Анатолій Подолський: "Про яке самоврядування може йти мова?"
У рамках спільної ініціативи ГО “Укрмедіа” та ГО “Український соціологічний портал” Моє місто - мої правила 17 липня ми проводили акцію "Розшукується депутат" в Оболонському районі м.Києва і як завжди звертались до оболончан з проханням поділитись своїми думками, враженнями про поточну ситуацію в м.Києві. Дякуємо усім учасникам акції, усім, хто погодився надати інтерв'ю. Це допоможе нам змінити місто на краще!
Наразі рекомендуємо вам подивитись і послухати інтерв'ю з Анатолієм Подольським - провідним науковим співробітником відділу теорії та історії політичної науки, керівником Центру єврейської історії і культури, кандидатом історичних наук.
Анатолій Подольський: "Ми знайшли свого депутата. Це пані Свириденко. Враження (від ії роботи) різні. Був досвід, коли ії підлеглі допомагали. У 14 році ми забрали з Луганську моєї дружини батьків, які там опинились під загрозою взагалі життя і вони жили з нами, і був випадок, коли юристка від пані Свириденко допомогла отримати матеріальну допомогу, оформити пенсію. Тобто є випадок конкретний щодо моєї родини - і це позитивно. В цілому я не бачу (позитива)...
Мені здається має бути відповідальність цих людей іншою. Є куди їм розвиватись...
Не відчуваєш, що ти реально можеш щось змінити в своєму рідному місті. Люди мають бути ближче наближені до рішень, до реальності, до справи.
Я можу додати від себе... Я історик, і зараз є одне питання, яке мене турбує... як українського історика, як громадянина. Є Бабин Яр - місце де були вбити євреї, і не тільки євреї, під час другої світової війни. Там є багато пам'ятних знаків, але немає спільного меморіалу. Це відповідальність держави очевидно при співпраці з громадянським суспільством. Але сьогодні позиція поточного міського голови і КМДА ? ... Я просто знаю цю дискусію і стою в опозиції до цього. КМДА підтримує приватний проросійський фонд, який називається МЦГБЯ - Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» , створений у 16 році, який зайшов на терени України і вони поводять себе до нас як до колонії. Можете себе уявити приватний фонд каже "ми вам побудуємо меморіал, ми вам скажемо як пам'ятати про жертв другої світової війни, ми можемо запросити когось з держави, когось з українських істориків". На мій погляд - це втрата суб'єктності, ідентичності. До нас звертаються як до колонії. Проросійська контора, з країни агресора каже "ми вам скажемо як пам'ятати ваші жертви". І сьогодні поточний склад КМДА, голова КМДА - там люди не мають власної думки, у людей в очах там знак долара. Є якийсь речі, які вони не знають...Вони б почитали якийсь книжки і знали б, що босим в цей світ прийшов і босим підеш. Вони ж не читають книжки і це біда. Якщо той поточний мер підтримує проросійську фундацію, яка буде меморіал будувати?.... і це на мене впливає. Як історик, як громадянин, я стою в опозиції автоматично...Тому що національний меморіал має будувати країна і запрошувати когось. А тут приватний фонд ще з країни, з якою у нас таке протистояння, військовий конфлікт каже " ми вам побудуємо". І це на мій погляд, як історика, це елемент гібридної війни. Пам'ять, культура пам'яті про другу світову війну стає полем битви. Якщо ми це поле битви програємо, наступний крок втрата ідентичності, повернення лексики радянської, російської - "про братів"...
Люди (депутати), які отримали владу того чи іншого рівня, мають робити серйозні речі і тим більше після протестного руху Майдану, після Революції Гідності, після того як люди боролись за права людини, за свободу, за гідність людини і знову втрачати цю гідність? І швидко все забувається... Вони не мають власної думки, вони голосують як їм наказує начальник. Про яке самоврядування може йти мова?
