Чорна діра українського бюджету: куди зникають мільярди народних грошей?
Україна витрачає на пенсії стільки ж, скільки розвинені країни ЄС — близько 11% ВВП — але платить пенсіонерам у п'ять-десять разів менше. Це головний парадокс і головна чорна діра українських фінансів. Щороку Пенсійний фонд поглинає 15,2% усіх доходів державного бюджету через прямі трансферти, при цьому середня пенсія ледь сягає $153 на місяць — проти $465 у Польщі та $540 в Румунії. Десять мільйонів людей отримують гроші, що ледь тримають їх над межею крайньої бідності, а система рухається до демографічного колапсу зі швидкістю, яку вже неможливо ігнорувати.
Теза «на що в Україні витрачають найбільше — те виглядає найгірше» підтверджується з хірургічною точністю. Найбільші цивільні видатки — соціальний захист і пенсії — дають найгірший результат на вкладену гривню серед усіх бюджетних категорій. Дороги, на які вилили понад 200 мільярдів за два роки «Великого будівництва», залишились у незадовільному стані. Освіта, що коштує 5,9% ВВП — більше, ніж у Польщі, — дає результати PISA на рівні Румунії. Але абсолютним чемпіоном із поглинання ресурсів без адекватної віддачі залишається пенсійна система.
Пенсійний фонд: машина, що пожирає бюджет
Формально Пенсійний фонд України з 2019–2020 років працює «без дефіциту». Ця фраза — бухгалтерський фокус. Структурний розрив між власними доходами ПФУ від єдиного соціального внеску і реальними видатками на пенсії сягає 240–300 млрд грн щорічно. Ця прірва просто перекладена на державний бюджет у вигляді прямих трансфертів. У 2025 році бюджет ПФУ становив 1 025 млрд грн — більше трильйона. Із них власних доходів — приблизно 570 млрд, решту — 354 млрд грн — доплатила держава. Це більше, ніж увесь бюджет на охорону здоров'я, освіту чи інфраструктуру.
Ситуацію загострює демографічна катастрофа. У 2021 році на тисячу платників ЄСВ припадало 868 пенсіонерів. До 2024-го — вже 945. Система рухається до співвідношення один до одного: кожен працюючий українець фактично утримує одного пенсіонера. В ЄС це співвідношення — три до одного або краще. Кількість пенсіонерів скоротилася з 10,8 мільйона на початку 2022-го до 10,2 мільйона на початок 2026-го — мінус мільйон за чотири роки, переважно через смерть, а не через зменшення навантаження на систему. Шість мільйонів біженців, найнижчий рівень народжуваності в Європі, втрати від війни — усе це руйнує базу платників.
Порівняння з сусідами оголює масштаб провалу. Італія витрачає на пенсії 15,5% ВВП і платить в середньому €1 550 на місяць. Польща — 10,8% ВВП і €465. Україна — 11% ВВП і $153. Ті самі частки ВВП, принципово інший результат. Мінімальна пенсія в 2025 році — 2 361 грн, або приблизно $56 на місяць — ледь перевищує глобальну межу бідності. Понад 50% пенсіонерів отримують менше 5 000 грн — нижче реального прожиткового мінімуму в 6 685 грн.
Реальна купівельна спроможність пенсій стабільно падає, попри номінальне зростання. У 2022 році інфляція сягнула 26,6%, у 2023-му — 12,4%, у 2024-му — 12–15%. Пенсії зростали повільніше. У 2024–2025 роках номінальне зростання становило 10%, але ціни піднялися на 11,9% — реальна купівельна спроможність впала на 2%. Протягом перших трьох років після виходу на пенсію людина в середньому втрачає 30% реальної вартості своєї виплати через неадекватний механізм індексації. У 2025 році 33 тисячі судових позовів подали пенсіонери, які вимагають належної індексації.
