Американська армія вирішила зробити те, що нікому ще не спадало на думку в такому масштабі: перетворити військову інфраструктуру на активи для інвесторів з Уолл-стріт. Поки інші держави латають бюджетні дірки, Пентагон відкриває двері фондам private equity — Apollo, KKR, Carlyle, Cerberus — із пропозицією «інвестувати у модернізацію». Мова йде про $150 мільярдів. Уряд виділив лише $15, і тепер різницю планують покрити не податками, а креативом фінансистів.

Звучить, як фантастика — "армія без бюджету", що фінансується як стартап. Але економічна логіка тут холодна й витончена. Це не експеримент із державно-приватного партнерства. Це — нова фаза економіки збитків.

Коли втрати перетворюються на активи

Економіка збитків — це система, у якій держава бере на себе фінансування неефективності, прикриваючись необхідністю. Армія, енергетика, транспорт — усе, що не приносить прямого прибутку, але тримає країну в купі.

США ж пропонують інше: збитки не покривати, а продавати!!!

Міністр армії Деніел Дрісколл, колишній банкір, перетворив бюджетний дефіцит на "можливість для інвестицій". Невикористані бази, склади, гектари землі — все це стає капіталом. Фонди будують дата-центри, фабрики з переробки рідкоземів, енергетичні об’єкти. Армія отримує модернізовані майданчики й частку прибутку. Інвестори — стабільні контракти, державні гарантії й відсутність ринку ризику.

Державний дефіцит перетворюється на фінансовий інструмент. Це — класична формула Уолл-стріт: якщо збитки неминучі, зроби їх ліквідними.

Безпека як фінансовий продукт

З точки зору приватного капіталу, армія — ідеальний боржник. Вона не збанкрутує, її зобов’язання підкріплені політичним виживанням держави. Тому для інвестиційних фондів оборонна інфраструктура — це не патріотичний акт, а облігація з безкінечним терміном погашення.

Фінансисти отримують дивіденди не з прибутку економіки, а з постійної потреби в обороні. Це означає, що війна, старіння технологій, навіть геополітична напруга — більше не ризики, а умови прибутковості.

Армія стає частиною фінансового ринку, а фінансовий ринок — співвласником національної безпеки. У цьому полягає моральна інверсія XXI століття: держава передає приватному сектору не лише збитки, а й частину суверенітету.

Фінансова алхімія держави

Дрісколл називає це "інновацією". Але по суті — це гібрид приватизації та субсидії. Фінансисти інвестують не у майбутнє, а в постійне відтворення нестачі. Чим глибше занепадає інфраструктура — тим більший потенціал прибутку.

Так народжується новий парадокс: деградація стає умовою розвитку.

США, звісно, не перші. Римська імперія фінансувала легіони через приватних постачальників. Венеція здавала свої арсенали купцям. Але ніколи ще військова міць не була вписана у фінансовий портфель настільки буквально.

Fort Bragg тепер може конкурувати з Кремнієвою долиною за інвестиції — не в код, а в бетон і дроти.

Від “build, not beg” до “profit, not protect”

Офіційне гасло програми — build, not beg ("будувати, а не просити"). Але суть глибша: США переходять до моделі, де державна слабкість монетизується як ринкова можливість.

Коли бюджетна дірка — це не загроза, а точка входу для інвестора, національна безпека перетворюється на сектор фінансових послуг.

З цього моменту війна перестає бути лише витратною статтею — вона стає стабільним активом. Іронічно, але, можливо, це й є логічний фінал капіталізму: не виробляти товари, не продавати ідеї, а управляти збитками як інвестиційним портфелем.

Підсумок:

Америка перетворює навіть свою втому, свій дефіцит і свою іржаву армійську інфраструктуру на товар. Це не занепад — це монетизація занепаду.

І якщо колись головним експортом імперій були ресурси, технології чи культура, то XXI століття починає нову еру: експорт моделей виживання.

Армія США продає не війну — вона продає спосіб залишатись на плаву у світі, де збиток — це новий прибуток.