Сучасний націоналізм простими словами

Перед тим, як говорити про націоналізм, спершу спробуємо розібратися із найпоширенішими міфами про націоналістів та їх світогляд. На основі цих міфів людям нав’язують хибне та шкідливе розуміння ідеології націоналізму. 

МІФ ПЕРШИЙ.
Націоналізм і нацизм – майже одне і те ж.

Взагалі, більшість агресивних ідеологій поширилася завдяки більшовикам з московської імперії. З часом, коли і європейські політики збагнули користь від давно забутих диктатур, ідеї тоталітаризму проросли та в Європі. Зокрема в Австрії нікому не відомий художник зміг зібрати навколо себе достатньо прихильників ідеї націонал-соціалізму. Саме так, слово “соціалізм” там не випадкове. Молодий Адольф ще тоді казав, що комуністи зійшли з правильного курсу марксизму, і потрібно робити свій луна-парк соціалізм, з усім набором для розваг трудящих. Ну й оскільки рай рейх він мав на меті будувати тільки для німців, то інші нації мали забезпечувати будівництво світлого майбутнього. У цьому і була єдина розбіжність між нацистами та соціалістами. Ця розбіжність полягала у питанні, кого вважати ворогом народу?

У цьому і полягає докорінна відмінність нацистів, як послідовників марксистів, від націоналістів, чия ідеологія незмінна вже тисячі років: нація має бути самодостатньою у своєму розвитку і процвітанні. Націоналісти прагнуть розвинути культуру, науку й економіку своєї нації коштом своєї праці та умінь. Націоналіст – це добрий сусід, зайнятий своїм господарством. Якщо Ви маєте з ним приязні стосунки, то і Вам буде добре. Але, не приведи Господи, комусь сваритись з націоналістами – тікають навіть нацисти навперегони з більшовиками.

МІФ ДРУГИЙ.
Націоналісти – це праворадикали.

Я вам скажу, що дуже зручно навішувати ярлик радикала, після цього можна нести будь-яку нісенітницю – «піпл схаває». Власне, згадайте казки кремлівської пропаганди про «Правий сектор».

Але, чи ж насправді ті, хто «праві» – завжди є радикалами? 
Якщо подивитись у Вікіпедію, то, наприклад, серед послідовників марксистських ідеологій, зокрема феміністок, нараховується понад сорок основних течій, з яких за назвою та описом, на мою думку, не менше половини – радикальні. То чого ж феміністок не називають «ліворадикалами»? Бо, як кажуть маркетологи: «не в тренді», тобто наразі дуже немодно називати будь-який лівий ідеологічний рух «радикальним», навіть, коли цей рух сповідує справді радикальні методи впливу на суспільство. Нагадаю про сумнозвісний BLM, тобто це радикали, які часто-густо у своїй діяльності переходять межу, яка окреслена в кримінальному кодексі. Ну, мета в них така – домінування над білими, будь-яким способом. 

Щодо націоналістів, зокрема українських, то насамперед, – це перш за все патріоти України. Для прикладу, перша точка Декалогу ОУН: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї». 

Давайте спрощу: присвятити своє життя створенню Української Самостійної Соборної Держави. Ну як Вам, радикалізм? Нічого собі! Все нації! Звичайно, для лібералів, чиє гасло говорить, що інтереси індивіда є вищими інтересів суспільства, по-простому кажучи: клали ми на вас із приладом, гасло «Україна понад усе» є проявом радикалізму, а в деяких країнах і тероризму.

МІФ ТРЕТІЙ
Націоналісти мають на меті вигнати з України всіх «неукраїнців».

Така собі лякалка для гостей з-за кордону, більше розрахована на неосвічених мокшан. При тому, кремлівські пропагандисти використовують як аргумент вислів Миколи Міхновського «Україна для українців», позбавляючи його контексту, в якому його використовував сам автор. 