Мертві душі та мільярдні схеми
Перший в історії повноцінний аудит ПФУ за міжнародними стандартами, проведений Рахунковою палатою у 2024 році, виявив системні дірки. Близько 800 тисяч пенсіонерів на тимчасово окупованих територіях не проходили фізичну ідентифікацію понад 2,5 року, але продовжували отримувати виплати — це 7,7% усього бюджету ПФУ. Частина з них одночасно отримує і українську, і російську пенсію — механізму перевірки не існує. До січня 2026-го 337 тисяч пенсіонерів не пройшли верифікацію і були виключені з виплат. Але інші — залишились.
Аудит виявив адреси в зонах радіоактивного забруднення та гірських районах, де були зареєстровані від 6 до 30 осіб на одну адресу — для отримання завищених надбавок до пенсій. Тільки за 2022–2023 роки судові рішення про такі «надбавки» коштували ПФУ 66,5 млрд грн. Законодавчі прогалини створили додаткове навантаження ще на 70+ млрд грн — пенсії по інвалідності, військові пенсії, чорнобильські доплати. Корпоративні борги перед ПФУ зросли до 50,3 млрд грн, а власний борг фонду за невиконаними судовими рішеннями — 73 млрд грн (10% річного бюджету), і жодного джерела для його покриття.
Найгучніший скандал 2024 року — справа МСЕК — продемонстрував корупцію як систему. Голова Хмельницької МСЕК Тетяна Крупа була затримана з 21,5 млн грн на рахунку в польському банку. Її син Олександр очолював обласне відділення Пенсійного фонду — сімейний корупційний конвеєр. П'ятдесят прокурорів Хмельницької області мали фіктивний статус інвалідності, отримуючи пенсії від 2 000 до 80 000 грн на місяць. СБУ скасувало 4 106 фальшивих висновків МСЕК. Шістдесят чотири посадовці отримали підозри, дев'ять засуджені. Скандал змусив піти у відставку Генерального прокурора Костіна. За рішенням РНБО систему МСЕК ліквідовано наприкінці 2024 року, але масштаб зловживань — приблизно 4 млрд грн щорічно лише на фіктивних інвалідностях — показує, наскільки глибоко корупція проникла в соціальну систему.
Дороги: мільярди в асфальт, що тріскається
Друга за масштабом чорна діра — дорожня інфраструктура. До 2020 року 95% українських доріг перебували в зруйнованому стані — при тому, що на них витрачали 14–50 млрд грн щорічно з 2014 року. Програма «Велике будівництво», запущена Зеленським у 2020-му, стала найамбітнішим інфраструктурним проєктом за всю незалежність. За два роки — 2020–2021 — на дороги вилили понад 200 млрд грн. Побудували та відремонтували близько 14 000 км. Але цифри ховають токсичну деталь.
У 2018 році за 40 млрд грн побудували 3 800 км доріг — середня вартість 10,5 млн грн за кілометр. У 2021-му за 132 млрд грн — 7 288 км. Вартість зросла до 20,7 млн грн за кілометр — подорожчання вдвічі за три роки. При цьому більшість робіт — поточний та середній ремонт, який не проходить державну приймальну комісію і не контролюється на якість. Рахункова палата фіксувала перерахування коштів підрядникам за невиконані роботи, відсутність лабораторного контролю покриття, подвійну оплату ПДВ турецькій компанії «Онур» на суму 75,5 млн грн.
Корупційна вертикаль «Великого будівництва» стала предметом розслідування НАБУ. У грудні 2022-го обшукали координатора програми Юрія Голика та голову Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка. Компанія «Будінвест Інжиніринг», співвласницею якої була подруга Резніченка, отримала контракти на понад 4 млрд грн. Компанія «Автостада» Максима Шкіля натендерила 47 млрд грн у 2021 році. Колишній голова Укравтодору, громадянин Польщі Славомір Новак, був заарештований за корупцію. У 2020 році 53% коштів Фонду боротьби з COVID-19 — 25,7 млрд із 78,4 млрд — спрямували не на медицину, а на Укравтодор.
