Чому Україна не має шансів на успіх?

Я не буду точно приводити слова Стіва Джобса стосовно його методології прийняття на роботу, скажу своїми словами: 

“Навіщо брати на роботу менеджера якому ви постійно кажете, що робити, або навпаки - менеджера який вас постійно запитує: що робити? Ви повинні найняти людину яка знає, що і як робити на відведеному фронті робот”.

Прості і зрозумілі слова дуже просто пояснюють природу роботи управлінця, але ці слова жодним чином не мають відношення до України.

Успішні менеджери в Україні — це люди які покірно і без зауважень виконують накази керівництва і ні в якому разі ніколи, ні за яких умов не проявляють ініціативи!

Якщо ви не вмієте мовчки та без коментарів виконувати навіть відверто безглузді накази керівництва, а навпаки постійно пропонуєте щось нове, нестандартне, інноваційне - вам немає місця в українській компанії.

Тут важливо додати, що в нашому патріархальному суспільстві вважається, що якщо керівник не зміг згенерувати найкраще рішення, а прийняв більш раціональне рішення запропоноване співробітником, він тим самим ніби поставив під сумнів свою фаховість. І нікому при цьому в голову не приходить, що завдання керівника - не генерувати та нав'язувати рішення самому, а саме знаходити здатних на це менеджерів і створювати умови росту саме для таких цінних працівників! 

Чому ж у нас цього не розуміють, і продовжують жити ніби в Радянському концтаборі з його плановою вертикальною економікою, хоча ми постійно говоримо про європейські стандарти життя і його більш прогресивну ринкову модель?

А проблема полягає у тому, що принципи селекції кадрів, які дійсно були закладені в часи СРСР і сьогодні активно використовуються і в бізнесі, і в державному управлінні.

Так в країнах з ринковою економікою, країнах споконвічної кризи, надавачі вакансій люблять підкреслювати, як багато перед ними відкритих можливостей.

Роботодавець часто акцентує увагу, що не обмежує простір для креативу, дозволяє виходити за рамки шаблонів, якщо він допоможе оптимізувати та здешевити робочі процеси, або прямо підійме прибуток компанії, що буде компенсовано збільшенням заробітньої платні працівника.

Працівник також демонструє потенційному роботодавцю не тільки свою високу кваліфікацію, а й ініціативність готовність до нестандартних рішень, інколи навіть підкреслюючи, що він вимагає певний рівень свободи.

В Україні все робиться навпаки. 

Здобувачі вакансій заздалегідь підкреслюють свою лояльність, акцентують увагу на тому, що їм вкрай необхідна саме ця робота і вони готові майже на все заради неї. 

Акцентуючи увагу на таких своїх якостях як: дисциплінованість, відповідальність, охайність, вміння працювати в команді (мовчки виконувати всі накази керівництва), вірність та відданість.

Чому так? 

Відповідь вкрай проста:

Через те, що корупція - це по суті принцип керування країною, найбільш важливою якістю потенційного працівника вважається саме його відданість, лояльність та вірність! 

Фактично - корупція і порушення закону в Україні це норма і практикуються вони повсюдно, а це означає, що будь-який роботодавець перш за все повинен бути впевнений, що працівник не донесе на нього у відповідні органи. 

Таким чином, у той час, як в розвинених країнах працюють механізми позитивної селекції, і там шукають та створюють умови для росту для працівників які здатні брати ініціативу на себе. В Україні ж ведеться негативний відбір. 

У нас умови для росту створюють для людей які здатні мовчати, “не заважати” та завжди тримати язик за зубами.

Саме тому коли в наші державні органи беруть на роботу людей, що мають за плечима західну освіту, вони тут банально не виживають.

Не виживають, тому що країна не зацікавлена в залученні найкращих менеджерів, фахових спеціалістів у справі. Нашим можновладцям потрібні співучасники.

Навіщо Україні конкурентоспроможний фахівець, якщо кум його брата сват гарантує більш високий ступінь лояльності?

Саме тому найбільші шанси в країні на отримання посади і наступні просування по кар'єрних сходах має той, хто вміє мовчки виконувати накази і мовчки отримувати пухлі конверти з доходами які задекларованими ніколи не стануть.