На дні прірви, у брехні…

Коли людство відмовилося від істини як найвищої цінності, настала епоха, яку сьогодні прийнято називати “епохою постправди”. Час, коли ідея Бога, що втілює істину, перестала бути необхідною, а брехня, якою б уродливою не була її суть, була возведена в статус абсолюту.

Чи пришвидшилося з того часу падіння людства на дно цинізму — відповісти складно. Оскільки, як і раніше, ми могли спостерігати, що жодного паритету відносин між державою та громадянами не існувало. Але варто віддати належне, що тоді й форми правління державами були інші, не передбачали рівність можливостей, яку сьогодні проголошують як одну з фундаментальних основ державного устрою.

Тобто, нам не можна сказати, що раніше цинізму і брехні було більше, адже правителі феодальних і рабовласницьких держав обманювали своїх підданих. Швидше навпаки, вони були чесні в своїх бажаннях, прагненнях і проголошених цілях.

А ось зараз, коли ми всюди чуємо, що держава стоїть на захисті прав, свобод і інтересів своїх громадян, коли в Конституції кожної з таких країн прописані рівність перед законом і рівність можливостей, а насправді цього не відбувається. Ми можемо сміливо говорити, що ті люди, які де-факто і є держава, нас цинічно обманюють. І з кожним новим витком історії ця брехня набуває все більш витончених форм.

Люди, нібито повноправні громадяни країни — ті, хто колись вважалися суб’єктами історії, сьогодні стали головним ресурсом системи, ніби овечки в безкрайній пастушій отарі.

Цинізм нової епохи досяг свого апогею в політиці, економіці та суспільстві. Сьогодні всі ті, хто володіє владою, перестали навіть приховувати свої справжні цілі, маскувати свою жадібність. І кожне нове покоління державних мужів все більш відкрито розглядає народ як основне джерело доходу, здатне замінити вуглеводні, золото і інші ресурси податками, вичавленими з людської маси, як сік з лимона.

Це вже не прихована рабська експлуатація, а відвертий і безсоромний грабіж. Людина нового часу — це більше не носій прав і свобод, не носій ідей, не творець культурних і технологічних проривів, а лише раб системи, необхідний для генерації прибутку. Її життя оцінюється в цифрах на бухгалтерських рахунках, її праця та час — в ресурсних таблицях тих, хто управляє системою.

До абсурду доведена картина з культового фільму “Матриця”, де люди використовуються, як батарейки для живлення системи, більше не лякає, і все більше нагадує сценарій майбутнього, яке нас неминуче чекає.

Кожен з нас стає частиною величезної машини, де особистість розчиняється, поступаючись місцем безликій функціональній одиниці. І ця система працює лише для підтримки свого власного комфортного існування, а простим людям залишається в ній все менше місця для справжнього життя, для мрій і свобод.

Що ж робити?

Як зупинити це падіння в “Матрицю”?

Насамперед, потрібно відмовитись від подачок, якими політики купують голоси виборців. Принцип “краще гривня в кишені сьогодні, ніж боротьба за світле майбутнє завтра” став пасткою, в парадигмі якої живе більшість громадян. Вони повинні зрозуміти, що короткострокові вигоди прирікають нас на довгострокові страждання.

Корупція, яка пронизує багато рівнів суспільства, не може бути ані прощена, ані виправдана, ані тим більше заохочена. Вона — ракова пухлина, і їй все одно, що організм, який вона вбиває, загине разом з нею.

Корупція розбещує і руйнує не тільки систему управління, але й віру людей у справедливість, чесність і можливість змін. Тому боротьба з нею повинна стати невід’ємною частиною кожного громадянина. Це не питання зручності, це питання виживання людства.

Людям потрібно відмовитись від апатії і повірити, що боротьба за майбутнє — це не утопія, а єдино можливий шлях до виживання їх як виду.

Нам потрібно виховати покоління, яке не боятиметься говорити правду і боротися за неї, навіть якщо це важко. Тільки так ми зможемо зупинити перетворення людства на ресурс для системи, зберегти мрію і побудувати світ, де людина буде цінна не як батарейка, а як особистість.