Війна знищила більше, ніж побудувало «Велике будівництво»: понад 25 000 км доріг зруйновано, 344 мости пошкоджені або знищені. У 2024 році всі кошти Державного дорожнього фонду — 94,7 млрд грн — перенаправили на оборону. У 2025-му фонд скасували. Дороги більше не фінансуються. Мости Патона та Метро в Києві — в аварійному стані, з корозією до 80% елементів. Із 28 тисяч мостів країни 9–10% — аварійні, половина з яких не обстежувалася останні три роки.
Медицина: реформа без грошей
Охорона здоров'я — третя сфера, де розрив між витратами і результатами бʼє в очі, хоча тут ситуація складніша. Номінально бюджет зріс із 60 млрд грн у 2013-му до 217 млрд у 2025-му — утричі. Але реальне зростання здебільшого інфляційне. Витрати на здоров'я як частка ВВП — 7,6–8,2% — виглядають порівнянно з Польщею (6,8%) чи Румунією (6,5%). Однак в абсолютних цифрах на душу населення Україна витрачає $370 — найменше в Європі. Середній показник по континенту — $3 554.
Наслідки предсказувані. Тривалість життя — 73,4 року (2023) — на п'ять років менше, ніж у Польщі (78,5), на три менше, ніж у Румунії (76,2). Серцево-судинні захворювання вбивають 65% українців — один із найгірших показників у Європі. Туберкульоз зустрічається в п'ять разів частіше, ніж у Польщі, у чотирнадцять разів частіше, ніж у Словаччині. Пацієнти оплачують 46,3% медичних витрат з власної кишені — один із найвищих рівнів у Європі, де норма — 12–35%.
Реформа НСЗУ досягла певних успіхів: 31,6 мільйона українців підписали декларації з лікарями, закупівельна агенція MPU зекономила понад $200 млн, ціни на ліки від раку та гепатиту С впали вдвічі-втричі. Але тарифи НСЗУ покривають лише третину реальної вартості медичних послуг. До війни 984 лікарні мали бюджетний дефіцит 10–50% після переходу на нову модель фінансування. Війна додала масштабу: 200+ закладів знищено, 1 600+ пошкоджено, збитки оцінюються в $1,4 млрд, відновлення коштуватиме $14,2 млрд за десятиліття. Обладнання в більшості лікарень — застаріле або відсутнє.
Освіта: витрачаємо більше за Польщу, отримуємо рівень Румунії
Цей сектор найкраще ілюструє парадокс «більше грошей — гірший результат». Україна витрачає на освіту 5,9% ВВП — більше, ніж Польща (4,35%) і значно більше за Румунію (2,9%). Номінальні видатки зросли до 392 млрд грн у 2022-му та понад 410 млрд у 2025-му. Але результати PISA 2022 року шокують: 428 балів з читання (мінус 38 пунктів порівняно з 2018-м, еквівалент 2,5 років втраченого навчання), 441 з математики, 450 з природничих наук. Польща з меншою часткою ВВП має 489 балів — на 50–60 пунктів вище по кожному напрямку. Лише 59% українських учнів досягли базового рівня з читання проти 74% в середньому по ОЕСР.
Інфраструктура руйнується: кількість шкіл скоротилася з 22 210 у 2000-му до приблизно 12 300 у 2025-му. Нових шкіл майже не будують — у 2016/17 році відкрили одну. Кількість учителів впала на 16% за п'ять років, молодих педагогів (до 30) — з 14% до 10%. Війна знищила або пошкодила 3 373 навчальні заклади — понад 10% усієї інфраструктури. Лише 25% шкіл можуть забезпечити повноцінне очне навчання. Прогнозований дефіцит учителів до 2030 року — 366 тисяч.
