Чому Сталін не святкував 9 травня «День Перемоги», а війну вважав програною?
Існує безліч гіпотез і теорій, а також наукових і науково-популярних книжок про зовнішню і внутрішню політику СРСР, яка, за словами одних авторів, сприяла розпалюванню війни в 1939 році, а за словами інших — всіляко намагалася уникнути конфлікту. І кожна з цих гіпотез і тверджень має своїх прихильників, які готові наполягати на тому, що все було саме так — або зовсім інакше.
Аж до травня 1965 року «День Перемоги» практично не відзначався взагалі. І це було зрозуміло: на той момент ще були живі майже всі фронтовики, які добре знали справжню ціну цієї Перемоги — та й причини цієї великої війни.
І саме з цих причин Сталін узагалі не любив згадувати ту війну, адже вважав її своїм найбільшим поразкою, а її наслідки — катастрофою.
То яку ж таємницю приховував Сталін і чому, завоювавши більше територій, ніж Чингісхан, він вважав себе переможеним?
Дві Перемоги
Невелика ремарка. Перш ніж почати розгрібати авгієві стайні історії, необхідно хірургічно точно розділити дві війни:
Друга світова війна — яка почалася 1 вересня 1939 року, коли СРСР (тобто Росія) та Німеччина були союзниками;
Велика Вітчизняна війна — яка почалася 22 червня 1941 року, коли Німеччина з розумінням поставилася до ініціативи Сталіна і завдала превентивного удару по своєму колишньому союзнику.
Днем завершення Другої світової війни вважається 2 вересня 1945 року, а Днем перемоги над нацизмом у всьому світі — 8 травня 1945 року.
Росія ж, як країна зі своєю «особливою історією», відзначає День Перемоги — 9 травня, а День перемоги над Японією — 3 вересня.
Чому? Щоб, знову ж таки, приховати той факт, що у Другу світову війну Росія вступила як союзник гітлерівської Німеччини.
Комуністичний Інтернаціонал — світська версія «Третього Риму»
Російська імперія — це держава, що виросла на ідеологічно-релігійній доктрині «Москва — Третій Рим», згідно з якою саме Москві судилося володарювати над світом.
Микола II зрікся цієї ідеї світового панування у 1915 році, а в 1917-му остаточно склав із себе повноваження. Це був непростимий вчинок, адже він суперечив офіційній версії церкви про богообраність російського царя.
Поки Микола II вагався, ідеолог комуністичного Інтернаціоналу В. І. Ленін уже чітко знав, яке місце посяде в історії. Саме тому ще в 1916 році він писав:
«Світове правління перейде до рук пролетаріату внаслідок другої імперіалістичної війни»!
Ленін добре розумів, що результатом Першої світової стане Друга, і був готовий почати її негайно, щойно в країні завершиться ідеологічний переворот. Так і сталося, коли у 1917 році владу в Росії захопили більшовики.
Країна пройшла необхідне ідеологічне перезавантаження — і одразу розпочала війну проти тих, кого не надихала ідея червоного імперіалізму.
Нове червоне керівництво повернуло столицю до Москви — і практично одразу розгорнуло прапор «Третього Риму» — прапор війни за світове панування.
«Ми — партія класу, що йде на завоювання світу»,
— писав Михайло Фрунзе.
«СРСР — це перший рішучий крок до створення Всесвітньої Радянської Соціалістичної Республіки»,
— зафіксовано в Декларації про утворення СРСР 1922 року.
Битва за Німеччину
Руїна та війна за спадщину Російської імперії у 1918–1919 роках не зупинила Леніна, який замість відбудови самої Росії вклав колосальні кошти в розпалювання революцій у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині.
Червона Росія знаходила ресурси, аби підтримувати пожежу світової революції — грошима, зброєю, пропагандистською літературою.
У Петрограді масово друкуються комуністичні газети «Die Weltrevolution» («Світова революція») та «Die Rote Fahne» («Червоний прапор»), які одразу відправляються до Німеччини.
Ленін писав:
«Зараз нас від перемоги над капіталізмом у всьому світі відділяють лише місяці»!
