Геополітичний розбір: Як «нескінченна війна в Україні» стала бізнес-моделлю великих держав

Ключове зізнання Ван І: розшифровка геостратегічної карти

Міністр закордонних справ КНР Ван І під час зустрічі з головою дипломатії ЄС зробив пряме й чітке політичне зізнання: «Китай не може допустити поразки Росії в ході СВО, адже тоді США перенесуть всю свою увагу на Пекін».

На перший погляд — нейтральна формула. Насправді — геостратегічна мапа, де кожен рух поза Україною, а сама війна — лише засіб балансування інтересів.

Це не заява про Росію. І навіть не про війну. Це — визнання конструкції, у якій Росія виконує роль відволікаючої загрози, Китай — акумулятора тиші, а Україні випала роль змінної, яку не передбачили.

Китайська стратегія: токсична, але стабільна Росія

Росія як «реактор, що протікає»

Пекіну не потрібна ані сильна Росія, ані розвалена. Йому потрібна — токсична, але стабільна. Як реактор, що протікає: небезпека є, але вона контрольована. Її не гасять, а ізолюють. Водночас — вона допомагає переписати правила в коридорах.

Докази цієї стратегії:

• Китай збільшив імпорт російської нафти на 24% у 2022-2023 роках, купуючи її зі значним дисконтом
• Торгівля між Китаєм і Росією зросла до $240 млрд у 2023 році
• Китай не надає Росії летальну зброю, але постачає критичні компоненти подвійного призначення
• Пекін публічно підтримує «мирні переговори», але блокує резолюції ООН про вимоги до Росії

Принцип розподілу ролей

Росія — загрозлива, голосна, ядерна. Вона дестабілізує. Китай — обережний, мовчазний, системний. Він капіталізує.

Поки Москва створює галас, Пекін методично:

• Просувається в Африку: 46 африканських країн підписали меморандуми про співпрацю з ініціативою «Один пояс, один шлях»
• Поглинає залишки французького впливу: відкриття нових військових баз у Джибуті, Камбоджі, розширення присутності в Сахелі
• Укладає довгострокові угоди з пострадянськими елітами: $40 млрд інвестицій у Казахстан, газопроводи через Центральну Азію
• Перебудовує маршрути логістики: Полярний шовковий шлях, Транскаспійський коридор
• Залишається поза фокусом глобального тиску: жодних серйозних санкцій проти Китаю, попри підтримку Росії

Світ у паніці від Росії — а Китай просто сидить у тіні і вважає дивіденди.

Шок від прибутків: чому Китай зрозумів цінність «вічної війни»

Конкретні цифри китайських вигод:

• Російський газ за ціною на 30-40% нижчою за європейські котирування
• Експорт китайських товарів до Росії зріс на 12,8% у 2023 році
• Юань став другою валютою на Московській біржі (39% торгів)
• Китайські банки обслуговують 80% російських міжнародних платежів

Ідеальний сценарій для Пекіна — не перемога Росії і не її поразка. А вічна, контрольована загроза.

Перемога Росії зробить її пихатою і непередбачуваною. Поразка — знищить інструмент, який допомагав Китаю лишатись у тіні. А от вічна війна, без вироку, без миру, без руху — це ідеальний шум, на тлі якого можна працювати з латиноамериканськими режимами, зміщувати валютні центри, і залишатись «другою темою порядку денного».

Американський парадокс: вигода від «російської загрози»

Економіка страху

Конкретні цифри американських вигод:

• Військовий бюджет США зріс до $858 млрд у 2023 році (+10% порівняно з 2022)
• Продажі американської зброї союзникам зросли на 16% у 2022-2023
• Експорт американського СПГ до Європи збільшився у 4 рази
• Вартість американських військових контрактів у Європі зросла на $100 млрд

Структурна проблема: Сполученим Штатам теж не потрібна перемога України у звичному сенсі. Не тому що вони «зраджують», а тому що структура управління страхом потребує рівноваги, а не перемоги.

Що відбудеться після перемоги?

Після перемоги доведеться:

• Втручатись у майбутнє постросійського простору: хто контролюватиме ядерну зброю? Як розділяти ресурси? Це колосальні витрати та ризики
• Пояснювати європейцям, що робити з НАТО без ворога: навіщо тримати 100 000 американських військових у Європі?
• Шукати і знайти нового ворога: але Китай — це не Росія, це системний суперник, а не «божевільний диктатор»

Тому доти, доки Росія залишається загрозою — Трампу не доводиться пояснювати, чому вартість американської присутності у Європі зростає, бюджети на ВПК множаться, а союзники тримаються в напрузі.

