Гральний ландромат: як казино стало найкращим інструментом ухилення від податків і виведення капіталу в Україні

Є речі, які важко не помітити. Величезний слон посеред галявини, наприклад. Або мільярди гривень, які щорічно вимиваються з України через ліцензовані казино — з мовчазної згоди тих, хто за це відповідає. Але саме ця мовчанка найбільше і вражає.

Офіційна статистика Національного банку фіксує: у 2025 році оборот легального ринку азартних ігор склав близько 158 млрд гривень. Різниця між прийнятими ставками і виплатами гравцям — так звана GGR, Gross Gaming Revenue — становить порядку 56 млрд. Проста арифметика дає маржу в 30–35%. І ось тут починається найцікавіше.

Аномалія, яку не помічають

У будь-якій розвиненій юрисдикції — Великій Британії, Швеції, Данії, США — стандартна GGR-маржа для казино і букмекерів перебуває в діапазоні 10–15%, а для масових спортивних ліній букмекери взагалі цілять у 5–10%. Показник 30–35% — це не «жирний прибуток», це статистична аномалія, яка за міжнародними стандартами AML є самодостатнім червоним прапором.

Що означає така маржа на практиці? Коли через офіційний, ліцензований контур проходить значно більше грошей, ніж можна пояснити чисто ігровою активністю, — це клінічна ознака того, що через легальну оболонку проводяться «нерыночні» транзакції. Фіктивні виграші. Схемні поповнення депозитів. «Відмиті» кошти, яким потрібна легальна природа.

І при цьому самі учасники ринку відкрито визнають: 40–55% реального обороту досі залишається в тіні, поза ліцензованим сегментом. Виходить парадоксальна конструкція: офіційна статистика з аномально завищеною маржею описує лише «білу» частину потоків, які, своєю чергою, можуть служити правовим прикриттям для грошей, що приходять із сірого і чорного сегментів.

Cosmolot: мистецтво «повернення» мільярдів

Конкретика виглядає ще красномовніше. Бюро економічної безпеки у справі Cosmolot стверджувало: компанія провела близько 4,5 млрд гривень як «повернення невикористаних коштів». Не виграші — повернення депозитів. Різниця принципова: виграш оподатковується ПДФО і військовим збором, а повернення коштів — ні. За підрахунками слідства, ця маніпуляція дозволила уникнути сплати приблизно 1,1 млрд гривень податків.

Це не помилка бухгалтерії. Це архітектурне рішення.

«Повернення депозитів» — один із найстаріших і найпростіших трюків у класичній типології відмивання грошей. Гравець заводить гроші, мінімально грає, а потім виводить кошти вже в статусі «легального повернення». Схема повністю відповідає тому, що FATF і британська Gambling Commission описують у своїх посібниках із AML-ризиків онлайн-гемблінгу: «мінімальна ігрова активність перед виведенням, ставки на низькоризикові результати, використування множини рахунків і дропів».

Favbet і Diamond Pay: коли посередник важливіший за казино

Якщо Cosmolot — ілюстрація податкового ухилення, то справа Favbet разом із платіжним оператором Diamond Pay — ілюстрація системного виведення капіталу.

Розслідування описують Diamond Pay як оператора, що обслуговував від 70 до 90% платежів всього казино-ринку. Коли один посередник контролює майже весь грошовий потік індустрії — це вже не ринок, це монополія на «шлюз». А коли цей самий шлюз допомагав операторам із доведеним російським бенефіціаром виводити заблоковані кошти на мільярди гривень вже після позбавлення їх ліцензій — питання «чи є тут вивід капіталу» перестає бути риторичним.

Окремі матеріали вказують на систематичне заниження бази ПДФО з боку Favbet і маніпуляції зі звітністю по GGR — з оцінкою збитків для бюджету до 2,5 млрд гривень. Власник компанії — Андрій Матюха — на момент ведення цього бізнесу мав чинний російський паспорт. І це не якийсь радянський документ, що залишився з минулого: нові документи громадянина країни-агресора.

Питання знову ж просте: як людина з громадянством Росії отримує ліцензії в Україні, контролює мільярдні транзакції через українські банки і публічно декларує «патріотичну позицію»? Мінцифра, КРАІЛ, СБУ, НБУ — всі ці органи так чи інакше причетні до процесу видачі дозволів. Хто саме підписував?

Міжнародний контекст: це відомо всім

Сказати, що проблема прихована чи неочевидна — значить збрехати. Онлайн-гемблінг входить до трійки галузей із найбільшими штрафами за порушення AML у всьому світі. Дослідження по британському ринку прямо пов'язують цифрові ігрові платформи зі зростанням можливостей для організованої злочинності щодо «конвертації, контролю і приховування» злочинних доходів. Канадський фінансовий розвідник FINTRAC, британська Gambling Commission, американська NVGP — всі вони мають спеціальні бюлетені про схеми відмивання через онлайн-гемблінг.

Китайська влада оцінювала обсяг коштів, відмитих через онлайн-казино лише за дев'ять місяців 2020 року, у 150 млрд доларів. Сума, сумірна з річними бюджетами невеликих держав.

FATF включає гемблінг до переліку секторів підвищеного ML-ризику за визначенням. Онлайн-формат різко підсилює ці ризики — завдяки швидкості, анонімності та транскордонності. Без жорсткого моніторингу транзакцій у режимі, близькому до реального часу, без лімітів, без KYC/AML-контролів і незалежного нагляду — сектор де-факто стає інфраструктурою відмивання. Це не гіпотеза, це висновок міжнародних регуляторів.