Але Ленін прорахувався. Його план було розкрито, і завдяки припиненню фінансування зарубіжного пролетаріату — всі до одного комуністичні режими Європи впали, проіснувавши менше року. Проте світову пожежу, що спалахнула на уламках Російської імперії, вже було не зупинити.
У 1920 році, замість того, щоб розвивати мирну пролетарську державу, більшовики починають наступ на Берлін, вважаючи Польщу на їхньому шляху — лише незначною перешкодою.
Так, сприятливий момент для захоплення Німеччини у 1918 році вже було втрачено, але у Леніна залишалась тверда впевненість, що виснажену після Першої світової Німеччину все ще можна окупувати. На його думку, Німеччина — це бочка з бензином, якій бракує лише іскри.
Саме тому Ленін вимагає від Тухачевського:
«Шалено пришвидшити наступ на Польщу»!
Але…
У 1920 році Польща так і залишилась непрохідним бар’єром для пожежі революції. «Диво на Віслі» врятувало Європу.
Цікаво, що «диво» стало можливим великою мірою завдяки участі в ньому українських дивізій, яких не добили ані поляки, ані червона Росія.
Чому Ленін так рвався в Німеччину?
Відповідь можна знайти в листі Едо Фіммена до Зінов'єва від 19 жовтня 1923 року:
«Червоній армії... не вистачає нового сучасного озброєння: танків, гармат, літаків, аби вести сучасну війну за межами Росії. І навіть якщо Червона армія завдасть переможного удару через Польщу, вона прийде знесиленою і головним чином — із запізненням, щоби допомогти німецькій революції»...
— писав один із лідерів лівого крила нідерландської та міжнародної соціал-демократії Едо Фіммен.
«Пролетарська революція в Німеччині становитиме загрозу не лише Версальському мирному договору, а й усім капіталістичним державам... Тобто, якщо й роздмухувати світову пожежу — то саме з Німеччини, а не з якоїсь іншої європейської країни»...
Виходить, що ключ до світового панування, на думку Леніна, — у Німеччині. Її міць і географічне положення робили її плацдармом для подальшого захоплення Європи.
Німецький меч кувався в СРСР
11 серпня 1922 року, всього через чотири місяці після того, як радянська делегація на Генуезькій конференції запропонувала загальне скорочення озброєнь, було укладено тимчасову угоду про співпрацю між Рейхсвером і Червоною армією.
Співпраця між обома країнами охоплювала різноманітні форми:
взаємне ознайомлення зі станом і методами підготовки обох армій через направлення особового складу на маневри, польові навчання, академічні курси;
спільні хімічні досліди;
організація танкових та авіаційних шкіл;
відрядження до Німеччини представників радянських управлінь — Управління військово-повітряних сил, Науково-технічного комітету, Артуправління, Головсанупру тощо — для вивчення окремих питань та ознайомлення з організацією низки секретних робіт.
Завдяки такій «тісній» військовій співпраці, вже в 1923 році Німеччина знову опинилася на межі революції.
У Німеччину знову спрямовуються великі фінансові ресурси, мобілізуються всі комуністи, які володіють німецькою мовою:
«Німецька комісія Комінтерну у складі Зінов'єва, Бухаріна, Сталіна, Троцького... та низки німецьких товаришів мала низку конкретних рішень щодо прямої допомоги німецьким товаришам у справі захоплення влади».
У Німеччину направлялись не просто бойовики, а керівники найвищого рангу — серед них нарком Шмідт, член ЦК Радек та багато інших. Але знову більшовикам не пощастило — революція 1923 року в Німеччині провалилася.
Багато в чому цьому завадили проблеми всередині самого СРСР: Ленін уже не володів ясністю розуму, а Сталін ще не встиг узурпувати повну владу в країні.
Втім, Росія продовжила вкладатися в німецьку військову машину.
У 1924 році в Липецьку було створено авіаційну школу Рейхсверу — об'єкт «Липецьк», що проіснував майже десять років, замаскований під 4-у ескадрилью авіаційної частини Червоного повітряного флоту.