Водночас дослідження ефективності (DEA-аналіз) показує, що Україна отримує відносно добрі результати на кожен вкладений долар — проблема не в ефективності використання, а в катастрофічно низьких абсолютних витратах на одного учня: $37 800 (кумулятивно за 6–15 років) проти $75 000+ у більшості країн ОЕСР. Основна частина бюджету йде на зарплати — 108 млрд грн як субвенція на 420 тисяч учителів — і залишає мізер на інфраструктуру, обладнання чи інновації.
Оборона: корупція під час екзистенційної війни
Оборонні видатки — окрема категорія, де моральна оцінка ефективності набуває особливої гостроти. До 2014 року Україна витрачала на армію лише 1% ВВП — це «бюджет проїдання», де 80% ішло на утримання особового складу. Після початку війни на Донбасі видатки зросли до 2,5–4% ВВП, але, як зазначають експерти, «не забезпечили імпульсу для модернізації — лише покрили операційні витрати». Радник президента Юрій Бірюков у 2015 році публічно заявив: «Приблизно 20–25% коштів, виділених Міноборони, розкрадаються».
Укроборонпром став символом корупції в оборонній сфері. Журналісти Bihus.info у 2019 році виявили схему закупівлі контрабандних запчастин із Росії через посередників за п'ятикратно завищеними цінами — на щонайменше €9 млн. НАБУ розслідувало справи на $37 млн. Після 2022-го обсяги зросли, але й зросла корупція. «Яєчний скандал» — закупівля яєць для армії по 17 грн замість ринкових 7 — став символом, але за ним стояли контракти на $1,14 млрд із завищенням цін у 2–3 рази. Зимові куртки для ЗСУ купували по $86 за штуку при турецькій ціні $29 — загалом на $30 млн. Міністр Резніков пішов у відставку у вересні 2023-го.
Але найбільшим корупційним скандалом президентства Зеленського стала «Операція Мідас» — 15-місячне таємне розслідування НАБУ. Тімур Міндіч, співвласник «Кварталу 95» і близький друг президента, через підконтрольних осіб в Енергоатомі контролював усі контракти, вимагаючи 10–15% відкатів. Загалом через схему пройшло приблизно $100 млн. Компанія Fire Point, яка до вторгнення була кастинговим агентством для шоу «Кварталу», отримувала до 10% оборонних закупівель. Наслідки: два міністри звільнені, глава Офісу Президента Єрмак подав у відставку, Міндіч і його партнер Цукерман втекли з країни, сім осіб отримали обвинувачення.
У 2024–2025 роках Україна витрачала на оборону 34% ВВП — $64,7 млрд — найвищий показник у світі. Це більше, ніж весь бюджет Бельгії чи Чехії. Разом із західною допомогою фактичні витрати сягали $125 млрд — четверте місце у світі. За словами дослідника SIPRI Дієго Лопеса да Сілви, «Україна наразі витрачає ВСІ свої податкові надходження на армію».
Держапарат: менше людей, більше витрат
Парадокс державного управління ілюструє проблему з іншого боку. За три роки повномасштабної війни кількість держслужбовців скоротилася приблизно на 30% — зі 200 тисяч до 156 тисяч. Але видатки на утримання держапарату в 2025 році зросли на 14,3 млрд грн. Середня зарплата чиновника — 62 000 грн на місяць, що в 3,4 рази перевищує середню по країні. Керівництво Центральної виборчої комісії — 18 осіб — отримує 310 300 грн на місяць, хоча під час воєнного стану вибори не проводяться. Керівництво НАЗК — до 366 600 грн.
Індекси якості управління показують, що ці витрати не конвертуються в результат. За Worldwide Governance Indicators Світового банку, Україна залишається в негативній зоні по всіх шести параметрах: ефективність уряду −0,4, верховенство права −0,77, контроль корупції — слабкий. Рейтинг Doing Business покращився з 152-го до 64-го місця за 2012–2020 роки — безсумнівний прогрес. Але оцінка ефективності державних інвестицій МВФ 2019 року показала: 12 із 15 інституцій — неефективні, розрив ефективності — 32%.
