🧾 Країна доносів: як СРСР виховав націю стукачів — і чому ця традиція знову ожила в Росії
"Я не доношу, я просто вважаю за свій обов’язок попередити владу..."
Так починалися мільйони історій. І у 1937-му, і в 2023-му.
📜 Донос у СРСР: не збочення, а норма
В уяві багатьох донос — це щось потворне, що мало би каратись. Проте в Радянському Союзі донос був не виключенням, а правилом. Не соромом — а формою лояльності.
Режим Сталіна не просто допускав доносительство — він створив для нього інституційні умови:
– скриньки для "анонімок";
– інструкції до профспілкових, партійних, комсомольських органів;
– мережі агентів НКВС, які щомісяця писали рапорти;
– заохочення і безкарність донощиків.
За оцінками істориків, лише в 1937–1938 роках радянські органи отримали понад 7 мільйонів повідомлень, з яких до половини — ініціативні доноси.
🧠 Соціальна психологія доносу
Донос у СРСР був не лише актом зради, а й інструментом побутової боротьби:
– за кімнату в комуналці;
– за жінку;
– за підвищення;
– за помсту.
Донос робив людину зброєю системи, давав відчуття значущості, впливу, влади.
А головне — страх змушував випереджати загрозу: краще донести першим, ніж стати об’єктом доносу.
📚 Живі історії (узагальнено)
Комуналка, 1938: жінка вигадує змову проти Сталіна, щоб виселити сусідку і зайняти її кімнату.
Закоханий агент, 1937: чоловік доносить на чоловіка своєї коханки, щоб звільнити квартиру.
Вчитель, 1937: репресований за слова про те, що поет має бути вільним.
Бухгалтерка, 1938: потрапляє до в’язниці через заздрість до її нового пальта.
Робітник, 1936: втрачає роботу і житло через подарований мішок солі.
🛠 Як це працювало
Донос (письмовий або усний)
Реєстрація в НКВС
Формальна перевірка або одразу затримання
Покарання (арешт, табір, звільнення, депортація)
Нагорода для донощика (квартира, підвищення, «довіра»)
Донос перетворився на мову страху, якою система «спілкувалася» зі своїми громадянами.
🔁 Росія сьогодні: стара пісня про головне
Здавалося б, після 1991 року культура доносів мала щезнути. Але у путінській Росії вона не просто повернулась — вона знову стала інструментом масового контролю.
🧾 Що відбувається зараз:
- У 2022–2024 роках у Росії офіційно зареєстровано десятки тисяч "сигналів" про «антипатріотичні висловлювання», «дискредитацію армії» та «проукраїнські настрої».
- Школярі доносять на вчителів.
- Колеги — на колег.
- Діти — на батьків.
📌 Приклади:
– Ульяновськ, 2023: дитина поскаржилася, що вчителька казала «не все так однозначно» про війну — вчительку звільнили.
– Москва, 2022: жінка донесла на чоловіка подруги, бо той не зняв сторіз на підтримку «СВО». Його заарештували.
– Перм, 2024: донос на пенсіонера, який у магазині сказав «це не наша війна» — отримав штраф 50 тис. рублів.
🔗 Генетичний код імперії
Донос — це не радянська специфіка. Це спадкова форма соціального контракту між громадянином і автократією. У царській Росії були «провокатори», у СРСР — «інформатори», у путінській — «активісти».
Це імперська дисципліна, де за мовчання карають, а за вірність — винагороджують.
Вона вимагає від підданого не свободи, а участі в апараті насильства — хоча б через листа, хоча б через сигнал.
🔚 Висновок
Коли режиму нема чим пишатися — він змушує пишатися доносами.
Коли в країні нема справедливості — донос стає замінником правосуддя.
Росія знову вдихає знайоме повітря. Воно пахне папером, чорнилом і страхом. І хтось уже сідає писати:
«Прошу розглянути...»
