Державний борг як інструмент системного пограбування народу: механіка олігархічного управління
Сучасна система державних запозичень — це не економічний інструмент розвитку, а витончений механізм перерозподілу ресурсів від народу до фінансово-промислових груп (ФПГ). Під прикриттям "демократичних процедур" та "міжнародної підтримки" відбувається системне пограбування цілих націй через борговий механізм, де корумповані чиновники виконують роль головних операторів цієї схеми.
Структура владної пірамиди: хто насправді керує
ФПГ як справжні центри прийняття рішень
За фасадом парламентської демократії стоять фінансово-промислові групи — консорціуми олігархів, банкірів та міжнародних корпорацій. Вони:
- Контролюють медіа — формують громадську думку щодо "необхідності" нових запозичень
- Лобіюють рішення — через підконтрольних депутатів та міністрів просувають вигідні боргові угоди
- Визначають кандидатів — до влади допускають лише лояльних політиків
Марионеткові уряди як виконавці
Офіційна влада виконує суто технічні функції:
- Підписання кредитних угод
- Легітимізація непопулярних рішень
- Відведення народного гніву від справжніх бенефіціарів
Приклад механіки: Прем'єр-міністр оголошує про "вимушене" підвищення тарифів "через умови МВФ", хоча насправді це була вимога енергетичних олігархів для збільшення прибутків.
Імітаційна демократія: технологія легітимізації
Вибори як ритуал зміни декорацій
Електоральний процес перетворений на театралізовану виставу:
Передвиборча кампанія:
- Популістські обіцянки про "боротьбу з корупцією"
- Критика попередньої влади за "надмірну заборгованість"
- Обіцянки "ефективного використання" майбутніх кредитів
Післявиборча реальність:
- Ті самі боргові схеми під новими гаслами
- Призначення на ключові посади людей ФПГ
- "Вимушене" виконання "міжнародних зобов'язань"
Роль парламенту як декоративного органу
Парламентські дебати створюють ілюзію демократичного обговорення, але рішення про запозичення приймаються поза стінами ВР:
- Комітети штампують попередньо узгоджені рішення
- Депутатське лобі забезпечує потрібні голоси
- Опозиція грає роль контрольованого протесту
Корумповані чиновники: операційний рівень схеми
Ієрархія корупційних ролей
Топ-рівень (міністри, голови держслужб):
- Ведуть переговори з МВФ та іншими кредиторами
- Структурують боргові угоди під потреби ФПГ
- Отримують найбільші комісійні за "успішне" залучення коштів
Середній рівень (заступники, директори департаментів):
- Розробляють "техніко-економічні обґрунтування" запозичень
- Координують з підрядниками та бенефіціарами
- Забезпечують документообіг та звітність
Низовий рівень (спеціалісти, експерти):
- Готують аналітичні довідки на замовлення
- Фальсифікують статистику для обґрунтування потреб
- Створюють видимість професійної роботи
Система мотивації чиновників
Прямі винагороди:
- Фіксовані комісійні з суми залученого кредиту (зазвичай 0,1-0,5%)
- Премії за "перевиконання планів" по запозиченням
- Консультаційні контракти після відходу з посади
Непрямі бонуси:
- Призначення родичів на теплі місця
- Допомога в отриманні кредитів для власного бізнесу
- Гарантії безпеки та захист від кримінального переслідування
Механіка боргового пограбування: від залучення до розподілу
Етап 1: Створення штучної потреби в кредиті
Бюджетні маніпуляції:
- Завищення видатків на "соціально важливі" проекти
- Заниження прогнозів доходів бюджету
- Створення штучних "фіскальних дір"
Приклад з України: Перед кожним траншем МВФ Мінфін "раптом" виявляє дефіцит у десятки мільярдів гривень, хоча за кілька місяців до того звітував про стабільну ситуацію.
