Чому легалізація зброї необхідна негайно?

Роками в українському суспільстві точиться дискусія про необхідність легалізації вогнепальної зброї для громадян. Прихильники легалізації з року в рік доводили, що нинішнє збройове законодавство зроблене, аби максимально ускладнити процедуру отримання, зберігання та використання зброї навіть для самооборони. Їхні опоненти з числа чиновників МВС, політиків та можновладців відмахуються статистикою злочинів, скоєних з використанням вогнепальної зброї, аргументами, що суспільство ще не готове до такого кроку і, що українцям треба час, аби навчитися терпіти один одного і не перестріляти при найпершій нагоді.

Конструктивні аргументи були в обох сторін конфлікту, втім, сама доля довела, яка позиція є правильною. Коли 24 лютого російські війська перейшли наш державний кордон стало зрозуміло, що кожен громадянин має право на носіння, зберігання та користування (для самооборони) вогнепальною зброєю. І це вже не питання правового нігілізму, етики чи примх окремо взятих особистостей. Наразі це питання виживання нашого народу.

Відсутність зброї в широкого загалу населення створила великі проблеми в перші дні війни, які всі бачили неозброєним оком. Неспроможність швидко розгорнути мережу самооборони в прифронтових містах та національного спротиву в окупованих регіонах. Була велика кількість людей з ентузіазмом, які готові були захищати свої громади від мародерів та диверсантів, які збиралися в загони, де в кращому випадку була одна гвинтівка на двох, трьох бійців. Але найстрашніший і найкривавіший аргумент за легалізацію вогнепальної зброї народився на окупованих територіях Київської області, де після відступу російських військ були знайдені чисельні докази злочинів проти беззбройного мирного населення.

Звідси постає питання: чи відбулася б різанина в Бучі, Бородянці, Ірпіні, Гостомелі, якби кожен господар, кожен громадянин мав би власну зброю? Чи розстрілювали б людей із зав’язаними за спинами руками, якби в кожному селі люди створили загони самооборони. Чи змогли б окупанти гвалтувати українських дівчат, якби в кожної жертви був би в сумочці револьвер? Відповіді на ці питання доволі очевидні.

Події російського вторгнення довели, що кожен громадянин України має право захистити себе, свою родину, майно, свою незалежність зі зброєю в руках. В підвалах і катівнях Бучі не було чиновників з дозвільної служби. Там були люди зі зброєю і без. Там були кати та жертви. Там були ті, хто за допомогою зброї мав право задовольняти свої садистичні потреби та ті, хто не мав більше жодних прав. Яскравим свідченням того, що на фоні цих подій суспільство готове озброюватися, є результати нещодавнього голосування в «Дії», де більшість респондентів, а це сотні тисяч українців, проголосували за право українців на самозахист. 

НВР «Правий сектор» завжди виступав за легалізацію зброї та право громадян на самозахист. «Особиста безпека всіх чесних українців – важлива тема для нас. Цивілізований ринок короткоствольної зброї, при пильному нагляді держави, є ціллю «Правого сектору», – казав голова нашої партії Андрій Тарасенко. Ми також виступаємо за перегляд закону про необхідну самооборону, аби людина, яка захищає себе та своє життя, більше ніколи не сиділа на лаві підсудних.

Автор: Вадим Єрмілов, боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».