Україна: змінна, яку не змогли передбачити

Крах розрахунків

Жоден гравець — ані Пекін, ані Вашингтон, ані Берлін — не закладав, що Україна почне боротися по-справжньому.

Очікувані сценарії:

• Швидка капітуляція (план A): Київ падає за 3 дні, встановлюється проросійський режим
• Партизанська війна (план B): довгий, виснажливий конфлікт низької інтенсивності
• Повільне програвання (план C): Україна втрачає території поступово, але «красиво»

Реальність: Україна почала вигравати — не остаточно, але без дозволу.

Конкретні «збої» українського фактора

Військові успіхи, які порушили плани:

• Потоплення «Москви» — руйнування міфу про непереможність російського флоту
• Визволення Херсона — доказ можливості повернення окупованих територій
• Знищення Керченського мосту — демонстрація досягнення стратегічних цілей на російській території
• Удари по російських НПЗ — перенесення війни на територію агресора

Економічні наслідки:

• Зернова угода показала, що Україна може диктувати умови навіть у блокаді
• Енергетична незалежність Європи від Росії прискорилася на 5-10 років
• Приватні військові компанії (Вагнер) виявились недієздатними

Це стало загрозою не Putin, а системі, яка вибудувана на тому, що в одних — право планувати, а в інших — обов'язок програвати красиво.

Модель «нескінченної війни» як інфраструктура

Війна як ресурс керування увагою

Емпіричні докази:

• Кількість згадок Китаю у західних ЗМІ впала на 40% з початку війни
• Інвестиції у китайські технології продовжують зростати, попри «загрозу безпеці»
• Торгівля США-Китай досягла рекордних $690 млрд у 2022 році
• Жодних серйозних санкцій проти китайських банків або технологічних компаній

Хто керує війною — той контролює страх. Хто контролює страх — той визначає бюджети, тисне на політиків, переписує союзи.

Практичні механізми контролю

Китайські інструменти:

• Дозування підтримки Росії: достатньо, щоб вона не програла, але не настільки, щоб перемогла
• Блокування мирних ініціатив через ООН під гаслом «поваги до суверенітету»
• Економічна підтримка російського режиму для запобігання колапсу

Американські інструменти:

• Дозування військової допомоги Україні: достатньо для опору, недостатньо для швидкої перемоги
• Заборона на удари далекобійними ракетами по російській territory
• Контроль темпів надання систем ППО та винищувачів

Економічні вигоди «нескінченної війни»

Китайські прибутки

Енергетичний сектор:

• Російська нафта: знижка $15-20 за барель
• Російський газ: ціна на 30-40% нижча за європейську
• Загальна економія: $50-70 млрд на рік

Торгівля та фінанси:

• Заміщення західних компаній на російському ринку
• Експорт китайських товарів до Росії: +12,8% у 2023
• Юань у міжнародних розрахунках: з 2% до 7% глобально

Геополітичні активи:

• Доступ до російських технологій (ядерні, космічні, військові)
• Стратегічна сировина за пільговими цінами
• Лояльність російської еліти

Американські прибутки

Військово-промисловий комплекс:

• Lockheed Martin: прибуток +15% у 2022-2023
• General Dynamics: зростання замовлень на 20%
• Raytheon: рекордні контракти на $40 млрд

Енергетика:

• Американський СПГ: ціна у 3-4 рази вища за російський газ
• Заміщення 40% російського газу в Європі
• Довгострокові контракти на 20 років

Геополітичний капітал:

• Консолідація НАТО: вступ Фінляндії та Швеції
• Збільшення военних бюджетів союзників на $100+ млрд
• Контроль над європейською енергетикою

Висновки: розрив «глобального контракту на відкладений кінець»

Україна стала збоєм у формулі не випадково. Вона порушила неписаний «глобальний контракт», за яким:

• Великі держави планують довгострокові ігри
• Малі держави грають призначені їм ролі
• Конфлікти мають контрольовані параметри та передбачувані результати

Китай не хоче поразки Росії — не тому, що любить Путіна. А тому, що тоді доведеться вийти з тіні й стати фокусом. Поки існує російська загроза — Пекін може бути всюди.

Перемога України — це не тільки перемога над агресором. Це — розрив глобального контракту на відкладений кінець. І саме тому її так бояться ті, хто звик рахувати прибутки в тіні чужої війни.

Ключове питання: Чи зможе Україна продовжувати порушувати логіку «корисної війни» і змушувати великі держави грати за новими правилами, де результат визначається не в кабінетах, а на полі бою?

Відповідь на це питання визначить не лише долю України, а й майбутнє всієї системи міжнародних відносин.