Сирійський вузол та нові реалії

Ситуація навколо Сирії знову набула резонансу: у Досі (Катар) відбулася зустріч дипломатів Ірану, Туреччини та Росії для обговорення подальшого розвитку конфлікту. Зміст цієї події та її контекст викликають низку важливих питань щодо ролі кожного з учасників, геополітичних змін та майбутнього регіону.

Дипломатичні розклади: Іран, Туреччина та Росія

Зустріч у Досі стала знаковою через участь ключових гравців сирійського конфлікту. Іран, традиційний союзник режиму Башара Асада, продовжує підтримувати уряд у Дамаску, тоді як Туреччина надає підтримку опозиційним силам, зокрема тим, хто виступає проти курдських формувань та самого Асада. Росія, що колись виступала гарантом стабільності режиму, тепер, схоже, балансує між пошуком компромісу та збереженням власного впливу.

Водночас участь Сергія Лаврова, який закликав до діалогу та недопущення захоплення територій «терористами», виглядає скоріше як формальність. Його риторика контрастує з реальністю: армія Асада поступово втрачає позиції, віддаючи склади зброї без бою та зосереджуючись на обороні Дамаска.

Символізм Пальміри: минуле та сьогодення

Одним із найбільших ударів по символічному спадку Кремля стало падіння Пальміри. Цей історичний об’єкт свого часу став ареною пропагандистської кампанії Москви: російські найманці групи «Вагнера» брали участь у боях, а оркестр під керівництвом Валерія Гергієва виступав на руїнах міста. У 2016 році Пальміра була представлена як приклад «успіхів» російської військової стратегії та культурного впливу.

Сьогодні ж це місто стало символом провалу політики Кремля в Сирії. Опозиція, завдавши удару, зруйнувала міф про непереможність російських та іранських союзників у регіоні. Цей успіх опозиції стає черговим викликом як для Москви, так і для Тегерана.

Чи можливий великий «договорняк»?

З урахуванням обставин, ситуація навколо Сирії може бути прелюдією до більш масштабного договору між залученими сторонами. Туреччина, як країна з геополітичними амбіціями, могла б прагнути до розширення контролю на півночі Сирії. Іран зацікавлений у збереженні своїх коридорів впливу, тоді як Росія, ймовірно, намагається знайти вигідний вихід із конфлікту, що все більше стає тягарем.

Однак важливим є і зовнішній контекст. Західні країни, особливо США, спостерігають за подіями, розглядаючи можливі варіанти посилення тиску на Іран і Росію. Водночас стабілізація регіону, який став осередком гуманітарної кризи, залишається важливим завданням для міжнародної спільноти.

Сирійський конфлікт, що триває понад десять років, знову опинився в центрі геополітичної гри. Падіння Пальміри та активізація дипломатії свідчать про те, що розв’язання цього вузла може стати одним із ключових елементів у формуванні нового порядку в регіоні. Однак питання полягає в тому, чи здатні сторони досягти компромісу, або ж «великий договорняк» залишиться черговою ілюзією.