У 1926 році союзники створили танкову школу «Кама» у Казані.
Найзасекреченішим об'єктом Рейхсверу в СРСР була школа хімічної війни «Томка», розташована в Самарській області, поблизу міста Вольськ. На цей об’єкт німці вклали близько 1 мільйона марок.
«Третій Рим» — батько й ідейний натхненник «Третього Рейху»
Початок нового витка боротьби за Німеччину можна віднести до 1927 року, коли Сталін, який вже цілком опанував Росію, заявив:
«Неможливо покінчити з капіталізмом, не покінчивши з соціал-демократизмом».
Сталін роздмухував вогонь війни, вимагаючи від підконтрольних йому німецьких комуністів перейти до активної боротьби з правлячими в Німеччині соціал-демократами (пацифістами):
«По-перше, безперестанна боротьба із соціал-демократизмом по всіх лініях... включаючи розвінчання буржуазного пацифізму»...
— заявив він, щоправда, вже у 1928 році.
Фактично, Сталін відкрито почав вимагати війни.
І ось, через п’ять років, до влади в Німеччині приходить партія, яка, немов вторуючи Сталіну, відкрито заявляє про свої наміри розв’язати велику війну.
Це — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія під керівництвом Адольфа Гітлера.
Партія, яка протягом 13 років безуспішно намагалася піднятися на політичний Олімп Німеччини.
Партія, яка, за дивовижним збігом обставин, була створена одночасно з проголошенням наміру Леніна розпалити революцію в Німеччині!
Чи може бути випадковістю те, що програма партії Гітлера майже до літери збігалася з усіма цілями войовничого комунізму:
розв’язати велику війну,
виснажити Європу,
ослабити європейські уряди,
створити революційну ситуацію й, як наслідок, здійснити революцію?
На підтвердження цієї думки можна навести слова Сталіна, сказані ще у 1927 році, коли він, вторуючи Леніну, заявив про неминучість Другої імперіалістичної війни, але ролі, яку в ній відводив собі СРСР, він окреслив дещо інакше:
«Ми вступимо, але вступимо останніми, щоби кинути на шальку терезів гирю, яка могла би переважити»...
Виходить, що вже за п’ять років до приходу Гітлера до влади, Сталін знав, хто розпалюватиме війну в Європі.
Інакше кажучи, у 1927 році Сталін фактично наймав Третій Рейх як таран для штурму воріт Європи.
Пакт Молотова — Ріббентропа
23 серпня 1939 року Радянський Союз і Німеччина підписали договір про ненапад, відомий як «Пакт Молотова — Ріббентропа», а рівно через тиждень почалася Друга світова війна.
1 вересня 1939 року Німеччина ввела свої війська на територію Польщі, а 3 вересня їй оголосили війну Велика Британія та Франція. США тим часом несподівано заявили про свій нейтралітет.
Чи здогадувався тоді Гітлер, чим закінчиться розв’язана ним війна проти цілого світу? Чи розумів, що один він не впорається?
Так. І ще раз — так.
Але Гітлер був упевнений, що одночасно з ним — 1 вересня — до Польщі увійде і Сталін!
От тільки у Сталіна був зовсім інший план. План, про який Гітлер навіть не підозрював.
У серпні 1939 року Сталін запросив до Москви делегації Великої Британії та Франції, аби заявити, що більше не довіряє Гітлеру, який став занадто небезпечним. Він отримав обіцянку від британців і французів, що у разі німецького нападу на Польщу, вони негайно оголосять війну Німеччині.
Закріпивши цю домовленість із західними країнами, що робить Сталін?
Починає переговори з Гітлером, пояснюючи йому, що потрібно напасти на Польщу, бо — мовляв — Англія і Франція не втручатимуться, з огляду на їхні «домовленості».
Гітлеру не залишалося нічого, окрім як повірити — і 23 серпня 1939 року він підписує Додатковий секретний протокол, який ділить Польщу на дві частини. Після чого військові сторін погоджують дії, що мали розпочатися одночасно.