Етап 2: Переговори з кредиторами як імітація
Переговори з МВФ, Світовим банком чи приватними кредиторами — це театральна вистава. Справжні умови узгоджуються в кулуарах між представниками ФПГ та міжнародних фінансових груп.
Публічна версія: "Складні переговори про умови кредиту" Реальність: Розподіл майбутніх комісійних та сфер впливу
Етап 3: Освоєння кредитних коштів
Офіційні канали розподілу:
- 40-50% — обслуговування попередніх боргів
- 20-25% — поповнення валютних резервів
- 15-20% — "соціальні програми" (з яких 70% розкрадається)
- 10-15% — "інфраструктурні проекти" подвійної вартості
Тіньові канали:
- Завищення вартості держзакупівель у 2-3 рази
- Фіктивні консультаційні послуги "міжнародних експертів"
- Офшорні схеми через підставних підрядників
Етап 4: Легітимізація розкрадання
Звітність для міжнародних організацій:
- Формальне виконання "цільових індикаторів"
- Маніпуляції зі статистикою для демонстрації "прогресу"
- Перекладання відповідальності на "об'єктивні обставини"
Пояснення для народу:
- "Кредит пішов на підтримку гривні"
- "Кошти вкладені в стратегічні проекти"
- "Реформи дають результат, але потрібен час"
Кейс України: досконала модель боргового пограбування
Хронологія великого грабунку (2014-2024)
2014-2016: "Революційний" етап
- Зовнішній борг зростає з $73 млрд до $118 млрд
- Офіційне обґрунтування: "війна та реформи"
- Реальність: фінансування втечі капіталу олігархів
2017-2019: "Стабілізаційний" етап
- Нові транші МВФ під гаслами "макрофінансової стабільності"
- Створення НАБУ та САП як імітація боротьби з корупцією
- Приватизація державних активів за зниженими цінами
2020-2024: "Воєнний" етап
- Борг зростає до $150+ млрд під прикриттям "воєнних потреб"
- Повна відмова від прозорості використання коштів
- Концентрація влади для спрощення схем розкрадання
Персоналії та їхні ролі
Олігархічний рівень:
- Групи Ахметова, Коломойського, Пінчука — замовники боргових схем
- Міжнародні фінансові групи — кредитори та партнери
Політичний рівень:
- Президенти як "головні менеджери" боргових програм
- Прем'єри як "технічні виконавці" умов кредиторів
- Міністри фінансів як безпосередні оператори схем
Бюрократичний рівень:
- Керівництво НБУ — забезпечення валютних операцій
- Топ-менеджмент держбанків — відмивання коштів через кредитування
- Головні радники — інтелектуальне забезпечення схем
Міжнародний контекст: глобальна мережа боргового поневолення
ФПГ як частина глобальних мереж
Українські олігархи не діють самостійно — вони є місцевими операторами глобальних фінансових груп:
Зв'язки через офшори:
- Кіпрські та голландські структури як техніка контролю
- Швейцарські банки як центри акумуляції прибутків
- Лондонські юридичні фірми як розробники схем
Особистісні зв'язки:
- Спільні інвестиційні проекти з західними партнерами
- Родинні зв'язки через шлюби та освіту дітей
- Членство в міжнародних бізнес-клубах та фондах
МВФ як інструмент глобальних ФПГ
Міжнародний валютний фонд виконує функцію легітимізації боргової експансії:
Офіційні функції:
- "Макроекономічна стабілізація"
- "Структурні реформи"
- "Інституційний розвиток"
Реальні задачі:
- Відкриття ринків для міжнародних корпорацій
- Забезпечення повернення боргів західним банкам
- Встановлення контролю над стратегічними активами
Наслідки для суспільства: системне знекровлення економіки
Макроекономічні ефекти
Боргова спіраль:
- Кожен новий кредит збільшує загальну заборгованість
- Обслуговування боргу з'їдає дедалі більшу частку бюджету
- Економіка втрачає можливості самостійного розвитку
Деіндустріалізація:
- Промислові підприємства не можуть конкурувати з імпортом
- Кваліфікована робоча сила емігрує за кордон
