.
І третє, від чого нікуди не дітися, - контекст. Людина, яка підписала і оприлюднила цей документ, тиждень тому сама подала у відставку, а голосування за згоду Верховної Ради на її звільнення призначене на 15 вересня. Тобто повний виклад підозри директору НАБУ з'явився у відкритому доступі рівно за добу до того, як парламент вирішуватиме долю самого генпрокурора. Хто кого тут бомбардує напередодні розв'язки - питання, на яке кожен відповість собі сам. А враховуючи, що відео називалося лише "Епізодом №1", а текст під PDF обіцяв не переказ, а "склад злочину, докази, кваліфікації", напрошується висновок, що заявлене вранці "Далі буде..." Кравченко сприймає цілком буквально.