Але…
Коли вранці 1 вересня пунктуальні німці вже вели бойові дії з запеклим опором польської армії, радянські війська навіть не зрушили з місця.
Сталін і не думав нападати на Польщу 1 вересня — він підставив Гітлера!
Лише коли Гітлер практично довів свої війська до кордонів СРСР, Сталін — після довгих умовлянь західних союзників — перейшов польський кордон. Без єдиного пострілу в бік німецьких військ він «зупинив» їхній наступ, причому — по дивовижному збігу — чітко по раніше погодженій лінії поділу Польщі!
У результаті цієї багатоходівки Сталіна:
Гітлер — єдиний винуватець початку Другої світової;
Сталін — союзник Гітлера, але в очах решти світу — миротворець;
Англія і Франція — воюють з Німеччиною на всіх фронтах.
Згадаємо, що писав Ленін у 1916 році:
«Світове правління перейде до рук пролетаріату внаслідок другої імперіалістичної війни»!
Повторимо, що писав Сталін у 1927 році:
«Ми вступимо, але вступимо останніми, щоб кинути на шальку терезів гирю, яка могла б переважити»...
Можна сказати, що доля Німеччини була вирішена ще тоді, адже про загарбницькі плани СРСР знала лише Німеччина, а починаючи з вересня 1939 року її більше не сприймали як рівного суб’єкта переговорів.
Зірваний блицкриг Сталіна
«Починаючи з жовтня 1939 року, Генеральний штаб Червоної армії почав планувати бойові дії проти Німеччини»…
— пише кандидат історичних наук, полковник у відставці Валерій Данілов.
Сталін неспішно готувався до того, що Гітлер остаточно виснажить супротивників, і, як у випадку з Польщею, «звільняючи» Європу від свого колишнього союзника, Радянський Союз непомітно «звільнить» увесь континент від капіталістів-узурпаторів, додавши до СРСР ще кілька десятків «республік».
Визвольна війна планувалася на кінець 1941 року.
Як Сталін готувався до війни?
Щоби встигнути як слід підготуватись, 1 вересня 1939 року був ухвалений закон про загальний військовий обов’язок. Сталін знав, що війна з Польщею — це не локальний конфлікт, а саме початок Другої світової війни, яку він, за звичкою, називав Імперіалістичною війною, отже, готуватися слід було серйозно.
З квітня 1940 року почалась розробка мобілізаційного плану, який 12 лютого 1941 року був остаточно затверджений урядом.
Сталін почав зосереджувати армії на нових західних кордонах СРСР. Загалом передбачалося розгорнути:
8 фронтових та
29 армійських управлінь,
що перевершувало за чисельністю будь-які інші армії світу.
Після мобілізації чисельність збройних сил СРСР мала становити:
9 мільйонів солдатів,
понад 106 тисяч гармат і мінометів,
37,8 тисяч танків,
22,2 тисяч бойових літаків,
10,7 тисяч бронеавтомобілів,
близько 91 тисячі тракторів та
595 тисяч автомашин.
Згідно з планом МП-41, мобілізаційне розгортання Червоної армії передбачалося здійснити по ешелонах протягом одного місяця.
До літа 1941 року у прикордонній зоні вже було зосереджено приблизно 4–5 мільйонів радянських солдатів, чисельність яких мала зрости до 6 мільйонів, а загальна чисельність Червоної армії — до 9 мільйонів!
«Для війни з Німеччиною з наявних у Червоній армії 303 дивізій було виділено 247 (81,5%), які після мобілізації нараховували би понад 6 мільйонів солдатів, 62 тисячі гармат і мінометів, 14,2 тисяч танків та 9,9 тисяч літаків»,
— пише дослідник Михайло Мельтюхов.
Чи знали в Німеччині про ці плани Сталіна? — Так.
Гітлер вже досить добре вивчив свого «союзника», і тому почав готувати план порятунку. Божевільний, але — у його становищі — єдино можливий.
«Починаючи з лютого 1941 року розпочалося зосередження й розгортання Вермахту біля радянських кордонів…
Всього з лютого до 21 червня на Схід було перекинуто 89 дивізій.
