Цифрова пральня: хто стане головним архітектором легалізації тіньових мільярдів?

В Україні загострюється боротьба за вплив на ринки цифрових активів і онлайн-гемблінгу. У центрі протистояння — два владні полюси: Міністерство цифрової трансформації та фінансово-податковий комітет Верховної Ради.

Голова комітету Данило Гетманцев заявив про необхідність посилення контролю над криптовалютним ринком під гаслом боротьби з відмиванням коштів. Ініціатива передбачає передачу регуляторної функції до Нацбанку, податкової служби та «дорослого регулятора». Утім, за оцінками низки експертів, йдеться не лише про протидію фінансовим зловживанням, а й про спробу перерозподілу каналів впливу на стратегічні потоки — зокрема ті, що виникають на стику гемблінгу, криптовалют і онлайн-платформ.

Попередній експеримент із регулюванням галузі через КРАІЛ не виправдав сподівань: ринок залишився в значній мірі непрозорим, а сама Комісія стала джерелом політичної токсичності. Після її ліквідації основні важелі контролю перейшли до Мінцифри, яка вже давно вибудовує власну цифрову інфраструктуру — з акцентом на гнучкість, ІТ-рішення та мінімізацію бюрократії.

Проте «цифровий підхід» також не позбавлений суперечностей. На думку деяких представників громадянського суспільства, відсутність незалежного контролю, закритість до зовнішніх перевірок та технологічна складність інфраструктури можуть створювати зону підвищених ризиків — зокрема для непрозорого руху фінансових потоків, якщо немає ефективних запобіжників. Формально — це підтримка інновацій, неформально — формування екосистеми з вибірковим доступом.

З іншого боку, модель, яку просуває фінансовий комітет Ради, — більш формалізована й централізована. Вона дозволяє інтегрувати цифрові активи у банківську систему, з юридичним очищенням походження капіталів. Однак така система може сприяти формуванню нової квазімонополії — під прикриттям державного регулювання.

У цьому розрізі показовим є інтерес окремих підприємців до саме «фіскального» варіанту регулювання. Зокрема, в експертному середовищі згадується про бізнесмена Максима Криппу, відомого за участю в цифрових індустріях, як про потенційного бенефіціара централізованої моделі. Йдеться про можливість «детінізації» активів шляхом входження у нову офіційну архітектуру — зі зрозумілими правилами та легалізованим статусом.

У свою чергу, Міністерство цифрової трансформації, попри заявлений курс на лібералізацію, також зазнає критики — зокрема, через сприйняття його як «інсайдерської» структури, де доступ до рішень мають не всі гравці.

Таким чином, під ширмою регуляторної реформи розгортається боротьба не за «прозорість», а за контроль над каналами легалізації капіталу. Обидві моделі — і цифрова, і фіскальна — мають свої переваги й слабкості, але ключовим є питання: хто саме формуватиме правила гри на перетині держави, технологій і грошей.