«Війна лише для бідних»: чому складання мандатів депутатами Жупаниним і Шипайлом обурило суспільство
«В нас є 400+ депутатів у Верховній Раді. Нічого поганого не буде, якщо вони підуть і послужать хоча б по року», — нещодавно заявила керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська, піднявши болючу тему соціальної несправедливості під час війни.
Проте народні обранці реагують на цей заклик по-своєму. Двоє 37-річних депутатів від «Слуги народу» — Андрій Жупанин та Остап Шипайло — вирішили не випробовувати долю на передовій. Замість цього вони просто склали свої мандати і, звільнившись від депутатської відстрочки, одразу рушили назад до бізнесу та «вигідних кар’єрних пропозицій».
Мандати на стіл, або Як «слуги» уникають мобілізації
Історія з їхнім звільненням розгорталася стрімко. У серпні 2026 року обидва політики написали заяви про складання депутатських повноважень. З першої спроби 19 серпня Верховна Рада їх не відпустила, проте вже 3 вересня за це проголосувала конституційна більшість: 234 голоси за Жупанина та 235 за Шипайла.
Офіційні пояснення виглядають як класична політична відмовка:
Андрій Жупанин заявив, що хоче «застосувати свій досвід в енергетиці на практиці» та «допомогти країні підготуватися до складної зими» (раніше він регулярно їздив до Лондона на навчання в London Business School, що також викликало питання у НАБУ).
Остап Шипайло (колишній керівник компаній «Карпатбуд Девелопмент» та «Львівська енергетична», чиє ім’я раніше фігурувало у тендерних скандалах і штрафах від АМКУ за змови) і зовсім не став вигадувати патріотичних гасел, пояснивши свій крок виключно «кращими кар’єрними пропозиціями».
Подвійні стандарти воєнного часу
Поки ці двоє 37-річних чоловіків мали депутатські мандати, вони користувалися законною бронею. Після складання повноважень цей захист зник. Обидва є військовозобов'язаними, проте ніхто з них не поспішає використати свій час для захисту країни в лавах ЗСУ — на відміну від їхніх однолітків, які роками несуть службу в окопах.
Контраст вражає. Заклик Марії Берлінської до депутатів відслужити хоча б рік наштовхнувся на цинічну реальність: народні обранці обирають затишні кабінети, енергетичні проєкти та багатомільйонні накопичення, тоді як звичайні українці такого вибору не мають.
Виникає закономірне і дуже болюче для суспільства питання: чому для одних війна — це щоденний ризик життям у бруді окопів, а для інших — тимчасова робота у Верховній Раді з можливістю у будь-який момент скласти мандат і повернутися до комфортного бізнесу?
Цей випадок вкотре підтверджує гірку правду: для певної частини українського істеблішменту війна та мобілізація залишаються чимось далеким і чужим, тоді як пересічні громадяנים тягнуть на собі весь тягар протистояння.