До 18 червня завершилося зосередження основних сил Люфтваффе, які розташовувались у 200-кілометровій прикордонній зоні.
Всього для війни проти СРСР Німеччина виділила з 209 наявних дивізій — 155 (74,5%), які нараховували 4 мільйони осіб, 43,8 тисяч гармат і мінометів, 4,2 тисяч танків і штурмових гармат і 3,9 тисяч літаків.
Крім того, союзники Німеччини розгорнули біля кордонів СРСР ще 37 дивізій, у яких налічувалося 715 тисяч осіб, 5,5 тисяч гармат і мінометів, 262 танки та 937 літаків»…
— пише Мельтюхов.
Чи знав про ці переміщення Сталін? Чи підозрював плани Гітлера? Чи хвилювався?
Знав. Але не хвилювався.
І з насмішкою сприймав повідомлення розвідки, що Гітлер може зрадити і розвернути зброю проти нього.
Чому?
Бо будь-який воєнний стратег вам скаже: при тому співвідношенні сил, яке складалося на радянсько-німецькому кордоні, перевага була очевидно не на боці Німеччини. Сталіну просто було смішно дивитися на потуги Гітлера, доля якого, як і доля всієї Європи, на його думку, вже була вирішена.
Може, Сталін готувався до оборони?
Версія про те, що Сталін готувався до оборонної війни, постійно мусується на різного роду пропагандистських каналах. Ідея, звісно, зручна, от тільки вона легко розбивається об факти.
Скажіть: навіщо оборонній Червоній армії п’ять повітряно-десантних корпусів і дев’ятнадцять гірськострілецьких дивізій?
Куди, дозвольте запитати, десантуються оборонні війська?
А за дивним збігом усі гірськострілецькі дивізії РСЧА були зосереджені біля кордонів із Румунією!
Відповідає кандидат історичних наук, полковник у відставці Валерій Данілов:
«Для Сталіна не був секретом і план «Барбаросса». Уже 28 грудня 1940 року, на десятий день після його затвердження, основні положення цього документа вже перебували в руках радянської розвідки. Не були таємницею і регулярні заходи Вермахту з нарощування сил і засобів уздовж західного радянського кордону. У передостанньому передвоєнному розвідувальному зведенні по Західному напрямку від 5 червня зазначалося:
„Загальна кількість німецьких військ на нашому західному кордоні з Німеччиною та Румунією на 1 червня досягає 120–122 дивізій“».
Тобто: знаючи про плани Німеччини, Верховне командування не наказує своїм військам:
будувати оборонні споруди,
копати протитанкові рови,
окопуватись,
облаштовувати укріплення…
І взагалі — жодним чином не готуватись до оборони!
Це означає, що причиною зосередження колосальної кількості військової техніки та особового складу біля кордону з Німеччиною була лише одна — і вона не мала нічого спільного з обороною.
Останній і вирішальний бій
Щоб відповісти на запитання, що робили 80% усіх збройних сил РСЧА біля кордону з Німеччиною, слід звернутися до документу:
«Міркування щодо плану стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу у випадку війни з Німеччиною та її союзниками».
Документ було складено заступником начальника Оперативного управління Генштабу генерал-майором О.М. Василевським.
Рукопис було уточнено й відредаговано першим заступником начальника Генштабу генерал-лейтенантом М.Ф. Ватутіним.
Документ був адресований голові Ради народних комісарів СРСР Й.В. Сталіну. Роботу над ним завершили між 7 і 15 травня 1941 року.
У преамбулі йшлося:
«Атакувати німецьку армію в той момент, коли вона перебуватиме в стадії розгортання й ще не встигне організувати фронт та взаємодію родів військ».
До документа додавалися:
план стратегічного розгортання ЗС СРСР у Європі;
план бойових дій на випадок війни з Німеччиною;
схеми розгортання на карті;
схеми розташування сил на трьох картах;
схема співвідношення сил;
три карти базування ВПС на заході.
