15-річний терорист: виробничий брак путінського конвеєра смерті

П'ятнадцятирічний Тимофій у бронежилеті з неонацистською символікою загону «Русич», що зарізав десятирічну дитину таджицьких мігрантів у підмосковній школі, — це не провал путінської системи виховання. Це її успіх. Просто передчасний.

Хлопчик визрів на два роки раніше, ніж передбачалося за планом. Він мав почати вбивати у вісімнадцять, у казармі, отримавши автомат і наказ. Він почав у п'ятнадцять, з ножем, у шкільному коридорі. Механіка спрацювала ідеально, тільки з невеликим випередженням графіка.

Щоб зрозуміти, що сталося в Горках, потрібно зрозуміти, як влаштований конвеєр виробництва таких Тимофіїв. А він влаштований просто й цинічно.

Безбатченство як державна політика

Війна пожирає чоловіків. Це очевидно. Менш очевидно те, що російська держава зацікавлена в максимізації цього процесу. Чим більше матерів-одиначок, тим краще. Вони безпорадніші, залежніші, керованіші. Вони не можуть дати дітям соціальний захист, освіту, перспективи. Вони змушені погоджуватися на будь-яку роботу — хоч у медцентрі президентського управління, хоч у санаторії для поранених "героїв СВО".

Держава методично виштовхує жінок у раннє материнство. Пропаганда "традиційних цінностей", культ багатодітності, фінансові стимули для народження дітей у юному віці — все це працює на одну мету. Молода мати без освіти, без професії, без чоловіка — ідеальна робоча одиниця для системи. Вона не бунтуватиме. Вона терпітиме. А її син зростатиме, спостерігаючи це терпіння й приниження.

Мати Тимофія — типовий приклад. Роки роботи в елітних медичних закладах влади, потім — у санаторії для поранених якутів. Вона бачила зсередини, як влаштована машина. Вона обслуговувала тих, хто відправляє таких, як її син, на забій. І нічого не могла з цим вдіяти. А хлопчик ріс і дивився.

Шведський стіл ненависті

Підліток бачить приниження матері. Бачить бідність, безправ'я, відсутність перспектив. Бачить, що життя влаштоване несправедливо, що хтось живе в розкоші, а його сім'я ледве зводить кінці з кінцями. Питання: на кого він має спрямувати свою лють?

Логіка підказує: на тих, хто створив цю систему. На владу, яка перетворила країну на машину з виробництва гарматного м'яса. На Кремль, який прирік його матір на це життя. На державу, що вкрала в нього майбутнє ще до народження.

Але система не може допустити, щоб підліток додумався до цього. Тому вона відкриває перед ним шведський стіл ненависті. Вибирай, кого хочеш!

Українці? Будь ласка — вони "нацисти", вони "бомблять Донбас вісім років", через них твій майбутній призов. Захід? Чудовий вибір — вони ввели санкції, через них у магазинах дорого, вони хочуть знищити Росію. Ліберали? Внутрішні вороги, зрадники, агенти Держдепу — бий своїх, щоб чужі боялися. Капіталісти? Ось вони, олігархи (правильні, звісно, друзі президента, але можна не акцентувати), вони висмоктали з країни всі соки. Геї? Руйнівники традиційних цінностей, загроза сім'ї. Мігранти? Відбирають роботу, ґвалтують, не поважають "корінних".

Меню багате. На будь-який смак і рівень агресії. Головне правило одне: хто завгодно винен у твоїх бідах. Українці, американці, ліберали, мігранти, капіталісти — весь світ проти Росії. Всі вороги російського народу. Тільки не Путін. Тільки не його команда. Тільки не ті, хто реально вкрав у тебе майбутнє й прирік твою матір на приниження.

Тимофій обрав мігрантів. Міг обрати будь-якого іншого ворога з меню — результат був би той самий. Суть не в тому, кого конкретно ненавидіти. Суть у тому, щоб ненавидіти кого завгодно, окрім реальних винуватців.

Фашизм у путінській Росії — це не ідеологія. Це технологія переспрямування соціального гніву. Держава методично культивує ненависть до "чужих" саме тому, що це відволікає від ненависті до "своїх" — до тих, хто реально винен у бідах людей.

Z-пропаганда, культ війни, возведення вбивства в патріотичну чесноту, поділ людей на "наших" і "ворогів" за етнічною ознакою — все це працює на одне завдання. Створити армію готових вбивати, які не ставлять зайвих питань, спрямовують свою агресію туди, куди вкажуть.

Ідеальний солдат: виробничий брак

Тимофій увібрав усе, що йому давала система. Він навчився ненавидіти "чужих". Він навчився бачити в мігрантах джерело проблем. Він навчився вирішувати проблеми насильством. Він став саме тим, кого хотіла отримати влада — готовим захищати "своїх", вбивати "ворогів", не сумніватися в правоті своїх дій.

Єдина проблема: він не дочекався призову. Система розраховувала, що він почне вбивати у вісімнадцять, на Донбасі, отримавши автомат і благословення командира. Він почав у п'ятнадцять, у школі, з ножем. Географія й таймінг не збіглися, але суть залишилася тією самою.

І ось парадокс, який режим не може визнати: якби хлопчик зняв пелену ненависті, якби він побачив реальну картину, він зрозумів би, кого насправді потрібно різати. Не беззахисних дітей мігрантів. А тих, хто знущається з його матері, хто вкрав у нього соціальний ліфт, хто прирік його на це життя. Але вони сильні, захищені, недосяжні. А десятирічний таджик — слабкий і доступний.

Ідеальний російський солдат завжди йде туди, де не дадуть опір. В українські міста, а не в Кремль. До мирних жителів, а не до генералів. До дітей мігрантів, а не до дітей чиновників.

Конвеєр смерті

Заходу важко зрозуміти логіку того, що відбувається, бо вона жахлива у своєму цинізмі. Російська держава не просто терпить зростання насильства серед підлітків. Вона його культивує. Цілеспрямовано й методично.

Більше воєн — більше безбатченківства. Більше безбатченківства — більше зламаних підлітків. Більше зламаних підлітків — більше кандидатів у солдати. Більше кандидатів у солдати — більше можливостей для нових воєн. Замкнене коло, самовідтворювана система виробництва гарматного м'яса.

А щоб ці підлітки не додумалися, хто реально винен у їхніх бідах, їм дають ворога. Зручного, слабкого, доступного. І просочують їх ненавистю так густо, що до вісімнадцяти років вони вже готові вбивати за командою. Іноді — трохи раніше.

Слідчий комітет, глава якого вважається покровителем націоналістів, розслідуватиме націоналістичне вбивство. Система судитиме продукт, який сама створила. Але вона не судитиме себе. Вона продовжить працювати, виробляючи нових Тимофіїв, бо вони їй потрібні.

Єдина різниця між Тимофієм і тими, хто отримає автомати за два роки, — у місці й часі першого вбивства. Механіка та сама. Результат передбачуваний. Конвеєр працює справно.

Хлопчик просто не дочекався своєї черги.