- Країна перетворюється на сировинний додаток
Соціальні наслідки
Зубожіння населення:
- Реальні доходи падають через інфляцію та девальвацію
- Тарифи зростають для "обслуговування зовнішніх зобов'язань"
- Соціальні послуги скорочуються під гаслами "бюджетної ощадливості"
Демографічна катастрофа:
- Трудова еміграція як засіб виживання
- Падіння народжуваності через економічну невпевненість
- Руйнування традиційних соціальних інститутів
Технології протидії: як ФПГ нейтралізують опір
Інформаційний контроль
Медійні маніпуляції:
- Подача боргів як "інвестицій у майбутнє"
- Залякування наслідками "дефолту" та "міжнародної ізоляції"
- Створення штучних дискусій про "технічні деталі" замість суті проблеми
Академічна пропаганда:
- Підкуп економістів для написання "наукових" обґрунтувань
- Фінансування "незалежних" аналітичних центрів
- Організація конференцій з "експертного" обговорення боргової політики
Політичний контроль
Управління опозицією:
- Створення псевдо-опозиційних сил під контролем ФПГ
- Перенаправлення протестних настроїв на другорядні питання
- Компрометація справжніх критиків через корупційні справи
Законодавче забезпечення:
- Прийняття законів про "захист інформації" для приховування схем
- Надання особливих повноважень виконавчій владі в "кризові" періоди
- Створення складних бюрократичних процедур для блокування контролю
Альтернативи: як вирватися з боргової пастки
Історичні приклади успішного опору
Ісландія (2008-2012):
- Відмова виплачувати борги приватних банків за рахунок народу
- Кримінальне переслідування банкірів та корумпованих політиків
- Швидке економічне відновлення після "дефолту"
Аргентина (2001-2005):
- Односторонній мораторій на виплату зовнішніх боргів
- Девальвація та стимулювання внутрішнього виробництва
- Економічне зростання після подолання боргової кризи
Стратегії для України
Короткостроковий план:
- Аудит усіх боргових угод на предмет корупційних схем
- Кримінальне переслідування винних у розкраданні кредитів
- Мораторій на нові запозичення до з'ясування долі попередніх
Довгостроковий план:
- Конституційні обмеження на рівень державного боргу
- Створення незалежного органу контролю за борговими операціями
- Розвиток внутрішніх джерел фінансування економіки
Висновки: час назвати речі своїми іменами
Сучасна система державних запозичень — це не економічний інструмент, а політична технологія. Під прикриттям "демократичних процедур" та "міжнародної співпраці" відбувається системне пограбування народу фінансово-промисловими групами.
Ключові елементи системи:
Імітаційна демократія створює ілюзію народного волевиявлення при прийнятті рішень про запозичення
Марионеткові уряди виконують роль технічних операторів боргових схем
Корумповані чиновники забезпечують розкрадання кредитних коштів та їх відмивання
Міжнародні організації легітимізують процес боргового поневолення під гаслами "реформ"
Медійна пропаганда маскує грабунок як "інвестиції у розвиток"
Результат: Економіка перетворюється на систему перекачування ресурсів від народу до олігархічних груп через механізм державного боргу. Це не "тимчасові труднощі" чи "плата за реформи" — це свідома стратегія економічного поневолення.
Вихід можливий лише через демонтаж усієї системи: від розкриття корупційних схем до кардинальної зміни принципів формування та контролю влади. Поки народ не усвідомить справжню природу "боргової політики", грабунок триватиме під будь-якими гаслами та з будь-якими "демократично обраними" урядами.
Час називати речі своїми іменами: це не борги — це данина. Не кредити — а контрибуція. Не демократія — а олігархія. Не розвиток — а пограбування.