Подібні документи є у багатьох країнах, які готуються до відбиття агресії.
Але цей документ був абсолютно унікальним: на відміну від усіх інших, СРСР не готувався до оборони!
У 1941 році сили РСЧА мали чітку вказівку — наступати!
Ба більше — у документі була спеціально закладена моральна формула, що виправдовувала агресію СРСР проти союзної тоді Німеччини:
*«Про справедливі й несправедливі війни іноді дають таке тлумачення: якщо країна першою напала на іншу й веде наступальну війну — така війна вважається несправедливою.
З цього робиться висновок, нібито Червона армія має вести лише оборонну війну, забуваючи істину, що БУДЬ-ЯКА ВІЙНА, ЯКУ ВЕСТИМЕ СОЮЗ РСР, БУДЕ СПРАВЕДЛИВОЮ.
Враховуючи, що Німеччина на цей момент утримує свою армію в мобілізованому стані з розгорнутими тиловими структурами, вона має змогу нас випередити у розгортанні й завдати раптового удару.
Щоб не допустити цього і розгромити німецьку армію, вважаю: ні в якому разі не дозволяти ініціативи дій німецькому командуванню,
упередити противника в розгортанні і атакувати німецьку армію в той момент, коли вона буде ще у фазі розгортання і не зможе організувати фронт і взаємодію».
Згідно з планом, головний удар армій Південно-Західного фронту мав відрізати Німеччину від її союзників — Італії, Румунії й Угорщини, а також перекрити доступ до «нафтової артерії» — румунської нафти, на якій трималася вся техніка Вермахту.
План був по-своєму простий і геніальний.
Начальник штабу верховного командування Вермахту, фельдмаршал Вільгельм Кейтель, вважав, що радянський наступ на Німеччину у 1941 році міг:
«Поставити нас у стратегічно та економічно критичне становище».
Те, що ідея напасти на Німеччину не була спонтанною, доводить і секретна постанова Політбюро від 19 лютого 1941 року — «Про розгортання фронтів на базі військових округів».
Цю постанову ухвалили через три тижні після призначення Жукова начальником Генштабу і за чотири місяці до початку війни.
У травні 1941 року Жуков почав реалізацію плану:
до західного кордону прибуло 939 ешелонів із військами та технікою, під виглядом «навчальних зборів» із запасу було призвано 801 тисячу резервістів.
З 14 по 19 червня телеграмами Жукова військові ради прикордонних округів зобов’язувалися до 22–23 червня вивести польові управління фронтів — які існували вже кілька місяців — у польові пункти.
А 19 червня 1941 року секретним наказом прикордонні військові округи було перетворено на фронти — а це завжди робиться лише за кілька днів до початку наступу.
Перекидання військ тривало до самого початку війни, з розрахунком завершити концентрацію до 10 липня 1941 року.
Але Гітлер виявився добрим учнем візантійськи підлого тирана Сталіна…
Віроломний удар у спину
Цьому факту ніхто не надає значення, але він залишається фактом: Сталін мав намір напасти на Німеччину у період з 4 по 10 липня 1941 року, розраховуючи на те, що в цей час німецькі війська розпочнуть масштабні бойові дії проти Британії, включаючи висадку десантів на Британські острови.
Про це командуючі фронтів були офіційно проінформовані:
«Штабам військових округів (фронтів) та підпорядкованим їм армійським і корпусним штабам до 1 липня 1941 року бути готовими до проведення наступальних операцій, завершивши відповідні командно-штабні ігри.
Ніяких інших заходів без особливого розпорядження не проводити».
Історик Андрій Бондаренко з цього приводу зазначає:
«Хіба не пояснює цей секретний документ, чому той самий Сталін так наполегливо вимагав від військового керівництва країни — наркома Тимошенка та начальника Генштабу Жукова — одного і того ж:
за жодних обставин не спровокувати німців на передчасні дії на Сході, поки вони ще не зав’язли в десантній операції проти Англії на Заході?»
Усе вірно. Сталін повірив дезінформації про нібито підготовку Німеччиною десанту на Британські острови в період 4–10 липня 1941 року.