Отже: «Україна для українців і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і побіда – це доля борців за народну справу. Вперед, і нехай кожний із нас пам’ятає, що, коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!» (Міхновський М. І. Самостійна Україна. - К. Діокор, 2002). Отож, один із ідеологів українського націоналізму говорить про визвольну боротьбу українського народу. І погодьтесь, кожен, хто не вважає себе українцем, мав би шукати кращої долі в інших краях, де знайдеться місце і для нього. Метою ж націоналістів є зібрати в Україні тих людей, які готові жити і боротись за благо України, тобто бути українцями.

МІФ ЧЕТВЕРТИЙ
Націоналісти «ущємляют руський язик»

Саме так говорять кремлівські рупори, ігноруючи не тільки здоровий глузд, але й Конституцію України. Зокрема стаття 10: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Цю статтю московити трактують, як добровільний обов'язок розвивати мови нацменшин. Але ж держава Україна гарантує вільний розвиток, тобто не перешкоджає йому. Отже, маєте бажання розвивати – розвивайте, але не вимагайте у держави законодавчої підтримки, бо згідно з тією ж Конституцією: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Отже, все згідно з вище вказаним законом. У побуті Ви можете вільно обирати мову спілкування на власний розсуд, в усіх інших сферах відносин дотримуйтесь, будь ласка, закону. Саме це вимагають націоналісти – дотримання закону та Конституції. 

МІФ П'ЯТИЙ 
Націоналісти тримають в заручниках мирне населення та «кошмарять» ЗСУ

Так, ми настільки всеосяжна і впливова організація, що тримаємо в страху не тільки мирне населення, але й маємо абсолютний вплив на всі ЗСУ. Ми настільки проникли в суспільство, що Штазі згризли б зуби від заздрощів. А, якщо серйозно, то будь-який «рукотворний» міф несе на собі відбиток свого творця. Саме таку модель суспільства бажають втілити на московії. Це їхнє бачення ідеального світу. 

Бачення національної держави та впливу націоналістів у ній повністю протилежне. Ми бачимо українців вільними у своїй незалежній країні. Неможливо замінити відданість та любов до Батьківщини страхом бути покараним за її зраду. Коротко та влучно висловився Степан Андрійович Бандера: «І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!», і мільйони відповідатимуть: «Героям слава». Московитам того не зрозуміти.
 
Отже, коли хтось намагається створити новий міф про націоналістів, потрібно пам'ятати, що, перш за все, націоналізм – це любов і повага до своєї нації, шанування традицій та глибока і непохитна віра у перемогу в цих національно-визвольних змаганнях.

Попри намагання представити український націоналізм, як ідеологію, яка виникла в середині минулого сторіччя, потрібно пам'ятати про батька українського націоналізму – Тараса Григоровича Шевченка. Визначення нації: «І мертві, і живі, і ненароджені» та критика лібералів, їх фальшивої турботи про націю та псевдопатріотизм, його творча та філософська спадщина стали основою для відновлення національно-визвольної боротьби української нації.

Я говорю про відновлення визвольних змагань, тому що життєздатність нації піддається випробуванням увесь час. Слабкі, не здатні до розвитку нації, поступаються місцем сильним. Ті народи, які забувають про своє тисячолітнє коріння, не здатні перемогти у боротьбі за виживання. Наприклад, сучасний наратив московії про молоду державу Україну покликаний знищити пам'ять про великих предків та їх перемоги. Згадайте про герб України: Володимирів Тризуб. Цей символ носили київські князі за двісті років до перших згадок про поселення фіно-угрів у північних болотах, на околицях цивілізованого світу, яким на той час була Київська Русь. Тому четверта точка Декалогу: «Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба» нагадує нам про необхідність постійно виборювати право своєї нації на існування не лише в сучасному світі, але й в історії. Бо, як відомо, історію пишуть переможці.

Юрій Гуренко, боєць ДУК ПС, керівник Київського осередку партії "Правий сектор"