Викривач НАБУ Олексій Гончар пішов під варту у справі про фіктивне бронювання 49 осіб
Вінницький міський суд 14 серпня 2026 року відправив за ґрати без права застави людину, чиї заяви свого часу запускали найгучніші антикорупційні справи країни. В ухвалі у справі № 127/28586/26 підозрюваний знеособлений до сухого "ОСОБА_4", але суд лишив у тексті достатньо, щоб упізнати його без підказок: уродженець міста Оренбург Оренбурзької області Російської Федерації, громадянин України, обвинувачений у двох провадженнях за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу. Одне з них слідство наводить під номером від 06.10.2021 за ознаками шахрайства. Ухвала Обухівського районного суду Київської області від 12 серпня 2026 року стосується того самого провадження № 12021111230001203 від 06.10.2021 і того самого обвинувачення за частиною четвертою статті 190. Тільки там прізвище не приховане: Гончар Олексій Вікторович.
Той самий Гончар, він же Тороп, він же Шевченко, він же Карпенко. Людина, чиї заяви лягли в основу справ проти голови Державної судової адміністрації Олексія Сальнікова, проти ексзаступника керівника Дніпропетровської ОВА Володимира Орлова, чиї спроби контакту фігурували в історії з головою Верховного Суду Всеволодом Князєвим. У лютому 2026-го ВАКС виправдав Орлова, встановивши, що спонукав до розмови про неправомірну вигоду саме заявник, а не чиновник. Тепер професійний викривач сам опинився в статусі підозрюваного, і не за банальне шахрайство, а за статтею з розділу про злочини проти основ національної безпеки України.
Сорок дев'ять душ на паперах ТОВ "СТЕТМАН"
Кримінальне провадження № 22025020000000162 внесене до ЄРДР ще 12 вересня 2025 року. Веде його слідчий відділ УСБУ у Вінницькій області, клопотання про варту подав старший слідчий в особливо важливих справах, підполковник юстиції, погодивши його з прокурором. Кваліфікація: частина друга статті 28 і частина перша статті 114-1 Кримінального кодексу, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Фабула, викладена в ухвалі, звучить буденно рівно настільки, наскільки буденною стала торгівля правом не воювати. За версією слідства, Гончар мав налагоджені "за невідомих слідству обставин" зв'язки і вплив на невстановлену особу, причетну до діяльності ТОВ "СТЕТМАН" (код ЄДРПОУ 45408101). Знаючи, що ця особа займається фіктивним, тобто без реального виконання трудових функцій, працевлаштуванням військовозобов'язаних, він вступив із нею у злочинну змову. Його роль у схемі була роллю передавача: він забезпечував доставку персональних даних і документів військовозобов'язаних, отриманих від іншого фігуранта, тій самій невстановленій особі, щоб та оформила людей у штат товариства. Далі папірець із печаткою перетворювався на підставу для законного, як здавалося покупцеві, бронювання від призову під час мобілізації. За грошову винагороду, звісно.
Слідство прямо пише про мотив: значний попит на незаконне бронювання дозволяє отримувати за це гроші. Ринок, попит, пропозиція. Усе як у підручнику, тільки товаром є обороноздатність держави.
Результат схеми слідство рахує поштучно. Внаслідок послідовних дій щонайменше п'ятьох знеособлених фігурантів і однієї невстановленої особи, кожен з яких діяв у межах відведеної йому ролі, 49 військовозобов'язаних у період з 13 січня 2025 року по 16 квітня 2026 року були фіктивно працевлаштовані до ТОВ "СТЕТМАН". Відомості про них потрапили до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Тобто держава власною рукою внесла до власної бази 49 людей, яких зі своєї бази мобілізаційного ресурсу фактично вилучили. Півтора року роботи конвеєра. Одному з учасників схеми підозру оголосили ще 23 квітня 2026 року, строки досудового розслідування ухвалою від 24 квітня продовжили до чотирьох місяців, до 23 серпня 2026-го.
Самого Гончара затримали 12 серпня 2026 року в порядку статті 615 КПК, тобто за особливим режимом досудового розслідування в умовах воєнного стану. Того ж дня йому повідомили про підозру. Обґрунтованість підозри слідство підперло протоколом огляду, що тривав з 8 червня по 17 липня 2026 року, протоколом затримання та відомостями Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області. Останнє особливо промовисто: фіктивне працевлаштування добре видно саме з пенсійних даних, бо папір про прийняття на роботу мусить лишати слід у звітності.
Чотири ризики і жодної застави
Слідчий суддя нарахував у справі чотири ризики з передбачених статтею 177 КПК: переховування від слідства й суду, незаконний вплив на свідків, перешкоджання провадженню іншим чином і продовження злочинної діяльності. Кожен обґрунтований окремо і, треба визнати, без звичного для таких клопотань канцелярського автопілоту.
Ризик переховування суд вивів із тяжкості можливого покарання: за інкримінованою статтею передбачено від п'яти до восьми років позбавлення волі, і підозрюваний це усвідомлює. Тут суддя послався на рішення ЄСПЛ у справі "Ілійков проти Болгарії", де серйозність підозри і суворість покарання визнані суттєвим елементом оцінки такого ризику, а також на "Летельє проти Франції" з тезою про суспільне занепокоєння, здатне виправдати тримання під вартою. Ризик впливу на свідків обґрунтований банально й переконливо: анкетні дані та адреси свідків є в матеріалах справи, а суд отримує показання усно й безпосередньо.