Україна запустила цей сектор без жодного з перелічених запобіжників.

Система онлайн-моніторингу DSOM: вічне майбутнє

Система DSOM, яка мала б забезпечити онлайн-моніторинг транзакцій гральної індустрії, досі «впроваджується». До її появи регулятор обмежувався блокуванням доменів нелегальних сайтів — корисна, але принципово недостатня міра, яка жодним чином не стосується транзакційних потоків всередині ліцензованих операторів.

Масове використання дропів, обхід процедур KYC, практика «повернень депозитів» і фактична відсутність ефективних лімітів по ставках та програшах — всі ці обставини офіційно визнаються як народними депутатами, так і слідчими органами в публічних заявах. Тобто проблема відома. Системи відповіді — немає.

Для порівняння: Велика Британія, Швеція, Данія застосовують просту і прозору модель — податок стягується з GGR оператора, виграші гравців не оподатковуються, а замість цього діє жорсткий набір AML-вимог: обов'язкова верифікація особи, ліміти депозитів і програшів, тригери для додаткової перевірки, централізовані реєстри самовиключених гравців, інтеграція з фінансовим моніторингом в режимі реального часу. Великій Британії знадобилися роки гучних скандалів і сотні мільйонів фунтів штрафів, щоб дійти до цієї системи. Україна свідомо стартувала без цього досвіду — ніби навмисне.

Слон на галявині і ті, хто його не бачать

Тут і виникає найголовніше питання. Не «чи є в Україні гральний ландромат» — ознаки цілком очевидні і вписуються у всі відомі міжнародні типології. А чому СБУ, БЕБ і НАБУ — органи, які за своїм функціоналом зобов'язані відстежувати саме такі схеми — публічно не реагують на те, що неможливо не помітити?

Аномально висока маржа при величезній тіньовій частці — це не інсайдерська інформація. Це цифри НБУ, доступні будь-якому аналітику. Кейс Cosmolot з 4,5 млрд «повернень» — матеріали кримінального провадження. Справа Diamond Pay з монопольним контролем над потоками платежів і зв'язками з операторами під російськими бенефіціарами — журналістські розслідування, що були у відкритому доступі. Власники з паспортами країни-агресора, які отримують ліцензії — перевірити це в реєстрах може будь-який студент юрфаку.

Якщо всі ці факти не генерують системної реакції правоохоронної системи — є рівно два пояснення. Перше: системна некомпетентність, при якій відповідні підрозділи фізично не здатні побачити те, що лежить на поверхні. Друге: системна зацікавленість, при якій побачити це — значить зруйнувати чиїсь дуже конкретні фінансові інтереси.

Жодне з цих пояснень не є прийнятним для держави, що воює за своє існування.

Гроші корупціонерів шукають відмивання. Де ще їх відмивати?

В умовах тотального посилення контролю за банківськими операціями, розвитку ARMA і публічного тиску на традиційні схеми — нерухомість, ОВДП через підставних осіб, фіктивний імпорт — гральна індустрія залишається найбільш технологічно зручним і юридично захищеним каналом для відмивання коштів корупційного походження.

Схема елементарна в реалізації. Корупційні кошти заводяться через мережу дропів — номінальних гравців — як депозити. Мінімальна гральна активність для створення виду реальної гри. Виведення як «виграш» або «повернення депозиту» — вже з легальним статусом коштів. При цьому платіжний посередник на кшталт Diamond Pay, що контролює 70–90% ринкових потоків, перетворюється на справжній розподільчий вузол, через який можна рухати гроші практично непомітно для регулятора.

Це не фантазія. Це задокументована типологія FATF, British Gambling Commission, FINTRAC. І саме ця типологія зараз, судячи з усього, відтворюється в Україні в промисловому масштабі.

Архітектори і їхня відповідальність

Закон про легалізацію азартних ігор просувався і приймався за активної участі конкретних політичних акторів, які публічно позиціонували себе як авторів і двигунів реформи. Президент. Профільне парламентське керівництво. Голова податково-фінансового комітету. Їхні імена відомі.

Міжнародна практика дає чіткий прецедент. Навколо мальтійського і філіппінського онлайн-гемблінгу саме так і розгортались події: політичні лідери, що легалізували сектор без достатніх AML-бар'єрів, у підсумку опинялися перед обвинуваченнями у створенні сприятливого середовища для відмивання — і були змушені або радикально посилювати правила, або згортати частину ринку під тиском міжнародних партнерів і регуляторів.

Доказати умисел конкретного депутата по відкритих даних — неможливо. Але встановити системну невідповідність між декларованими цілями «реформи» і фактичним дизайном ринку — цілком реально. Ринок, що системно генерує аномальну маржу, не має ефективного моніторингу, терпить операторів із паспортами ворожої держави і дозволяє мільярдні «повернення депозитів» замість оподатковуваних виграшів — це або груба некомпетентність законодавця, або свідомий дизайн в інтересах конкретних бенефіціарів.

Коректна формула звучить так: нинішня архітектура українського гемблінгу об'єктивно забезпечує функції ухилення від податків, відмивання коштів і виведення капіталу — і не перешкоджає їм. За будь-якими міжнародними стандартами це виглядає або як свідоме допущення, або як груба інституційна недбалість. І те, і інше вимагає не журналістської статті, а кримінального розслідування.

Слон стоїть посеред галявини. Питання лише в тому, чи є в Україні ті, хто наважиться його побачити.