Єдиний яскравий виняток — цифровізація. Платформа «Дія» за вкладених приблизно 1,8 млрд грн дала економічний ефект 184 млрд грн — повернення сто до одного. 22 мільйони користувачів, 130+ послуг, антикорупційна економія 5,3 млрд грн на рік. Diia.City залучила 3 000+ IT-компаній, які сплатили 55 млрд грн податків. Це рідкісний приклад того, як невеликі інвестиції дають непропорційно великий результат — і водночас контраст, що підкреслює неефективність решти системи.
Рейтинг чорних дір: хто поглинає найбільше
Порівняльний аналіз дозволяє ранжувати бюджетні категорії за критерієм «витрати на одиницю результату». На першому місці — Пенсійний фонд: 11% ВВП витрат при пенсіях у 5–10 разів нижчих за ЄС, структурному дефіциті 240–300 млрд на рік, демографічній катастрофі та системній корупції в МСЕК. На другому — дорожня інфраструктура: понад 400 млрд грн за 2014–2021 роки при 95% доріг у незадовільному стані, подвоєнні вартості кілометра за три роки та задокументованих корупційних схемах. Третє місце — охорона здоров'я: 7–8% ВВП при тривалості життя на п'ять років менше за Польщу та 46% витрат пацієнтів з власної кишені. Четверте — освіта: 5,9% ВВП (більше за Польщу) при результатах PISA ближче до Румунії. П'яте — держапарат: зростання витрат на 14,3 млрд при скороченні персоналу на 30%.
Для контексту: Польща витрачає менші частки ВВП на пенсії, освіту і медицину, але отримує кардинально кращі результати по кожному параметру — від тривалості життя до PISA, від розміру пенсій до якості доріг. Розрив пояснюється не лише різницею в абсолютних обсягах фінансування (ВВП на душу населення в Польщі — $25 000 проти $5 000 в Україні), а й фундаментальними проблемами: тіньова економіка (30–45% ВВП), що звужує податкову базу; корупція, що з'їдає значну частину ресурсів; відсутність системних реформ (Україна досі не створила другий пенсійний рівень після 20+ років обговорень); і війна, що перенаправляє ресурси на оборону.
Головна чорна діра: вердикт
Пенсійна система — це не просто найбільша стаття цивільних видатків, а фіскальна бомба уповільненої дії. Після війни ситуація різко погіршиться: демобілізація зменшить надходження ЄСВ від військових, а збільшення кількості ветеранів із інвалідністю підвищить видатки. За оцінкою голови Комітету з питань бюджету Данила Гетманцева, дефіцит ПФУ може сягнути 300–400 млрд грн на рік. ОЕСР прогнозує, що без повернення 75% біженців навантаження на ПФУ в розрахунку на одного працездатного зросте на 50% порівняно з довоєнним рівнем.
Україна потрапила в пастку: витрачає на пенсії як європейська країна, а платить як найбідніша держава континенту. Кожна четверта гривня державного бюджету йде на те, щоб тримати десять мільйонів людей у бідності — не на те, щоб їх із неї витягти. Другий пенсійний рівень (накопичувальний) обговорюється з 2003 року; у бюджеті 2026-го на його «інституційне створення» заклали 1,1 млн грн — суму, за яку не можна навіть орендувати офіс у Києві на рік.
Теза «на що витрачають найбільше — те виглядає найгірше» підтверджена. Але точніше її сформулювати інакше: проблема не в тому, що Україна витрачає забагато, а в тому, що вона витрачає в систему, яка структурно нездатна конвертувати гроші в результат. Пенсійний фонд — це не чорна діра в класичному розумінні, де гроші зникають. Це воронка, де мільярди протікають крізь тріщини демографії, корупції та відсутності реформ, залишаючи на виході суми, на які неможливо жити.