Найцікавіше формулювання стосується ризику продовження злочину. Суд пише, що підозрюваний діяв за відпрацьованою схемою і з використанням налагоджених контактів, а його діяльність припинилася не сама собою, а лише внаслідок викриття правоохоронцями. Відпрацьована схема і налагоджені контакти. Вам це нічого не нагадує? Людині, яка роками професійно виступала заявником у чужих справах, суд ставить у провину саме вміння налагоджувати контакти.
Окремим абзацом слідство нагадало, що Гончар на цей час є обвинуваченим у двох інших провадженнях за тяжкі корисливі злочини: у справі від 6 квітня 2021 року за частиною четвертою статті 190 і частиною другою статті 15 з частиною четвертою статті 190, тобто за шахрайство і замах на шахрайство, та у справі від 6 жовтня 2021 року за частиною четвертою статті 190. Це, за формулюванням клопотання, характеризує його схильність до вчинення кримінальних правопорушень.
Заставу суд не визначив узагалі. Закон це дозволяє: частина шоста статті 176 КПК під час воєнного стану приписує застосовувати саме тримання під вартою до підозрюваних за статтями 109-114-2 за наявності ризиків, а стаття 183 дає слідчому судді право не визначати розмір застави у таких провадженнях. Суддя цим правом скористався, зазначивши, що застава будь-якого розміру не забезпечить належної процесуальної поведінки. Будь-якого розміру. Для людини, яку слідство описує як організатора грошового потоку, це, мабуть, найточніша характеристика.
Учасник бойових дій проти мобілізації
У судовому засіданні підозрюваний заперечив проти клопотання. Пояснив, що є військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, має захворювання і поранення, отримані внаслідок захисту Батьківщини. Захисник додав, що підозра не містить деталізації участі його клієнта у злочині, просив домашній арешт у певний період доби, а як мінімум - мінімальну заставу.
Складіть це докупи. Військовослужбовець ЗСУ, учасник бойових дій, поранений на війні, підозрюється в тому, що торгував можливістю на цю війну не потрапити. Сорок дев'ять разів. Суд, до речі, ці обставини врахував: у мотивувальній частині перелічено, що підозрюваний є військовослужбовцем, має постійне місце проживання, розлучений, утримує чотирьох неповнолітніх дітей і раніше не судимий.
Раніше не судимий. Формально бездоганно, бо українська судимість дійсно відсутня. Про те, що йшлося про шість років позбавлення волі за шахрайство в Росії у 2002-2006 роках, про розшук за частиною четвертою статті 159 КК РФ з 2012 року, про три зміни прізвища між Карпенком, Гончаром і Шевченком та про зміни імені з Олексія на Михайла й назад, українська довідка про несудимість не знає нічого. І ніколи не знала. Саме з цією довідкою людина роками ходила до антикорупційних органів як зразковий заявник.
Привід за адресою, де його вже немає
А тепер найкраще. 12 серпня 2026 року, того самого дня, коли СБУ затримувала Гончара у справі про бронювання, Обухівський районний суд Київської області розглядав зовсім інший сюжет. Обвинувачений Гончар Олексій Вікторович повторно не з'явився в судове засідання у справі № 372/1191/23 за обвинуваченням у шахрайстві за частиною четвертою статті 190. Прокурор заявив клопотання про привід, потерпілі не заперечили, суддя ухвалила застосувати примусовий привід.
Судова машина спрацювала неквапливо і бездоганно за протоколом: доставити обвинуваченого в судове засідання 25 серпня 2026 року о 12 годині, виконання доручити Обухівському районному управлінню поліції. В ухвалі старанно виписані обидві адреси: зареєстрований у Черкасах на вулиці Чигиринській, фактично проживає у котеджному містечку "Золоті ворота" в селі Підгірці на Обухівщині. Ухвала оскарженню не підлягає.
Строк тримання під вартою за вінницькою ухвалою діє одинадцять днів з моменту затримання, до 9 години 5 хвилин 23 серпня 2026 року, і його майже напевно продовжать. Привід призначено на 25 серпня. Тобто обухівські поліцейські поїдуть по обвинуваченого у котеджне містечко під Києвом, а він у цей час перебуватиме у Вінницькому СІЗО. Дві гілки однієї правоохоронної системи полюють на одну людину, не знаючи одна про одну.
Вінницьку ухвалу можна оскаржити протягом п'яти днів, подача апеляції зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання. Тож найближчі слідчі дії з людиною, чиї заяви колись відкривали двері у справи проти суддів і чиновників, відбуватимуться там, куди тепер треба їхати за новою заявою про викриття. Інститут викривачів створювали як запобіжник. У виконанні Гончара він виявився бізнес-моделлю з двома контурами: спочатку заявами розчищати простір, потім на цьому просторі торгувати правом не воювати.
Питання лишається одне, і воно не до слідчого судді. Скільки заяв, підписаних цією рукою, досі лежать у матеріалах чинних справ?
