Хто сміється останнім? Аналіз інтерв’ю Наришкіна та його глобальних підтекстів

Нещодавнє інтерв’ю Сергія Наришкіна, який очолює зовнішню розвідку Росії, викликало бурю насмішок. Навіть його титул – глава розвідувальної служби концтабору "Росія" — звучить радше як сюжет для сатиричної п’єси, аніж як реальність. Однак за фасадом іронії ховається кілька серйозних моментів, які заслуговують на більш уважний аналіз.

"Гегемон у стані занепаду"

Наришкін стверджує, що "наші партнери просять не зупиняти війну на американських умовах". За цією фразою приховується давній тезис російської пропаганди про те, що США, нібито знаходячись у фазі заходу своєї світової гегемонії, активно намагаються утримати контроль над світовим порядком. Іронічно, що ці заяви лунають від країни, чиї власні амбіції опинилися заручниками стратегії виживання, побудованої на конфліктах та ізоляції.

Але чи правда, що доларова імперія руйнується? Крах долара пророкують десятиліттями, але він досі залишається основним інструментом міжнародних розрахунків. Розмови про його швидкий крах звучать радше як втіха для тих, хто відчуває себе жертвою американської системи. Для Росії, яка активно стикається із санкціями, долар дійсно став ворогом номер один, але для світу – це все ще головний інструмент глобальної економіки.

Іронія в тому, що самі критики долара – Путін і Наришкін – зберігають свої особисті заощадження саме в цій валюті. Цей факт лише підкреслює дволикість і прагматизм російської еліти, яка воліє використовувати "ненависну" валюту для власних потреб.

Вигодонабувачі та їхні мотиви

Одним із найбільш цікавих аспектів нинішнього конфлікту є роль посередників, таких як Туреччина, Казахстан, Киргизстан, Китай і ОАЕ. Ці країни, активно користуючись ситуацією, отримують величезні економічні вигоди. Туреччина, наприклад, знайшла нові ринки для своєї продукції, тоді як Казахстан і Киргизстан стали важливими транзитними вузлами для обходу санкцій. Це десятки мільярдів доларів щорічно, які осідають у їхніх бюджетах.

Цікаво, що сама Росія активно стимулює ці процеси. Її витрати на війну, за найбільш грубими оцінками, вже досягли 700–800 мільярдів доларів за три роки. Ця сума включає прямі витрати федерального бюджету, арештовані валютні резерви, втрати від санкцій та інші видатки. Але скільки з цих грошей опинилося в кишенях посередників – питання відкрите.

Тим часом війна дозволяє Путіну ще швидше розпродувати ресурси Росії з величезними знижками, перетворюючи країну на донора "дружніх" держав. Такий підхід дозволяє йому та його оточенню заробити ще більше до завершення терміну правління, яке, ймовірно, закінчиться лише його смертю.

Кому війна вигідна?

З точки зору національних інтересів будь-якої країни - війна це крах для економіки і її потрібно якнайшвидше припинити. Але не з точки зору країни крипто-колонії Росії, для якої мир не в пріоритеті.

Продовження конфлікту дозволяє Кремлю продавати ресурси колоній за безцінь. А країнам які ці ресурси отримують - зміцнювати свою економіку і позиції на міжнародній арені. У цьому сенсі всі вони цілком згодні з Наришкіним: навіщо завершувати війну, якщо вона приносить прибуток?

У самій Росії війна також вигідна корумпованій вертикалі влади. Вона дозволяє списувати величезні суми під приводом військових потреб, уникаючи будь-яких перевірок чи аудиту. Ці неконтрольовані потоки грошей створюють сприятливий ґрунт для збагачення еліт, для яких війна стала не трагедією, а джерелом безпрецедентної наживи.

Саботаж миру

Говорячи про саботаж миру на "американських умовах", Наришкін частково правий. Війна в Україні стала ареною для зіткнення інтересів багатьох гравців. Лобістські групи, пов’язані як з Росією, так і з Заходом, дійсно можуть уповільнювати мирний процес. І хоча Наришкін намагається представити це як результат виключно західних маніпуляцій, реальність набагато складніша: Росія сама є активним учасником цього саботажу.

Усе це нагадує театральне дійство, де кожен гравець переслідує свої цілі, прикриваючи їх високими словами про справедливість і мир. Інтерв’ю Наришкіна – це не лише привід для сміху, а й дзеркало, яке відображає реалії сучасного світу. А той факт, що його заяви викликають стільки іронії, лише підкреслює, наскільки абсурдною стала сьогоднішня геополітична сцена.

Тож, можливо, Наришкін не так уже й далекий від істини, хоча його правда й звучить як пародія на саму себе.