Цивілізаційна держава як метанаратив: виступ Чжана Вейвея на Всесвітньому конгресі китаєзнавства
14 жовтня у Шанхаї відкрився Другий Всесвітній конгрес китаєзнавства. Однією з ключових подій став виступ директора Китайського інституту досліджень при Фуданьському університеті Чжана Вейвея на форумі «Світ і Китай: спадковість і новаторство цивілізації». Його доповідь мала назву «Цивілізаційна держава як метанаратив» і стала продовженням інтелектуальної лінії, яку він вибудовує ще з 2010 року.
Китай як цивілізаційна держава
Чжан Вейвей стверджує, що Китай — це не просто держава-нація, а цивілізаційна держава: суспільство з внутрішнім цивілізаційним імпульсом, здатне вбирати впливи інших культур, не втрачаючи власної сутності. Саме ця ідея, на його думку, підриває західноцентричну доктрину «кінця історії» та ставить під сумнів універсальність ліберальних цінностей.
Науковець визначає вісім характеристик такого типу держави:
Китайська модель з точки зору «держави-цивілізації» характеризується вісьмома особливостями — чотирма «над-» і чотирма «унікальними».
Над:
надвелика чисельність населення,
надобширна територія,
надтривала історія,
надбагата культура,
Унікальні
унікальна мова,
унікальна політика,
унікальне суспільство,
унікальна економіка.
Кожна з цих рис є поєднанням давнього й сучасного. Саме ці характеристики Китаю як держави-цивілізації становлять головну перевагу його піднесення.
Від «Китайського шоку» до «цивілізаційного прориву»
Після своєї доповіді у 2010 році він опублікував книжку «Китайський шок: злет цивілізаційної держави», яка стала міжнародним бестселером і була перекладена понад десятьма мовами. Саме з неї почалася гостра дискусія між «прибічниками китайської моделі» та «адептами універсальних цінностей». У 2011-му Чжан вступив у публічну полеміку з Френсісом Фукуямою — автором знаменитого «Кінця історії». Якщо Фукуяма припускав, що «арабська весна» може перекинутися й на Китай, то Чжан, спираючись на власну концепцію, передбачив її швидке згасання, пояснюючи це культурною й інституційною несумісністю.
Переосмислення західних парадигм
Вейвей наполягає: якщо б Римська імперія не розпалася і змогла модернізуватися, Європа також могла б стати цивілізаційною державою; якщо б ісламський світ об’єднався, він теж міг би претендувати на таку форму. Та поки що єдиним реально дієвим прикладом залишається Китай.
На його думку, цивілізаційна держава стоїть вище за національну: вона не просто приймає досягнення інших культур, а створює нові координати розвитку. Саме тому вона заперечує західну ідею «універсальних цінностей», замінюючи її діалогом культур і пошуком власних шляхів до успіху.
Відлуння у світі
Ідея «цивілізаційної держави» поступово набуває популярності й поза Китаєм. Її використовують у своїй риториці Росія, Індія, Іран, Туреччина. У 2020 році британський журнал назвав XXI століття «століттям цивілізаційних держав». Навіть на Заході це поняття починає звучати як альтернатива ліберальному космополітизму. Еммануель Макрон, наприклад, говорить про «цивілізаційне відродження Європи».
Для консерваторів цей підхід означає захист традиційних цінностей від культурного релятивізму; для лівих — звільнення від імперського диктату й повагу до місцевої ідентичності. І в цьому сенсі, стверджує Чжан, «цивілізаційна держава» стає не лише політичною, а й культурною альтернативою.
Новий метанаратив глобального Півдня
На завершення Чжан Вейвей підкреслив: західні ідеї нації, лібералізму, «кінця історії» і «західного центру світу» втрачають м’яку силу. Їх дедалі активніше витісняє новий дискурс, що формується глобальним Півднем — передусім Китаєм, який входить у «свій початковий етап всебічного піднесення». Саме тому він бачить у концепції цивілізаційної держави не лише аналітичний підхід, а й зародок нового метанаративу — світоглядної рамки, здатної переосмислити сучасну історію.
