Алгоритм замість генерала: Китай бере на зброєння штучний інтелект

13 лютого міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус і президент Зеленський підписали угоду, яка ще рік тому здавалася б неймовірною: українські військові навчатимуть Бундесвер. Не навпаки — саме так. Der Spiegel повідомляє, що переговори тривали з 2025 року, а поштовхом стало те, про що в штабах НАТО вголос не говорять, але про що всі знають: на навчаннях того ж року українські дронщики вщент розгромили чисельно переважаючі підрозділи Альянсу. Виявлення цілей, обмін даними, швидкість ураження — за всіма показниками НАТО програло людям, яких воно ж три роки постачало зброєю.

Альянс змарнував чотири роки, ігноруючи досвід найінтенсивнішої технологічної війни сучасності. Поки вони зволікали, Україна вибудувала найбільш технологічну армію світу. Сьогодні Україна — це Давид, що стримує натиск Голіафа. І поки Китай та Іран використовують російську агресію як безкоштовний полігон для випробування своїх новітніх технологій, НАТО продовжує відходити від сну.

У той час Китай вже усвідомлює цю реальність і викладає доктринально.

У 2025 році китайський журнал «Національна оборона і технології» (国防科技) опублікував статтю, яку варто читати не як академічний огляд, а як інструкцію до дії. Автори — Ван Гунцзінь і Ло Бо — не філософствують. Вони картографують поле битви, де алгоритм витісняє людське рішення, і роблять це з холодною точністю людей, які готують армію до конкретної війни.

Їхня теза жорстка: «сталевий потік» поступається «потоку коду». Перевага в залізі більше не вирішує. Вирішує той, хто швидше бачить, швидше думає і швидше б'є. Фактори перемоги зміщуються від грубої сили до того, що автори називають «інтелектуальним виміром» — здатності алгоритму обробляти масиви даних з тисяч джерел одночасно і видавати рішення раніше, ніж людський мозок встигне поставити запитання.

Докази цього переходу вони черпають не з лабораторій — з реальних конфліктів. Турецький Kargu-2 у Нагірному Карабасі 2020 року першим довів: безпілотник може знищувати бронетехніку автономно, без оператора в реальному часі. Зв'язка «алгоритм плюс залізо» спрацювала. Російська платформа «Маркер» патрулює 72 години підряд і розпізнає загрози без людини в петлі. У морі та в повітрі та сама логіка — безпілотність і автономність як нова норма.

Але найрадикальніші зміни відбуваються не на полі бою — у штабі.

Традиційний цикл OODA — спостереження, оцінка, рішення, дія — десятиліттями вважався незмінним ритмом командування. ШІ його зламує. Когнітивна система радіоелектронної боротьби НАТО аналізує понад 100 тисяч електромагнітних сигналів у реальному часі і реагує в 300 разів швидше за традиційні системи. Цикл, який раніше займав хвилини, тепер замикається за мілісекунди.

Американська Joint Simulation Environment ще до початку операції прораховує до 100 тисяч сценаріїв її розвитку — і безперервно оновлює ці розрахунки на основі даних з поля бою. Це вже не планування. Це живий цифровий двійник війни, що думає разом із командиром.

Паралельно розвивається те, що китайські автори називають «воплощеним інтелектом» — коли машина не просто аналізує, а діє в середовищі. Наземний бойовий робот у вуличному бою демонструє адаптивність, принципово недосяжну для систем із жорстко прошитими сценаріями. А з розвитком самонавчання і тонкого налаштування моделей зброєві платформи починають набувати здатності до самоеволюції — автоматично адаптуючи поведінку під театр дій, тактику і конкретного противника.

Це не фантастика. Це те, до чого Пекін готується системно.

Тил у цій логіці перестає бути тилом — він стає частиною зброї.

Пентагон знизив втрати техніки при транспортуванні з 15% до 2,3%, поєднавши блокчейн і ШІ в управлінні ланцюгом постачання. Система обслуговування F-35 через 14 тисяч бортових датчиків прогнозує відмови з точністю 91% — не після поломки, а до неї. Ізраїльська «розумна пов'язка» у реальному часі регулює дозування ліків пораненому. Дрони доставляють кров прямо на передову. Інтелектуальний тил — це вже не логістика. Це бойова перевага.

Проте стаття була б нечесною, якби зупинилась на перемогах технологій. Китайські автори — і це важливо — прямо називають те, що гальмує мілітаризацію ШІ.

Перше — «чорна скринька». Системи глибокого навчання приймають рішення, які неможливо пояснити ні оператору, ні розробнику. У бою це означає: солдат не може повністю довіряти машині, яка рекомендує вбити. Недовіра вбиває швидкість. Або породжує помилки, які потім неможливо пояснити і нікому пред'явити.

Друге — кібербезпека. ШІ однаково ефективний для захисту і для атаки. Той самий інструмент, що виявляє загрози, вміє їх створювати. Гонка тут абсолютно симетрична.

Третє — і, можливо, найскладніше — інституційна інерція. Армія побудована на ієрархії і авторитарності рішень. ШІ вимагає делегування, довіри до даних і готовності командира визнати, що алгоритм бачить більше. Це не технічна реформа — це ламання культури.

Окремо стоїть питання, яке жодна технологія не вирішить: якщо автономна система вбила мирного жителя, хто відповідає? Оператор? Розробник? Держава? Міжнародного консенсусу немає. Жодної правової рамки для систем із повним «ланцюгом ураження» — від виявлення до удару — досі не існує. І цей вакуум, зауважують автори, стає зручним прикриттям для гонки озброєнь, яка вже йде.

Їхня пропозиція — скопіювати логіку ядерної доби: почати з обмеженого переліку типів озброєнь, встановити «червоні лінії», будувати механізми повідомлення про інциденти. І головне — зберегти за людиною кінцеве право санкціонувати смерть. Навіть у найінтенсивнішому бою має бути «вікно людського втручання». ШІ може підказувати, оцінювати, рекомендувати — але не вбивати самостійно.

Майбутня інтелектуальна війна буде не лише змаганням алгоритму проти алгоритму — це буде протистояння цінностей і інститутів. Якщо технологічний розвиток не буде супроводжуватися відповідальністю, ШІ стане не силою, що захищає людську гідність, а детонатором нового витка гонки озброєнь без правил і без гальм.

Поки НАТО роками підписує протоколи про наміри, Китай уже віддає бойові накази алгоритмам. Журнал «Національна оборона і технології» читають не теоретики в університетах — його вивчають генерали в Пекіні, щоб завтра втілити в метал і код.

А Україна сьогодні — це єдине місце на планеті, де майбутнє вже настало. Ми не маємо розкоші чекати на чужі інструкції чи сертифікати Альянсу. Поки світ дискутує про етику, наш Давид щодня доводить: у війні майбутнього переможе не той, у кого більше танків, а той, чий алгоритм виявиться швидшим за ворожий страх.

Україна вже переросла своїх учителів. Тепер питання лише в тому, чи встигнуть вони бодай щось у нас навчитися, поки Голіаф ще не переступив їхній поріг.

Джерела: Ван Гунцзінь, Ло Бо. «Основні напрямки та прогноз перспектив застосування ШІ у військовій сфері» // 国防科技 [Національна оборона і технології]. 2025. Т. 46, № 4. С. 103–109. DOI: 10.13943/j.issn1671-4547.2025.04.12.