«Велике будівництво» особистих статків: як Олександр Кубраков перетворив державну службу на трамплін для бізнесу

У липні 2025 року детективи Державного бюро розслідувань провели обшуки у колишнього віцепрем’єр-міністра з відновлення України Олександра Кубракова.
Офіційно причини візиту правоохоронців не оприлюднювали, але, за інформацією кількох ЗМІ, ім’я Кубракова фігурує у провадженні щодо шахрайства, пов’язаного з народним депутатом від “Слуги народу” Євгеном Шевченком. За версією слідства, той міг залучати гроші під виглядом закупівлі білоруських добрив, а Кубраков — сприяти реалізації схеми.

Водночас, джерела Української правди повідомляли, що Кубраков виступає свідком у справі проти міністра національної єдності Олексія Чернишова.
Але навіть поза цими епізодами діяльність колишнього чиновника залишає чимало питань — від його приватного бізнесу до походження родинного майна.

Від “радника Попова” до віцепрем’єра

Професійна кар’єра Кубракова починалася у сфері маркетингу — у “Правекс-банку”, “Фінанси та Кредит” і “Київстарі”.
У 2011 році його запросив радником голова КМДА Олександр Попов, відомий діяч епохи Януковича. Саме там Кубраков отримав доступ до міського управлінського середовища.

Після цього він працював у Мін’юсті, а згодом — в “Офісі ефективного регулювання” (BRDO), фінансованому ЄС.
У BRDO Кубраков увійшов до кола майбутніх політичних кадрів партії “Слуга народу” — разом з Оленою Шуляк, Денисом Малюською та Олексієм Оржелем.

У 2019 році Кубраков став депутатом Верховної Ради, але вже того ж року очолив “Укравтодор”, отримавши під контроль мільярдні дорожні тендери. Саме тоді він познайомився з Юрієм Голиком, одним із неофіційних архітекторів президентської програми “Велике будівництво”.

Проєкт мав стати символом реформ, але швидко перетворився на приклад надмірної концентрації підрядів у руках кількох компаній, зокрема “Автомагістраль-Південь” і “Ростдорстрой”.
Попри критику й журналістські розслідування, у 2021 році Кубракова підвищили — він очолив Міністерство інфраструктури, а згодом став віцепрем’єром з відновлення України.

Бізнес “Місто для людей”: комунальні зв’язки й адміністративні ресурси

Ще до приходу у велику політику Кубраков був співзасновником бізнес-групи “Місто для людей” — мережі приватних компаній у сфері ЖКГ.
За даними реєстрів, структура створювалася у 2016 році колишніми чиновниками місцевого самоврядування — Русланом Крамаренком, Андрієм Пазиничем, братами Шкуратами та самим Кубраковим.

У цей період в Україні саме проходила реформа ЖКГ: старі ЖЕКи замінювали приватними обслуговуючими компаніями.
Вибір компаній здійснювали місцеві ради — і, як не дивно, “Місто для людей” отримувало переваги саме у містах, де партнери мали політичні контакти.

Поступово бізнес розрісся у національну мережу — фірми групи обслуговували будинки у Києві, Кременчуці, Одесі, Миколаєві, Запоріжжі, Рівному та інших містах.
Антимонопольний комітет неодноразово фіксував ознаки монополізації й накладав штрафи.

У 2017–2018 роках компанію перереєстрували на литовські структури Civinity Ukraina UAB та Mdl House Service UAB.
Згідно з декларацією, Кубраков мав 20% у цій групі й отримував дивіденди — у 2019 році понад 580 тис. грн, у 2020-му — вже майже 1,5 млн.

Показово, що навіть ставши народним депутатом, Кубраков не передав бізнес в управління третім особам, як того вимагає антикорупційне законодавство.
У 2021 році він продав свою частку за 1,1 млн доларів, що натякає або на дуже прибутковий бізнес, або — як вважають аналітики — на зручний спосіб легалізувати інші доходи.

Родинне майно: будинок у лісі, Mazda та “вдячні” знайомі

Згідно з публічними деклараціями, лише у 2021–2024 роках Кубраков задекларував витрат на суму понад 600 тис. доларів США — на освіту, консалтинг, охорону та подорожі.
Але це лише офіційно.

Дані свідчать, що значна частина активів могла бути оформлена на батьків — пенсіонерів Миколу та Людмилу Кубракових.

У 2023 році батько став власником нового Mazda CX-30 (≈40 тис. доларів).
Мати — у 2021 році придбала будинок площею 263 кв. м з ділянкою на 0,1 га у лісовій зоні під Києвом.

Ринкова ціна подібного об’єкта становить близько 700–750 тис. доларів, однак у договорі продажу вказана лише 53 тис.
При цьому земля під будинком коштувала дорожче — 85 тис. доларів. Такі розбіжності виглядають щонайменше дивно.

Колишній власник має зв’язки з фігурантами державних підрядів групи Onur, яка отримувала мільярдні контракти у рамках “Великого будівництва”.
Цей ланцюг зв’язків — продавець ділянки, його колеги по “Onur”, підряди Мінінфраструктури — викликає питання про можливий конфлікт інтересів.

Окремо варто згадати оренду елітної квартири у ЖК “Парк Стоун”.
Декларації свідчать, що Кубраков жив там у 2021–2022 роках. Власницею житла є Олена Комлєва — сестра Юрія Голика, співавтора “Великого будівництва”.
Якщо оренда здійснювалася безоплатно, це може бути прихованою формою винагороди, якщо платно — то питання: з яких джерел.

“Велике будівництво”: між реформою та рентою

Президентська програма “Велике будівництво” з самого початку мала політичний підтекст — швидкий видимий результат перед виборцями.
Однак реальність виявилася значно прозаїчнішою.

Підрядниками ставали ті самі компанії, тендери часто мали мінімальну “конкуренцію” — іноді різниця між учасниками складала дві гривні.
Такі ознаки є типовими для картельних домовленостей.

Незалежні експерти неодноразово звертали увагу, що компанії-переможці отримували й непрофільні замовлення — від будівництва шкіл до модульних містечок.
Рішення про розподіл підрядів, за даними джерел у Кабміні, проходили через коло осіб, близьких до Кубракова та Голика.

Журналісти також фіксували конфлікти інтересів і перетин приватних бізнесів із державними проектами.
Низка розслідувань була зареєстрована НАБУ і ДБР у 2023–2025 роках, що співпало з відставкою Кубракова з уряду.

Замість висновку

Олександр Кубраков залишив державну службу у 2024 році, створивши аналітичний центр We Build Ukraine. Формально — “для відновлення країни”.
Фактично ж він повернувся до того, з чого починав — грантової експертної діяльності, яка не вимагає публічної відповідальності.

Розслідування не ставить крапку у цій історії. Але фінансові сліди, зв’язки з будівельними групами та родинні покупки свідчать: “Велике будівництво” могло стати “великим джерелом приватного добробуту” для деяких його архітекторів.

Питання залишається відкрите: чи знайдуть ці історії юридичну оцінку, чи, як часто буває, залишаться просто ще однією сторінкою в хроніці українських “успішних реформ”.