Він збирався ударити в спину Гітлеру саме в цей момент, обґрунтовуючи це «допомогою англійцям».
Для цього вже були підготовлені відповідні заяви радянського уряду, де, серед іншого, говорилось:
«СРСР більше не може байдуже спостерігати за злочинами нацизму в Європі».
Але німці переграли Сталіна.
І що найцікавіше — попередили про свою атаку у справжній німецькій, майже лицарській манері, заздалегідь — офіційно.
У ніч на 22 червня 1941 року радянського посла в Німеччині Владимира Деканозова викликали до міністра закордонних справ Третього Рейху Йоахіма фон Ріббентропа.
Перекладачем виступив Ерік Зоммер, у присутності якого і було вголос зачитано меморандум уряду Німеччини.
У документі згадувались:
численні прикордонні інциденти,
порушення повітряного простору й сухопутних меж,
небезпечна активність РСЧА поблизу кордону.
До сьогодні незрозуміло, чому радянська влада приховувала цей факт і натомість пропагувала міф, що Німеччина напала «без оголошення війни».
Ймовірно, це робилось з пропагандистською метою — щоб показати Гітлера підступним агресором, а СРСР — жертвою, яка прагне миру.
Проте навіть після початку війни Сталін не вірив у можливість німецького нападу.
Про те, що німці перейшли в наступ, Сталіну доповів начальник Генштабу Георгій Жуков о 4-й ранку 22 червня 1941 року.
Згідно зі спогадами Жукова в книзі «Спогади та роздуми», приголомшений Сталін не дав жодної реакції, лише важко дихав у слухавку.
Після неймовірно довгої паузи він обмежився тим, що наказав Жукову й наркому оборони Тимошенку їхати на нараду в Кремль.
Так 22 червня 1941 року Гітлер, у відчайдушній спробі врятуватися, зруйнував мрію Сталіна про світове панування та тріумф ідеології Москви як «Третього Риму».
Чому Сталін не святкував День Перемоги
Міфи про «віроломний напад», страшилки про «фашистів-людожерів», байки про «тотальне винищення всіх неарійських народів» та інші приклади антинімецької кремлівської пропаганди стали основою сталінської політики помсти — за те, що учень перевершив учителя.
Ця програма шовіністичної істерії вже застосовувалась у Російській імперії під час Першої світової війни, тож не дивно, що Кремль знову повернувся до старої методички.
Будемо чесні: Сталін уникнув катастрофи, яка мала статися восени–взимку 1941 року.
Ленд-ліз і санкції проти Японії дозволили йому зібрати війська під Москвою і втримати фронт.
Згодом — гігантські обсяги економічної допомоги дали змогу Сталіну не лише перейти в наступ, а й реалізувати багатовікову мрію своїх попередників — увійти до Європи.
Але радості від цього він уже не відчував.
Адже він збирався захопити всю Європу одним блискавичним ударом у 1941 році, змести не тільки Гітлера, а й усі інші уряди континенту.
Замість цього — через зрив плану — йому дістались жалюгідні уламки:
союзники звільнили дві третини Європи, Сталін зміг встановити маріонеткові режими лише в одній третині.
Але навіть це не було для нього найстрашнішим.
15 років підготовки — коту під хвіст.
Ідеальні умови.
Ідеальний підпалювач світової імперіалістичної війни.
Ідеальний привід для окупації Європи. І...
Сталін розумів, що він уже ніколи не зможе зібрати таку армію,
як і не зможе знайти нову «справедливу» причину для війни, яка дозволить зіштовхнути між собою світові держави.
Кінець Другої світової поклав кінець усім його надіям і мріям.
Сталін ніколи не сприймав перемогу над Німеччиною як свято.
І ще довгі роки перебував у глибокій депресії — що, в принципі, не дивно.
Гітлер зірвав найгеніальніший план поневолення Європи, а згодом і всього світу.
«До шістнадцяти гербів ще герби приєднаються інші...»
— так і залишилося рядками з пісні.
Світова пожежа революції згасла, так і не розгорівшись...
