Дайте батькам шанс побути дітьми
Побачив допис Яни Барінової про спектакль "Батько":
"Іноді оплесків буває замало, аби висловити вдячність артистам. Так було вчора на виставі «Батько» у Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Вистава поставлена Стас Жирков за п’єсою Флоріана Зеллера.
Минулого року її було екранізовано, головну роль виконав Ентоні Гопкінс і отримав «Оскара» за кращу чоловічу роль. У Жиркова головну роль грає Олег Стефан, і свого «Оскара» він теж безумовно заслуговує.
Не буду спойлерити, тим паче, що переказати сюжет цієї трагедії неможливо. У деменції не може бути сюжета, в тому-то і полягає її жах. Свідомість і світ навколо хворої людини розпадається на уламки, між якими - провалля безпам’ятства, де поступово зникає все і всі, навіть найближчі люди.
Чесно кажучи, не думала, що театральними засобами можна буде з шокуючою достовірністю відтворити мерехтіння згасаючого розуму. Все ж таки театр – не кіно з його необмеженими ефектами. Але Жиркову вдалося поєднати тактильну чутливість живого театру з найсучаснішими видовищними технологіями. Весь спектакль на сцені присутня дівчина-оператор, яка... знімає те, що відбувається. І ця картинка, яка не співпадає з тим що видно із зала, проектується на величезний екран. Дія, ракурси і зрештою сенси - буквально подвоюються, а глядач опиняється у центрі чужого божевілля. І це абсолютно точно відповідає задуму драматурга, який подвоює всіх персонажів п’єси, крім головного. Саме такою, напевно - мозаїчною, невпізнаваною стає реальність для хворої людини. Це відтворено у виставі настільки переконливо, що неможливо не представити себе у цьому безпорадному стані. Адже ніхто не знає свого майбутнього і ніхто ні від чого не застрахований..
Навіщо потрібне таке болюче нагадування про людську слабкість? Моя відповідь: щоб цінувати кожну мить життя, проведену у доброму здоров’ї та з ясною головою. Решта наших «проблем» зникають як явище, коли дивишся в сповнені сліз очі людини, що все глибше і глибше забуває себе.
Щиро дякую: Стас Жирков, Олег Стефан, Ірина Мак, Сергій Петько, Марина Клімова, Катерина Савенкова, Світлана Орліченко, Тетяна Круліковська, Сергій Коршиков, Елга Скуп і всьому колективу Театру на Лівому березі."
Не збирався нічого писати, але.. Дякую, Яно, що надихнула.... Ми теж були з дружиною та дітьми на цьому спектаклі. Це своєрідний подарунок від дружини мені та моїй дочці Аліні. І я ДУЖЕ ДЯКУЮ дружині за вибір театру і спектаклю...
Відверто скажу: Я плакав.... Не від безсилля - від емоцій, спогадів і пережитого. Режисеру і артистам - РЕСПЕКТ! Вам вдалось передати повністю стан душі, переживання усіх, хто дотичний до теми.... Головний герой, склалось таке враження, був серед батьків і дітей.... Він настільки тонко передав емоційну складову, пов'язану з хворобою..
До чого це пишу, друзі?...
Ми з дружиною і дітьми ПЕРЕЖИЛИ цей занадто емоційний момент. 9 років ми не мали можливості будь куди виходити, ми втрачали друзів, ми втрачали у заробітній платні... Здавалось, що ми втрачаємо все....І немає світлу у кінці тунелю....Але!!! Ми знайшли сили у собі, порозуміння, і ми справились з ситуацією...
Я вперше наважився про це написати, бо знаю, що з цим стикається багато родин. І в подібних випадках люді залишаються один на один зі своїми роздумами, проблемами....
Мені про це можна писати.. І напевно варто писати...
Бо МИ, РОДИНОЮ, через це пройшли. МИ залишились у здоровому глузді і, сподіваюсь, забезпечили "дитинство" своїх батьків.
Нажаль багато родин не витримують випробувань, які пов'язані з доглядом за родичами, які втратили свою "силу".
Нажаль, жодна державна установа не опікується питаннями надання психологічної допомоги людям, які опинились в подібній ситуації.
Люди залишаються один на один зі своєю проблемою, зі своїми болями...
Як поступити, якщо немає виходу? Якщо ти розумієш, що держава максимум, що тобі каже, це те, що ти дієздатна особа і маєш працювати?! А що з батьками? Хто буде їх доглядати, коли ти працюєш??? Немає відповіді від держави! Є лише і виключно ВИМОГА про забезпечення належного догляду.....
Друзі! Тема надзвичайно актуальна! Я знаю багатьох киян, які щодня, щохвилини турбуються про своїх дітей, онуків, батьків, родичів, з різними хворобами. Я низько вклоняюсь усім, хто витримує це надзвичайне випробування і допомагає усім чим може своїм близьким.
Але....Невже у 2021 році ми не здатні створити службу, яка буде допомагати тим, хто допомагає???
Дякую, Стас Жирков, за те, що ви підняли надзвичайно важливу тему. Відповіді має шукати суспільство..
Раджу обов'язково переглянути виставу «Батько» у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
