Ілон Маск, США та Україна: цинізм, геополітика і гроші Кремля

Від початку повномасштабного вторгнення Україна сприймалася як форпост західної демократії, який веде війну не лише за власну свободу, а й за майбутнє світового порядку. Та чим більше триває ця війна, тим очевидніше стає, що для значної частини американського істеблішменту Україна – це не союзник, не героїчний народ, а радше проблемний актив, який потрібно або монетизувати, або списати.

Цинізм як державна політика

Західна допомога Україні завжди була далеко не альтруїстичною. Партнери підтримували Київ рівно настільки, наскільки це відповідало їхнім інтересам. Коли в перші дні 2022 року стало зрозуміло, що українці не лише не здаються, а й здатні воювати, це стало вигідним: Україна виснажує Росію, а США та ЄС отримують можливість зменшити кремлівський вплив.

Але поступово ситуація змінюється. Війна триває, західні економіки зазнають витрат, і серед еліт починає домінувати прагматизм. В цьому контексті логіка Маска стає цілком зрозумілою: він не бачить в Україні стратегічного партнера, а лише проблему, яка заважає налагодженню бізнес-відносин із Москвою.

Ідея вдарити по українських олігархах санкціями виглядає на перший погляд привабливою. Корумповані клани, які десятиліттями висмоктували ресурси з України, дійсно заслужили на санкції. Але що саме пропонує Маск? Він не називає імен, не пропонує реальних механізмів боротьби з корупцією, а просто транслює пропагандистську тезу: мовляв, війна триває через українську корупцію, а не через агресію Москви.

Роль олігархії та Захід, який її не помічає

Західні партнери мали всі можливості знищити олігархічну систему України ще після Майдану 2014 року. Але цього не сталося. Навпаки, під соусом реформ відбувалося не очищення влади, а перерозподіл ресурсів. Старих клептократів замінили нові “реформатори”, які швидко адаптувалися до корупційних схем, а головною їхньою відмінністю стала відкритість до інтересів західних корпорацій.

Якщо Порошенко міг би зберегти Україну як криптоколонію Кремля, то Зеленський перетворив її на розмінну монету у внутрішній грі американських та європейських еліт. Його партія, яка прийшла до влади на антикорупційній риториці, насправді стала бізнес-проєктом одного з олігархів, що мав конфлікт із Москвою, але ніяк не з олігархічною системою загалом.

У цій грі найгірше те, що український народ став заручником. Він воював, віддавав останнє фронту, а за його спиною "договорняки" продовжували працювати на повну.

Маск і його проросійський підтекст

Окремо стоїть питання Starlink. Маск заявив, що без нього ЗСУ не зможуть воювати, і що він може в будь-який момент відключити систему. Це не просто технічний нюанс – це сигнал. Україна, на його думку, не має суверенітету навіть у веденні війни.

Але якщо уважно придивитися до заяв Маска, то стає очевидним, що для нього Україна – це просто перешкода. Не загроза, не поле бою демократії проти диктатури, а лише перешкода для отримання доступу до російських грошей.

Історія Маска вчить українців однієї простої речі: справжніх стратегічних партнерів немає. Є лише інтереси, і лише сильна держава може розраховувати на підтримку, а не на цинічні розмови про те, що її боротьба більше нікому не потрібна.