Токіо та Пекін обмінюються ударами: азійська гонка озброєнь набирає обертів

Дипломатична риторика між Китаєм та Японією перетнула межу звичайних протокольних суперечок. На черговому брифінгу китайського МЗС відбувся обмін звинуваченнями, який наочно демонструє, наскільки далеко зайшла мілітаризація Східної Азії та наскільки тонкою стала лінія між "стратегічним стримуванням" та реальною загрозою війни.

Міністр оборони Японії, відповідаючи на питання про збільшення військових витрат своєї країни, вирішив піти в контратаку класичним методом пропагандистської техніки "а у вас негрів лінчують". Мовляв, якщо вже говорити про мілітаризацію, то слід згадати Китай, чиї військові витрати за двадцять років виросли всемеро та за останні три роки значно перевищили японські показники. Цифри вражаючі, але саме така статистика зазвичай приховує більше, ніж розкриває.

Відповідь Пекіна була передбачувано різкою і структурно ідеальною з точки зору пропагандистської архітектури. По-перше, звинувачення Токіо були оголошені "безпідставними та брехливими", причому з додатковою етичною дискредитацією через слова "злонамірено та вкрай ганебно". По-друге, китайська сторона заявила про "найкращі показники серед великих країн у питаннях миру та безпеки" – твердження настільки абстрактне, що його неможливо ні довести, ні спростувати. По-третє, нарощування оборонного потенціалу КНР було представлено як "законну та правомірну" відповідь на "виклики безпеці" та виконання "міжнародних зобов'язань як великої держави".

Але найцікавіше у відповіді китайського МЗС – це фінальний удар. "Японська сторона, що має історію серйозних агресивних дій, не має права робити подібні безвідповідальні заяви". Оця апеляція до історичної провини Японії за агресію у XX столітті стала класичним прийомом дискредитації опонента через моральне дистанціювання. Нібито країна, яка колись вчинила злочини, втрачає право критикувати інших назавжди.

Суть конфлікту, звісно, не у взаємних докорах. За цими словесними дуелями стоїть реальна гонка озброєнь у регіоні, де зосереджені найбільші економіки світу та найгостріші територіальні суперечки. Японія переозброюється під гаслом стримування Китаю та загрози з боку Північної Кореї. Китай нарощує військову міць під гаслом захисту своїх "законних інтересів" та протидії "гегемонії США". Обидві сторони говорять про оборону, але військові витрати ростуть експоненціально.

Коли дипломати обмінюються такими жорсткими формулюваннями на офіційних брифінгах, це означає, що простір для маневру звужується. Війна може і не за горами, як у заголовках пишуть сенсаційні видання, але атмосфера довіри вже зруйнована остаточно. А в історії саме така атмосфера часто ставала передумовою для того, щоб "локальний інцидент" переростав у щось значно більше.

Азійсько-Тихоокеанський регіон стає дедалі більше схожим на Європу напередодні Першої світової – з тією різницею, що нинішні гравці володіють ядерною зброєю, а економічні взаємозв'язки настільки глибокі, що війна між ними завдасть удару по всьому світу. Але історія вчить, що економічні інтереси не завжди зупиняють політичні амбіції та ідеологічне протистояння.