Суддя-шахрай: винен, але вільний
Київський районний суд Одеси виніс вирок, який ідеально ілюструє, чому українці втратили віру в правосуддя. Суддю Овідіопольського районного суду Павла Кириченка визнано винним у шахрайстві — але він виходить із зали суду вільною людиною. Магія сплинулих строків давності перетворила злочинця на жертву бюрократичних затримок.
Історія проста, як три копійки. У 2018 році Кириченко пообіцяв «прискорити» розгляд цивільної справи за 6 тисяч доларів. Гроші передали через його матір — усе зафіксували під час негласних слідчих дій. Потім суддя привласнив кошти, а справу, звісно, ніхто не прискорював. Класична схема: продав послугу, яку не надав, і отримав гроші, які не повернув. Підручне визначення шахрайства.
Кириченко, як і належить у таких випадках, вину заперечував. Але суд визнав докази обвинувачення переконливими. Призначили навіть покарання — два роки позбавлення волі. От тільки відбувати його не доведеться. Закінчилися строки притягнення до відповідальності. П'ять років розслідування — і злочин випарувався у юридичному тумані.
Найсмішніше — Кириченко досі формально залишається суддею. У грудні 2025 року дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила подання про його звільнення, але остаточне рішення ще має прийняти сама ВРП. Тобто людина, яку суд визнав шахраєм, поки що зберігає мантію і статус. За 2024 рік він, до речі, отримав майже 1,4 мільйона гривень зарплати. Непогано для когось, хто промишляє вимаганням.
Ця справа — ідеальна ілюстрація того, як система захищає своїх. Затягнули розслідування, дочекалися давності, формально визнали вину — і всі задоволені. Злочинець офіційно винен, але покарання уникнув. Суспільство отримало видимість справедливості, а Кириченко залишився при своїх — і при посаді, поки ВРП не виявить раптової принциповості.
Можливо, саме тому дедалі більше українців перестають вірити у судову систему. Коли суддя може красти гроші під обіцянки «порішати питання», а потім вийти сухим із води через процесуальні лазівки — про яке правосуддя можна говорити? Вирок Кириченку — це не перемога закону. Це його капітуляція.
